Обьекты интелектуальной собственности

4 Класифікація нематеріальних активів за господарсько-обліковою ознакою.

Нематеріальні активи можуть мати різну юридичну та економічну природу. Це пов'язано з тим, що об'єкти нематеріальних активів створюються або виникають на різних правових підставах. В цілому ж відокремлюють дві основні групи об'єктів, які є нематеріальними активами.

Права користування природними ресурсами та майном є  матеріальним відображенням правовідносин, що випливають з окремих господарськихх договорів - найму (оренди), ліцензії, а  також окремих правовідносин, які  виникають у зв'язку з використанням  у господарській діяльності підприємства деяких природних ресурсів.

Частіше в господарській  діяльності підприємства використовується важлива, але не признана складова нематеріальних активів - інтелектуальна власність.

Важливість інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності  та безпосередньо нематеріальних активів  у сучасних умовах сумнівів не викликає, однак труднощі виникають через розбіжності в тлумаченні цих, безумовно близьких, понять. Ці розбіжності об'єктивні: вони обумовлені багатозначністю самих термінів, а також відбуваються внаслідок їхньої універсальності. Через те що нематеріальні активи перебувають в центрі уваги багатьох професійних сфер, цей і йому подібні терміни вживають фахівці різних галузей, зокрема: патентознавці, фахівці з авторського права, маркетологи, бухгалтери, професійні оцінювачі. У кожному середовищі складається свій специфічний професійний словник. Для виявлення сутності нематеріальних активів використовуються такі терміни, як «неосяжні активи», «інтелектуальна власність», «виключні права», «інтелектуальний капітал», «торговельна марка», «товарний знак», «бренд», «ділова репутація». Термін «інтелектуальна власність» («виключні права») - збірне поняття, що означає права, які належать до інтелектуальної діяльності в різних сферах: виробничій, науковій, літературній, художній тощо. Отже термін «інтелектуальна власність» є юридичне оформлення категорії «нематеріальні активи». Інтелектуальна власність - це умовне поняття, яке використовують для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також прирівняних до них засобів індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг [19, c.10 - 11].

Докладний список офіційно визнаних нематеріальних активів  містить Порядок експертної оцінки нематеріальних активів. Цей документ ділить нематеріальні активи на такі групи: об'єкти права інтелектуальної власності; об'єкти права користування ресурсами природного середовища; об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами; гудвіл.

Класифікація  нематеріальних активів за групами  та ознаками - передумова вдосконалення  обліку.

Для цілей бухгалтерського  обліку та аналізу необхідно класифікувати нематеріальні активи за видами. Рекомендується звести класифікацію нематеріальних активів до трьох груп: права користування ресурсами та іншим майном; права на здійснення окремих видів діяльності і права на об'єкти інтелектуальної власності. .

До прав користування природними ресурсами належать права  користування надрами, іншими ресурсами  природного середовища, геологічною  та іншою інформацією про природне середовище. Права користування природними ресурсами не є правом власності  на ці ресурси. Вартість прав користування ніколи не збігається з вартістю самого об'єкта природних ресурсів.

Права користування майном являють собою права на користування земельною ділянкою, будівлею, права на оренду приміщень тощо.

Серед об'єктів  інтелектуальної власності, як визначає Т.Ковальчук центральне місце належить промисловій власності, до складу якої входить: винахід, корисна модель, промисловий  зразок, товарні знаки і знаки обслуговування, зазначення походження товару, фірмове найменування, топологія інтегральних мікросхем [48].

Винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

Корисна модель - нове й промислово придатне конструктивне виконання пристрою, об'єктом якої є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Промисловим зразком  називають результат творчої  діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності є форма, малюнок, кольори або  їхнє поєднання, що визначають зовнішній  вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Товарними знаками  та знаками обслуговування вважають оригінальні позначення, за допомогою  яких товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Торгова марка  належить до складу нематеріальних активів, якщо її власник має виключні права  на неї. Право користування торговою маркою виступає нематеріальним активом, якщо термін наданого права користування або тривалість одного операційного циклу перевищує один рік.

Товарний знак (торгова марка) і знак обслуговування -- це один із видів маркування продукції, за допомогою яких відрізняються  і розпізнаються споживачами  товари і послуги одних виробників від аналогічних товарів і послуг, запропонованих на ринку іншими виробниками. Товарні знаки та знаки обслуговування виконують подвійну корисну функцію: з одного боку, забезпечують виробнику певний обсяг продажів, а з іншого боку -- певною мірою забезпечують захист прав споживачів і тим самим знову й знову генерують новий попит. Новий попит, у свою чергу, підвищує рівень продажів виробника і відповідно -- прибутку.

Досить тісно  з поняттям товарного знака пов'язане  розуміння франчайзингу. Франчайзинг (в перекладі з англійського означає привілегія, право) - це система передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак. Суть його полягає в тому, що фірма (франчайзер), яка має високий імідж на ринку, передає на певних умовах невідомій споживачам фірмі (франчайзіату) право, тобто ліцензію (франчайз) на діяльність за своєю технологією і під своїм товарним знаком, одержавши за це певну компенсацію (дохід). У законодавстві України франчайзинг знайшов своє відображення у формі комерційної концесії в главі 76 Цивільного кодексу України [102]. Зазвичай виділяють три типи франчайзинга:

1) виробничий, що  передбачає поставку франчайзером  основних елементів чи комплектуючих  для виготовлення продукції, яка  реалізується потім під фірмовою назвою (товарним знаком) головної компанії франчайзера;

2) торговий, що  являє собою організацію справи, при якій франчайзіат купляє у відомої фірми право на продаж її товарів з її товарним знаком;

3) ліцензійний  (діловий) - найбільш поширений тип  франчайзингу. Суть його в тому, що франчайзер, зацікавлений в  просуненні свого товарного знаку,  видає франчайзіату ліцензію  на право відкриття магазинів,  кіосків або цілих груп магазинів  для продажу покупцям набору  товарів і послуг під іменем франчайзера.

Топологією інтегральної мікросхеми, у підручнику Покропивного С. Ф. називають зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними [78, c.135].

Досить тісно  з об'єктами промислової власності  пов'язані такі процеси як дослідження та розробка. Відповідно до п. 4 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» дослідження - це заплановані та вперше проведені підприємством дослідження, ціль яких полягає в одержанні і розумінні нових наукових і технічних знань. Планування досліджень пов'язане з необхідністю вирішення різних проблем науково-технічного характеру, що виникають у процесі господарської діяльності підприємства. Самі дослідження зводяться до емпіричного встановлення тих властивостей матеріального світу, які можуть бути використані в бізнесі даної компанії. Тому успішні дослідження звичайно переростають у розробки. Згідно з п. 4 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» розробки - це застосування підприємством результатів досліджень та інших науково-технічних знань для створення нових або значно вдосконалених матеріалів, продуктів, приладів, пристроїв, систем, технологічних і операційних процесів до початку їхнього промислового застосування, серійного виробництва або виконання робіт і надання послуг на замовлення [84].

Чіткого розмежування між дослідженнями і розробками не існує. Дослідження розглядаються як перша фаза -- фундаментальні дослідження, а розробки -- як більш наближена до реального виробництва. Тобто в активи потрапляє те, що „призвело до суттєвих результатів”, а „фундаментальні дослідження обліковують як витрати”. Пояснюється це тим, що дослідження „постійні і необхідні для успіху фірми”. Однак межа тут дуже хитка. Саме для цієї ситуації в МСБО 38 «Нематеріальні активи» є спеціальний п. 41: „Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, воно розглядає витрати на такий проект так, як якби вони були понесені тільки на етапі дослідження”.

Авторські права - це особисті немайнові права і  майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. Суміжні права - це права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Загальний порядок регулювання особистих майнових і немайнових відносин викладено також у главах 36 і 37 Цивільного Кодексу України [102]. При цьому для обліку особливо важливим є визначення об'єктів авторського права і суміжних прав.

Отже, авторське  право - це право особи на результат  інтелектуальної, творчої діяльності у сфері створення творів літератури, мистецтва тощо. Тобто об'єктами авторського права виступають самі твори. Докладний перелік об'єктів авторського права наведено у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.93 р., № 3793-XII. Проте говорити про такий твір як об'єкт обліку можна лише в разі його втілення в матеріальній формі. Без цього моменту його неможливо ні ідентифікувати, ні оцінити. У матеріальній формі твір може бути виражений в оригіналі або в його копії.

Іншим елементом  права інтелектуальної власності, який розглядається в комплексі  з авторськими правами, є суміжні  права. Відповідно до ст. 449 Цивільного кодексу України об'єктами суміжних прав являються виконання, фонограми, відеограми, а також програми (передачі) організацій мовлення.

У самій назві цих прав закладена їхня юридична сутність - вони є «граничними» з авторськими правами та виникають при виконанні будь-якого твору. При цьому первісним суб'єктом суміжного права є виконавець твору, виробник фонограми, відеограми, організація мовлення. Виникає суміжне право з моменту першого виконання твору.

Отже, не маючи  матеріальної форми, авторські та суміжні  з ними права як об'єкт бухгалтерського  обліку відповідають визначенню терміна «нематеріальні активи», однак для визначення авторських і суміжних прав нематеріальними активами в бухгалтерському обліку недостатньо відсутності матеріальної форми. Тобто для того щоб визнати авторські та суміжні права нематеріальними активами, їх необхідно використовувати протягом періоду, який перевищує один рік. Якщо дана умова не задовольняється, то права на таке використання не можуть бути визнані нематеріальними активами, а витрати, пов'язані із набуттям таких права, в бухгалтерському обліку відображують у складі витрат звітного періоду.

Результати творчої  діяльності людини, які не належать до об'єктів промислової власності, об'єктів, що охороняються авторськими  та суміжними правами, а також  до прав користування природними ресурсами  і прав користування майном, утворюють  групу так званих специфічних  об'єктів інтелектуальної власності. До них належить: раціоналізаторська пропозиція, «ноу-хау», гудвіл.

Раціоналізаторською пропозицією за визначенням Б.Прахова - є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності [88]. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції виступає матеріальний об'єкт або процес.

На законодавчому  рівні поняття «ноу-хау» вперше було наведено в ст. 151 «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік» від 31.05.91 р. № 2211-1. Права на «ноу-хау» поряд з іншими об'єктами інтелектуальної власності були віднесені до нематеріальних активів згідно із п.50 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні від 03.04.93 р. №250, яке втратило свою чинність.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств", від 22.05.97 р. № 283/97-ВР "ноу-хау" - це інформація про промисловий, комерційний або науковий досвід.

В Україні ні один із чинних законодавчих актів не вважає «ноу-хау» промисловою власністю. Однак на практиці це поняття використовують досить широко.

Поняття «ноу-хау» повинне включати наступне: це інформація технічного, організаційного, комерційного, економічного або іншого характеру, яка повинна підвищувати рівень ефективності виробництва й іншої суспільно корисної діяльності або давати інший позитивний ефект. Дана інформація містить елементи комерційної таємниці, тобто невідома третім особам.

Матеріальним  носієм «ноу-хау», як правило, є науково-технічна документація. Згідно із законодавством України завершені конструкторські  розробки належать до нематеріальних активів. Саме права на використання даних розробок і можуть бути представлені відомості типу «ноу-хау» для включення їх до складу нематеріальних активів.

Досить складним та суперечливим видом нематеріальних активів є гудвіл. У загальноприйнятому значенні під гудвілом розуміють ділову репутацію підприємства. Сучасний економічний словник дає таке визначення цьому поняттю: гудвіл - капітал фірми, що не піддається матеріальному вимірюванню, наприклад, репутація, технічна компетенція, зв'язки, маркетингові прийоми, вплив тощо [8].