Обьекты интелектуальной собственности

Винахід, корисна модель визнаються промислова придатними, якщо їх може бути використано в промисловості або в іншій сфері господарської діяльності.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця цей рівень не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. Слід звернути увагу, що йдеться про так званий «середній» рівень фахової оцінки наявності чи відсутності в об'єкта винахідницького рівня, тобто до нього не повинно ставитися завищених вимог.

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність

його  суттєвих ознак не стала загальнодоступною  у світі до дати подання заявки до патентного відомства, або, якщо не заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Відповідно  до законів України «Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки», патент визначається як охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Залежно від різновиду об'єкта права промислової власності, на який видається патент, та рівня експертного дослідження винаходів, розрізняють: патент на винахід, патент на секретний винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на секретний винахід, деклараційний патент на корисну модель, деклараційний патент на секретну корисну модель, патент на промисловий зразок. При цьому відмінність між патентом на винахід та деклараційним патентом на винахід полягає в тому, що деклараційний патент видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід, тоді як для отримання патенту потрібно проведення також і так званої кваліфікаційної експертизи положень заявки.

Ще  одним інститутом права інтелектуальної  власності є інститут засобів  індивідуалізації учасників господарських  відносин та їх товарів (робіт, послуг), який об'єднує такі об'єкти, як: комерційне (фірмове) найменування, торговельна марка (знак для товарів та послуг), географічне зазначення походження товарів.

Регламентують використання в господарській діяльності вказаних об'єктів права інтелектуальної  власності відповідні положення  ГКта ЦК України, Закони України «Про охорону прав на знаки для товарів  і послуг» від 15 грудня 1993 року¹ та «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 року², Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту України від 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від 20 серпня 1997 року), Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України № 576 від 3 серпня 2001 року, Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, затверджене наказом цього ж Міністерства від 13 грудня 2001 року.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності, є ще ряд об'єктів права інтелектуальної  власності, які можуть бути ви-

¹ Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

² Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 267. 

користані суб'єктами господарювання для досягнення їх статутних цілей. Це так звані  «нетипові» об'єкти права інтелектуальної  власності, тобто ті об'єкти, існування  яких визнається чинним законодавством України, але вони не включені до трьох  попередніх інститутів. Серед таких  нетипових об'єктів права інтелектуальної  власності слід, зокрема, назвати: наукове відкриття, раціоналізаторську пропозицію, комерційну таємницю, топографію (компонування) інтегральної мікросхеми, породу тварин та сорт рослин.

Стаття 457 ЦК України містить визначення наукового відкриття, під яким розуміють встановлення невідомих раніше, але таких, що об'єктивно існуюють, закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання. На відміну, наприклад, від об'єктів права промислової власності, наукове відкриття не обмежується сферою техніки, на факт його визнання не впливає умова промислової придатності і, нарешті, наукове відкриття не є результатом створення чогось нового, а є результатом творчої діяльності з пізнання існуючих закономірностей розвитку явищ навколишнього світу. Як ознаки наукового відкриття можна виокремити: абсолютну світову новизну, фундаментальність та достовірність, що межує з істинністю. Притаманна науковому відкриттю об'єктивність щодо певних закономірностей розвитку навколишнього світу дозволяє стверджувати те, що проведення господарської діяльності без урахування здійснених відкриттів є майже неможливим.

Відповідно  до ч. 2 ст. 458 ЦК України, права на наукове  відкриття засвідчуються дипломом та охороняються у порядку, встановленому  законом.

Під раціоналізаторською пропозицією, згідно зі ст. 481 ЦК України, розуміють визнану юридичною особою пропозицію, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення в будь-якій сфері діяльності цієї юридичної особи. Безумовно, серед потенційних сфер діяльності юридичної особи, щодо яких може бути подана раціоналізаторська пропозиція, є і господарська діяльність. Виходячи з цього, обґрунтованим видається визнання її ще одним об'єктом права інтелектуальної власності, що може бути використаний суб'єктом господарювання у своїй діяльності. Являючи собою переважно технологічне (технічне) вирішення змін у конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, змін у складі матеріалів, раціоналізаторська пропозиція має значні відмінності від винаходу та корисної моделі. По-перше, відсутнє визнання існування цього об'єкта права інтелектуальної власності за допомогою дій державних органів, тобто певної публічної процедури, що притаманне винаходу та корисній моделі; по-друге, як регулюючий акт до відносин, пов'язаних з використанням прав на раціоналізаторську пропозицію, може бути застосований локальний акт, тобто такий, що стосується лише внутрішніх відносин

суб'єкта господарювання, якому подана ця пропозиція; по-третє, реалізація та захист прав на раціоналізаторську пропозицію здійснюється без застосування правового інституту патенту.

Відсутньою  є і процедура державної реєстрації такого об'єкта права інтелектуальної  власності, яккомерційна таємниця, можливості використання якої в господарській, в першу чергу, підприємницькій діяльності, безсумнівні, оскільки під комерційною таємницею розуміють інформацію (відомості) будь-якого характеру, що стосуються різноманітних аспектів підприємницької діяльності особи і мають дійсне або потенційне значення у зв'язку з її недоступністю третім особам (ч. 1 ст. 505 ЦК України). В основі сутності цього об'єкта права інтелектуальної власності перебуває своєрідна монополія особи на певне знання. Це знання має важливе значення у процесі підприємницької діяльності цієї особи, оскільки тим чи іншим чином сприяє досягненню її головної мети — отриманню прибутку. Основною ознакою комерційної таємниці є її універсальність, бо цим поняттям може бути охоплена майже вся інформація (відомості), що стосується різноманітних аспектів діяльності особи, за винятком тієї інформації (відомостей), яка прямо зазначена в чинному законодавстві України як така, що не становить комерційної таємниці.

Топографія (компонування) інтегральної мікросхеми (ІМС) являє собою зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Тобто топографія (компонування) ІМС лише втілюється в носії ІМС і матеріально являє собою розміщену в різних частинах об'єму ІМС таких її складових, як: елементи, міжелементні з'єднання та контактні площадки.

Виходячи  з визначення топографії (компонування) ІМС, слід її відрізняти від поняття  самої ІМС. Охороні відповідно до Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» підлягає право саме на топографію (компонування) ІМС. Але цим законом не охороняються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію (компонування) ІМС.

Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топографії (компонування) ІМС на матеріальному носії.

Топографія (компонування) ІМС підлягає правовій охороні шляхом проведення процедури  державної реєстрації та видачі свідоцтва.

Сортом  рослин, як об'єктом права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», визнається окрема група рослин. Різновидами сорту, на які можуть набу-ватися права, є: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сортові рослин присвоюється назва, яка повинна  його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви сорту  того ж чи спорідненого виду. Назва  сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.

⁵*                    

Сорт  рослин вважається охороноздатним, тобто  придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є: новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Авторство на сорт рослин, тобто немайнові  права автора (селекціонера), підтверджуються свідоцтвом, а майнові права особи, яка ними володіє, — патентом.

Закон України «Про племінну справу у тваринництві», що регулює відносини у сфері  захисту прав на такий об'єкт права  інтелектуальної власності, як порода тварин, не містить визначення цього поняття. Натомість ст. 1 цього Закону містить визначення поняття селекційнвго досягнення як створеної в результаті цілеспрямованої творчої діяльності групи племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки і стійко передає їх нащадкам. Таким чином, породу тварин можна розглядати як найбільш значущий різновид об'єктів права інтелектуальної власності (племінні (генетичні) ресурси) у племінній справі.

Суттєвими ознаками породи тварин як об'єкта права  інтелектуальної власності є наявність стабільності, однорідності породи та високі генетичні властивості. Використання в господарській діяльності цього об'єкта здійснюється особами на підставі племінного свідоцтва (сертифіката), який, відповідно до ст. 1 Закону України «Про племінну справу у тваринництві», є документом встановленої форми, що свідчить про походження, продуктивність, тип та інші якості племінних (генетичних) ресурсів на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногене-тичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. 

2 Мета й основні способи комерціалізації. 

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є:

- використання   об'єктів   права   інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів комерціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства. 

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ

Рис. 1 Основні способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності 

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний з значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток. 

3 Суперечки про визнання (невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. 

Суб'єкт, права  якого порушені, може вимагати: 
 
визнання цього права; 
визнання правочину недійсним; 
припинення дії, яка порушує право; 
відновлення становища, яке існувало до порушення; 
примусове виконання обов'язку в натурі; 
- зміна правовідношення; 
припинення правовідношення; 
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 
визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом. 
 
Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. Стосовно об'єктів промислової власності це суперечки: 
 
- пов'язані з відмовою у видачі патенту; 
по запереченнях третіх осіб проти видачі патенту; 
про визнання патенту недійсним. 
До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав: 
про заборону дій, що порушують права на патент; 
про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав; 
про визнання дій, що не порушують патент; 
про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод; 
про надання примусової ліцензії; 
про виплату винагороди автору роботодавцем; 
про компенсацію за використання винаходу державою тощо.