Господарські зобов'язання

2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо  за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

1. Господарське зобов'язання повністю або у частині може бути визнано судом недійсним на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади. До них належать випадки, коли:

1) зобов'язання не відповідає вимогам закону. Під останніми розуміються вимоги, що стосуються як змісту зобов'язання, так і його форми. Однак у разі недодержання сторонами вимог стосовно форми зобов'язання останнє, за загальним положенням, може бути визнано недійсним лише у випадках, коли це прямо передбачено у законі. Так, недодержання вимоги щодо встановленої форми договору комерційної концесії тягне недійсність договору .

У судовій практиці трапляються випадки визнання зобов'язання недійсним, якщо воно не відповідає вимогам підзаконного нормативного акта. Така практика суперечить ч. 1 коментованої статті, яка сформульована однозначно і не передбачає розширеного тлумачення. У разі необхідності інше правило встановлюється безпосередньо у законі. Так, зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним, якщо він не відповідає вимогам не тільки законів, а й міжнародних договорів;

2) зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Така мета може бути різною: ухилення від сплати податків, незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей, заподіяння руйнівних матеріальних збитків конкуренту тощо, але вона має бути свідомою, умисною. Визначення мети зобов'язання такою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, здійснюєтьсясудом;

3) зобов'язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з  них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Під зазначеною компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, які має суб'єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин. Таке поняття господарської компетенції можна розглядати як синонім поняття господарської правосуб'єктності яка має спеціальний господарський характер. Зміст вказаної компетенції (спеціальної правосуб'єктності) конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов'язки, встановлені законодавством та установчими документами (статутом, засновницьким договором, положенням).

Якщо суб'єкт господарювання вступив у зобов'язальне відношення і при цьому вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених установчими документами, то таке зобов'язання може бути визнано недійсним. Недійсним визнається також зобов'язання суб'єкта організаційно-господарських повноважень, укладене ним з порушенням  меж його господарської компетенції, передбаченої законом, положенням або засновницьким  договором.

Останні презумуються як дійсні, але їх дійсність може бути оспорена однією із сторін або відповідним органом державної влади у суді. Суд,встановивши наявність однієї з таких підстав, може визнати зобов'язання недійсним повністю або у частині.

2. Частина 2 регламентує визнання недійсною нікчемної умови господарського зобов'язання. Нікчемними вважаються ті зобов'язання або їх окремі умови, недійсність яких встановлена законом. Вони є недійсними в силу закону з моменту укладення, і тому визнання їх недійсними судом не потребується. Тобто у цьому разі презумується недійсність зобов'язання, і разом з тим існує можливість визнання його дійсним у судовому порядку.

Недійсними в силу закону визнаються нікчемні умови господарських зобов'язань, які самостійно або у поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушують права та законні інтереси їх сторін чи третіх осіб. Встановлено перелік нікчемних умов типових договорів ідоговорів приєднання, тобто тих, де сторона не може відступати від змісту договору або наполягати на зміні його змісту.

Недійсність нікчемних умов господарських зобов'язань встановлюється безпосередньо  законом або в порядку, ним визначеному. Так, щодо публічних зобов'язань КМУ може у передбачених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін такого зобов'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови публічного зобов'язання,щоне відповідають цим правилам чи встановленим цінам, є недійсними. Визнається  нікчемною і недійсною угода щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинена з недодержанням встановленої законом письмової форми тощо.

3. Визнання господарського зобов'язання недійсним за рішенням суду є однією з підстав (умов) його припинення. Зобов'язання припиняється повністю або у частині з дня набрання рішенням суду законної сили. Причому недійсним воно вважається з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє. таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється из майбутнє. Викладене стосується також зобов'язань або їх окремих умов, які визнаються недійсними не лише за рішенням суду, а і в силу закону, як нікчемні.

2.4. Господарсько-правова відповідальності за невиконання зобов’язань

Інколи поняттю «соціальна відповідальність» надається особливий відтінок: звітувати про свої дії, або відповідати перед своєю совістю. В літе­ратурі навіть зроблена спроба застосувати це поняття до пояснення юридичної відповідальності. Так, на думку В. А. Тархова, юридична відповідальність — обов'язок, «який регулюється правом дати відповідь своїм діям». Таке розуміння юридичної відповідальності робить це по­няття надмірно широким і розпливчастим, що є неприйнятним в умо­вах правової держави, оскільки дає можливість неординарного і неод­нозначного тлумачення[16, с.  9].

Дослідженню питання юридичної і, зокрема, господарсько-правової відповідальності правники приділяли і приділяють велику увагу.

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками даного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб[17]. Залежно від юридичної підстави, правопорушення поділяються на договірні і позадоговірні. В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

1) правопорушення на стадії виникнення договорів;

2) порушення    строків    виконання    договірних    та    інших господарських зобов'язань;

3)порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів;

4) порушення щодо якості поставленої продукції;

5)  порушення    державної    дисципліни    цін,    пов'язані    з виконанням договорів;

6) порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів тощо.

До позадоговірних правопорушень відносяться:

1) порушення антимонопольного законодавства;

2) порушення податкової дисципліни;

3) порушення прав власника як поєднаних так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення, це:

1) відшкодування збитків

2) штрафні санкції

3) оперативно-господарські санкції.

Відшкодування збитків - як вид відповідальності чітко визначене законом. В першу чергу визначені юридичні підстави його застосування[3]. В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником. Даний вид відповідальності застосовується як майнова санкція.

          Одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушені; спрямовані на зміну правовідносин(переведення несправного платника на попередню оплату товару або акредитивну форму розрахунків).

Господарське - правова відповідальність грунтується на таких підставах:

перша - сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин;

друга - господарська правосуб'єктність боржника і кредитора;

третя - це протиправні дія або бездіяльність господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси кредитора.

Дана підстава складається з чотирьох елементів:

1)     факт господарського правопорушення;

2)     протиправність поведінки господарського порушника;

3)     причинний    зв'язок    між    протиправною    поведінкою    і завданими потерпілому збитками;

4)     вина   господарського   правопорушника   -  це   негативне суб'єктивне   ставлення   правопорушника  до   прав   і   законних інтересів потерпілого. Вина існує в формі умислу і необережності.

Сукупність чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.