Господарські зобов'язання

Якщо зобов'язання не може бути виконане через прострочення кре­дитора, то боржник не вважається таким, що прострочив, і звільняється від відповідальності. В цьому разі він має право вимагати від кредитора відшкодування спричинених йому збитків.

Виконання господарського зобов'язання повинно здійснюватись у визначеному місці, передбаченому законом, дого­вором або ж у окремих випадках — актом планування, а також може випливати зі змісту зобов'язання. Так, за договором поставки сторони можуть передбачити, що продукція приймається на складі постачаль­ника чи доставляється постачальником на склад одержувача продукції [2].

          Здебільшого місце виконання зобов'язань сторони визначають в договорі. Разом з тим, непоодинокі випадки, коли сторони в договорі не обумовлюють це питання, через що виникає невизначеність віднос­но місця виконання. Якщо місце виконання господарського зобов'язан­ня неможливо встановити жодним із вищезазначених способів, вико­нання повинно бути здійснене в місці, яке вказано законом: за зо­бов'язаннями передачі нерухомого майна — в місці його перебування; за зобов'язаннями передачі майна з умовою перевезення — в місці пе­редачі першому перевізнику; за грошовими зобов'язаннями — в місці перебування кредитора — юридичної особи; за всіма іншими зо­бов'язаннями — в місці перебування боржника (організації — юридич­ної особи — в місці перебування постійно діючого органу управління; фізичної особи-підприємця — за місцем проживання).

Залежно від характеру господарського зобов'язання використову­ються різноманітні способи його виконання. Під способом виконання розуміють порядок виконання, який визначається суб'єктами госпо­дарської діяльності в умовах конкретного договору чи нормативними актами або у визначених випадках — актами централізованого плану­вання (галузь оборонної промисловості, енергопостачання в т. ін.).

Зобов'язання між суб'єктами господарської діяльності, на відміну від побутових угод, як правило, як уже зазначалося, має тривалий ха­рактер (поставка, науково-дослідницькі, експериментально-конструк­торські і технологічні роботи, капітальне будівництво, державна за­купівля сільськогосподарської продукції і т. ін.). Одномоментне їх ви­конання не тільки недоцільне, але й неможливе. Тому, як правило, ці зобов'язання виконуються періодично частинами.

В умовах ринкових відносин коло зобов'язань, види і способи їх виконання значно розширюються. За певних обставин виникає не­обхідність і можливість передачі зобов'язання однією стороною іншій не самого майна в натурі, а прав на це майно на умовах, до якої — управлений суб'єкт госпо­дарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, статутом чи договором, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від тре­тьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено пев­ним строком.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав внаслідок такої передачі (делегування) додаткові повно­важення, вирішувати відповідно до цих повноважень коло господар­ських питань і нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

Такий спосіб виконання господарських зобов'язань вперше законо­давче закріплений на рівні кодексу.

Особливості має спосіб і місце виконання грошових зобов'язань між суб'єктами господарської діяльності. За загальним правилом всі суб'єкти господарської діяльності здійснюють платежі через установи банку відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Національним банком України 29 бе­резня 2001 року. Як передбачено статті 6 Закону України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», юридичні особи, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності відкривають по­точні, інші рахунки для здійснення банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Основна більшість платежів здійснюється у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в національній валюті (в гривнях). В іноземній валюті розрахун­ки між суб'єктами господарської діяльності можливі, якщо вони мають на це право відповідно до закону.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відноси застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

2.2. Забезпечення виконання господарських зобов'язань та умови припинення господарських зобов'язань

Забезпечення виконання зобов`язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при застосуванні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами забезпечення виконання зобов`язань[11, c. 653].

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Виконання господарських зобов’я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу [2].

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отраднова О. у своїй статті визначила поняття неустойки, яка визначається згідно з нормами ЦКУ і може бути у формі штрафу та пені, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. [15, с. 145].

Крат В., у праці зазначав: «Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачено цей обов'язок угодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки неустойка може встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства. Разом із тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лише неустойка, предметом якої є грошова сума. По відношенню до неустойки, встановленої законом, в ЦК передбачено правило, згідно з яким її розмір може бути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір, законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторони можуть зменшити, крім випадків, передбачених законом»[13, с. 23].

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не виконаного або неналежним чином виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. Господарський кодекс України визначає штраф і пеню як різновид штрафних санкцій. Відповідно до частини 1 статті 230 ГК штрафними санкціями в розумінні цього кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня чи штраф), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у випадку порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання[8, c. 26].

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов’язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом господарської відповідальності.

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. У договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов’язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Гарантія

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку [3].

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Застава

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом[6].

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

Хілінський Ю. зазначав, що на відміну від іпотеки (застави нерухомого майна), заклад - це застава рухомого майна. Його як предмет застави заставодавець передає у володіння заставодержателю. Але за згодою сторін предмет застави можуть залишити у заставодавця під замком і печаткою заставодержателя (так звана тверда застава) [18, с. 6].

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об’єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборонена законом.             

Новим видом забезпечення виконання зобов’язань є притримання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань:

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

2.3. Недійсність господарського забов’язання

Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання

1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.