Господарські зобов'язання

28

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ТА ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ

1.1.           Поняття господарського зобов’язання

Господарські зобов'язання - це правовідносини, згідно яких одна сторона (кредитор) зобов'язується забезпечити своєчасне виконання робіт, надання послуг, передачу інших предметів угоди, а інша сторона (боржник) - виконати обумовлені або нормативно-визначені вимоги кредитора.

Зобов'язання як правове поняття складається з декількох елементів: суб'єкти зобов'язання, правовідносини між ними та його зміст. Суб'єктами зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового відношення, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, називається боржником.

Але слід мати на увазі, що зобов'язань в такому чистому виді, коли одна сторона має тільки право і ніяких обов'язків, а друга несе тільки обов'язки і немає ніяких прав - мало, але вони є. Наприклад, договір позики, в якому позикодавець має тільки право вимагати повернення позичених грошей і не несе ніяких обов'язків, а в позичальника тільки обов'язок повернути позичені гроші і фактично немає певних прав. Таке ж відношення складається при позадоговірному вчиненні шкоди - потерпілий має лише право вимагати відшкодування заподіяних збитків, а заподіювач зобов'язаний відшкодувати вчинені ним збитки.

Стаття 173 Господарського кодексу України господарським визначає зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником у сфері господарської діяльності, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну господарську дію на користь іншого суб’єкта або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Однією із особливостей господарських зобов’язань є мета, для досягнення якої суб’єкти господарювання укладають ці зобов’язання. Безпосередньою метою, для досягнення якої суб’єкти господарювання вступають у зобов’язальні правовідносини, є здійснення ними господарсько-оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових, житлових та інших об’єктів, надання транспортних послуг і т. ін.), або ж господарсько-управлінських функцій (координація господарських зв’язків у якійсь галузі, наприклад енергетичній, створення і перерозподіл фондів тощо).

Ще однією особливістю господарських зобов’язань є те, що їх суб’єкти — це організації – юридичні особи та підприємці, що здійснюють господарську діяльність.

Як і будь-яке зобов’язання, господарське також має свій зміст.

Зміст господарського зобов’язання – це сукупність суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків учасників відношення по організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.

Суб’єктивне право в господарському зобов’язанні – це можливість вимагати у власних інтересах від зобов’язальної сторони здійснення певних дій в організаційно-правовій або майновій сферах відповідно до вимог управленої сторони в цілях задоволення її інтересів.

Суб’єктивний обов’язок – це міра належної поведінки зобов’язальної сторони. Ця поведінка може полягати у здійсненні дій активного або пасивного характеру. Активні дії можуть полягати  у виконанні тієї чи іншої роботи, передачі матеріальних цінностей, надання послуг тощо. У цьому разі зобов’язальна сторона має активно діяти в інтересах управленої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов’язальна сторона повинна не виконувати будь-яких дій, бо саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, сторона в зобов’язанні не повинна відмовлятись від його виконання або іншим чином порушувати права іншої сторони (кредитора).

Складовим елементом змісту господарського зобов’язання є і його об’єкт – це конкретні дії по виготовленню і реалізації продукції, виконанню робіт, наданню послуг, здійсненню управлінсько-господарських (організаційних) дій, чи іншої господарської діяльності і т. ін.

Зміст окремих зобов’язань визначається законодавством, яке має спеціальний характер. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або ж розширити зміст суб’єктивних прав та обов’язків у процесі його виконання, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже суб’єктами зобов’язання виконуються не договори, а самі зобов’язання.

1.2.           Види та підстави виникнення господарських забов’язань

Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності і організаційно-правових форм суб'єктів господарюван­ня, форм виробничої діяльності і господарювання, широким колом і різноманітністю господарських договорів і зобов'язань, які з них вини­кають. Разом з тим, важко погодитися з позицією авторів, які повністю заперечують роль планових показників відносно діяльності юридичних осіб взагалі, а тим більше якщо йдеться про державні і, зокрема, казенні,

підприємства. Безсумнівно, що діяльність та існування казенних підприємств без зобов'язань, які виникають із планів-замовлень і в умо­вах переходу до ринкових відносин, просто неможлива.

Тому цілком обгрунтованим і закономірним у ст. 183 ГК України ви­значені правила про особливості укладення договорів за державним за­мовленням. Договори за державним замовленням, сказано в ній, укла­даються між визначеними законом суб'єктами господарювання — ви­конавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких йдеться про господарські зобов'язання сторін і регулюються відно­сини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Вони мають обов'язковий характер для суб'єктів господарювання.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є по­рушенням господарського законодавства, говориться в цій статті, і тягне за собою відповідальність, передбачену Господарським кодексом Укра­їни та іншими законами.

У процесі здійснення своєї діяльності суб'єкти господарювання ви­мушені вступати і в інші зобов'язальні правовідносини (адміністра­тивні, земельні та ін.).

У зв'язку з чисельністю та різноманітністю господарських зо­бов'язань, які виникають між юридичними і фізичними особами — підприємцями що здійснюють господарську діяльність, значення набу­ває їх класифікація. Вона дає змогу розкрити справжнє значення і пи­тому вагу договірних та інших форм і методів регулювання господар­ських відносин на різних рівнях розвитку економіки. Науково обґрун­тована класифікація господарських зобов'язань дає змогу розташувати їх у певній послідовності і системі. Це має важливе значення, передусім, для здійснення належного правового регулювання шляхом виявлення особливостей окремих видів зобов'язань, відмежування одних їх видів від інших і застосування, таким чином, адекватних їм норм права. На­уково обґрунтована класифікація зобов'язань багато в чому полегшує вивчення зобов'язального права.

Питання про класифікацію зобов'язань, в тому числі і господарських, у юридичній літературі вже давно є дискусійним. Використовуючи різні властивості господарських договорів і зобов'язань, вчені пропонують різні варіанти класифікації зобов'язань, в тому числі і господарських.

Значну увагу класифікації господарських зобов’язань приділяє В. В. Лаптєв. Виходячи із господарсько-правової концепції, він дійшов висновку, що зобов’язально-правові форми об’єднуються в три значні групи відповідно до трьох груп господарських відносин – горизонтальних, вертикальних і внутрішньогосподарських. Вони утворюють три значні підсистеми зобов’язань – господарсько-оперативні, господарсько-управлінські і внутрішньогосподарські зобов’язання[14, c. 117].

Господарсько-оперативними зобов’язаннями, на його думку є такі, у форму яких втілюється виконання госпорганами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій.

Господарсько-управлінськими є зобов’язання, у форму яких втілюється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій.

Не зважаючи на те, що в умовах ринкової економіки роль деяких зобов’язально-правових форм, зокрема вертикальної, із зрозумілих причин дещо знизилася, класифікація господарських зобов’язань, запропонована В. В. Лаптєвим, не втратила свого теоретичного і практичного значення[14, c. 122].

А. Г. Биков запропонував щодо системи господарських договорів зобов'язань, які із них виникають, свою класифікацію, виокремивши при цьому три важливі групи договорів: ті, що опосередковують майнові відносини; ті, що опосередковують організаційні (планово-орга­нізаційні) відносини; ті, що опосередковують комплекс майнових і організаційних відносин[10, c. 25].

Існують і інші точки зору, що стосуються критеріїв класифікації зобов’язань. Так, М. І. Брагінський запропонував будувати систему зобов’язань на підставі послідовно здійснюваної багатоступеневої класифікації. М. М. Агарков припускав, що класифікаційним критерієм системи зобов’язань повинна бути ціль, якій повинні підпорядковуватися зобов’язальні правовідносини[9, с. 631].

Види зобов'язань розрізнюють, передусім, по тому, на яких заса­дах вони виникають, за характером правомочностей і зобов'язань сторін, з урахуванням особливостей їх об'єктного і суб'єктного складів [2].

Відповідно до підстав, на яких виникають господарські зобов'язан­ня, їх підрозділяють на договірні і без договірні.

Договірні господарські зобов'язання — це такі зобов'язання, які вини­кають із договорів, а без договірні — такі, що виникають внаслідок заподіян­ня шкоди, безпідставного придбання або збереження майна. Такий поділ потрібний для розрізнення законодавчої регламентації цих зобов'язань.

За співвідношенням прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань їх підрозділяють на односторонні і взаємні. Водносторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга — тільки обов'язки (наприклад, у безпроцентних кредитних відносинах чи в зобов'язаннях, які виника­ють внаслідок заподіяння шкоди). У взаємних зобов'язаннях кожний із його учасників має як права, так і обов'язки.

Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зо­бов'язання однооб'єктні і альтернативні. Як правило, в однооб'єктних зобов'язаннях предмет становить цілком визначені дії (наприклад, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди боржник зобов'язаний відшкодувати шкоду в натурі, а саме: передати річ того ж роду і якості). Бувають ви­падки, коли боржнику надається право вибору однієї із кількох дій або передачі одного із декількох предметів, передбачених договором чи за­коном (наприклад, у бартерних договорах суб'єкти господарювання нерідко обумовлюють кілька видів майна і в разі неможливості надати кредитору один його вид, боржник зобов'язаний передати інший вид майна). Такі зобов'язання називають альтернативними.

За характером взаємозв’язку одного з одним розрізняють такі види забов’язань: головні та додаткові. Додаткові господарські зо­бов'язання залежать від головних. Як додаткові (акцесорні) вони обслу­говують головні зобов'язання найчастіше у вигляді гарантій і забезпе­чувальних заходів, а тому автоматично припиняються з припиненням головних зобов'язань.

Залежно від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, слід розмежовувати прості і складні зобов'язання.

Якщо сторони зв'язані одним правом і одним обов'язком, госпо­дарські зобов'язання слід розглядати як прості, якщо ж таких прав і обов'язків більше, ці зобов'язання розглядаються як складні. При цьо­му слід мати на увазі, що кваліфікація складних зобов'язань здійс­нюється з урахуванням всього комплексу прав і обов'язків, разом узя­тих, а не в їх розрізненому (одиничному) вигляді.

Наприклад, зобов'язання, які виникають із договору підряду на капітальне будівництво, характеризуються комплексом прав і обов'язків, якими володіють сторони, як у зв'язку з виконанням робіт по будівництву об'єкта, так і з приводу самого об'єкта.

Класифікація на види господарських зобов'язань можлива і за їх суб'єктним складом.

Суб'єкти (сторони) господарсько-договірного зобов'язання висту­пають як кредитор (управнена сторона) і боржник (зобов'язана сторо­на), в тому числі і в деяких зобов'язаннях з множинним складом осіб.

У зв'язку з тим, що боржник у зобов'язанні виконує свій обов'язок (борг) перед кредитором, то і значна кількість боржників називається пасивною, а зобов'язання — зобов'язаннями з пасивною множиною. На відміну від боржника, кредитор проявляє активні дії по витребуванню (одержанню) боргу, а тому множина кредиторів називається активною, а зобов'язання — зобов'язаннями з активною множиною. Господарській практиці відомі випадки виникнення зобов'язань (наприклад, при будівництві атомних електростанцій) з множиною осіб як на боці кре­дитора, так і на боці боржника, — це господарські зобов'язання зі зміша­ною множиною.

Як правило, зобов'язання з множиною осіб є частковими, в яких кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із борж­ників зобов'язаний виконати зобов'язання у відповідній частці. При чому частки припускаються рівними.

Проте із цього правила (рівності часток) можливі і винятки. Це тор­кається зобов'язань, в яких перед кредитором виступає кілька борж­ників. У такому разі кредитор має право вимагати виконання зо­бов'язань у повному обсязі або в якійсь його частині як від боржників солідарне, так і від кожного (за своїм вибором) окремо.