Господарські зобов'язання

Якщо кредитор не одержав повного виконання зобов'язання від одного із боржників, він має право вимагати виконання його частини від решти боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до повного виконання зобов'язання, звичайно, в межах терміну позов­ної давності. Виконання зобов'язання одним із боржників звільняє реш­ту солідарних боржників від виконання зобов'язання.

Разом з тим, боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право регресної вимоги в рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором, від решти боржників, за яких він здійснив виконання. У цьому разі боржник солідарного зобов'язання, який його виконав, набуває ста­тусу кредитора до боржників, за яких здійснив виконання.

Цей вид зобов'язання вигідний для кредитора, оскільки суттєво підвищує його можливості повного задоволення своїх вимог. І навпаки, стан боржників погіршується у зв'язку з тим, що будь-який з них, не­залежно від підстав і часток своєї участі в солідарному зобов'язанні, може бути залучений до повного виконання зобов'язання.

Окрім господарських зобов'язань з солідарним обов'язком борж­ників у господарських відносинах, виникають зобов'язання з солідарними вимогами кредиторів, у яких кожний із кредиторів має право за­являти вимоги в повному обсязі до боржника. Виконання в повному об­сязі зобов'язання одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. У солідарного кредитора, який одер­жав виконання від боржника, виникає зобов'язання перед іншими кре­диторами відшкодувати їм належні частки, якщо інше не передба­чене законом чи договором.

Різновидом господарських зобов'язань з множиною осіб є суб-сидіарні (додаткові) зобов 'язання.

У деяких випадках законом чи договором може бути передбачений порядок, згідно з яким при незадоволенні вимог кредитора основним боржником ці вимоги зобов'язаний виконати субсидіарний (додатко­вий) боржник. Так, відповідно до чинного законодавства засновник (власник) майна казенного підприємства (державного) несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов'язаннями такого підприємства в разі, якщо його майна недостатньо.

Самостійним різновидом господарських зобов'язань є регресні зо­бов'язання. Вони виникають у тих випадках, коли боржник за основ­ним зобов'язанням виконує його замість решти боржників. У випадку, який розглядався раніше, виконання одним із солідарних боржників дає право солідарному боржнику в порядку регресу стягнути з решти борж­ників ті витрати, які він раніше поніс, за винятком його частки.

Між суб'єктами господарювання такі зобов'язання часто виникають у страхових правовідносинах.

Отже, в господарських відносинах виникають такі зобов'язання:

а) по передачі майна у власність, у володіння на праві господар­
ського відання чи оперативного управління;

б) з оплати майна (купівля-продаж, поставка, контрактація);

в) з передачі майна в користування за плату (оренда);

г)    з виконання робіт (підряд на капітальне будівництво);
ґ) з надання послуг (комісія, експедиція, схов);

д) з перевезення;

е) позв'язані з розрахунками і кредитуванням (банківське кредиту­
вання, договори банківського рахунку, розрахункові відносини);

є) із страхування;

ж) із спільної діяльності;

з) охоронні (зобов'язання, які виникають із заподіяння шкоди,
безпідставного придбання або збереження майна).

Як особливий, самостійний, вид господарських зобов'язань Госпо­дарським кодексом України виокремлені:

1.      організаційно-господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктами господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень[2];

2.      соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання по створенню суб'єктами господарювання спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підго­товки [2];

3.      публічні зобов'язання суб'єктів господарювання, які відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язані здійснювати виконан­ня робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до них звер­тається на законних підставах.

Вказані господарські зобов'язання набули свого розвитку і законо­давчого закріплення відповідно до ринкових відносин.

РОЗДІЛ 2. ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ, ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ЗАБОВ’ЯЗАНЬ

2.1. Загальні умови виконання господарських зобов'язань

Виконання господарського зобов'язання боржником характери­зується тими діями, які він повинен здійснювати відповідно до змісту зобов'язання. Вони зводяться до передачі речей у власність чи тимча­сове користування кредитора, до виплати йому грошових сум, виконан­ня робіт, надання послуг тощо. Виконання зобов'язання може прояв­лятись і в утриманні від здійснення визначених дій, якщо саме воно ста­новить обов'язок боржника.

Процес виконання господарського зобов'язання залежно від його характеру інколи полягає в здійсненні одноманітної дії, але частіше всього він є складним і довгим, включаючи велику кількість різноманітних дій, кожна з яких повинна бути здійснена в установлені стро­ки, в передбаченому місці і т. ін.

Дії, які належить виконати, є різноманітними і залежать від конкрет­ного змісту зобов'язального відношення.

Виконання господарського зобов'язання підпорядковується певним принципам, тобто встановленим законом основним положенням, яких необхідно дотримуватися в процесі виконання зобов'язання.

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зо­бов'язань: принцип належного виконання і принцип реального вико­нання. Стосовно господарських зобов'язань, то вони характеризують­ся і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору і вимог законодавства.

Принцип належного виконання  визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до ви­мог, що звичайно ставляться в певних умовах.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмінно приво­дило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлено.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками госпо­дарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопустимість од­носторонньої відмови від виконання господарського зобов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випадків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від виконання господарсько­го зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій по вико­нанню зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов догово­ру (наприклад, предмета, строків виконання, місця і способів виконан­ня) не тягне за собою його припинення, — змінюються лише окремі умови, як відповідно і його зміст.

У зобов'язаннях, які випливають із господарських договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий при наявності відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Краснов Н. Й. вважав, що принцип реального виконання є логічним розвитком принципу належ­ного виконання і означає неприпустимість заміни того, що зобов'яза­ний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодуван­ня збитків і виплатою неустойки[12, c. 16].

Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі — передава­лося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги тощо, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'язання. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовила­ся від прийняття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охоп­люється, як уже було зазначено, поняттям належного виконання гос­подарського зобов'язання.

До умов, які характеризують належне виконання зобов'язань, стосу­ються вимоги, що їх пред'являють до суб'єктів і предмета виконання, а також до строку, місця і способів виконання. Вимоги до предмета зо­бов'язання визначаються договором чи законодавством. Вони повинні бути точними і конкретними, їх порушення може не тільки ускладнити виконання зобов'язання, а й взагалі зробити його неможливим.

Конкретизація і деталізація вимог до кількості і якості предмета виконання особливо важливі в зобов'язаннях по передачі майна, по виконанню робіт. Досягнути цього можна як посиланням на вимоги нормативно-технічної документації, які в багатьох випадках містять граничні параметри чи допустимі варіанти, так і підвищеними вимогами щодо цих параметрів і варіантів.

Стосовно до суб'єктного складу зазвичай припускається, що борж­ник сам виконує борг, який на ньому лежить. Разом з тим, у випадках, передбачених законодавством і договором, виконання зобов'язання покладається на іншу (третю) особу. Виконання господарського зобов'язання може бути покладене на тре­тю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зо­бов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — без­посереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зо­бов'язання особисто.

Покладення виконання зобов'язання на третю особу можливо, якщо остання пов'язана з боржником договором. Здебільшого ця пра­вова ситуація виникає в умовах складних господарських зв'язків між суб'єктами господарської діяльності.

Договір на постачання товарами торговельна організація може укласти з торговою базою (посередником), за вказівкою якої конкретні партії товару відвантажуватимуться покупцеві безпосередньо зі складу виготовлювачів (третіх осіб), — в цьому разі база-посередник, що вико­нує зобов'язання, пов'язана з виготовлювачами договором.

Відповідно до договорів або вказівок у своєму статуті дочірні підприємства можуть брати на себе виконання окремих зобов'язань своїх підприємств-засновників. При цьому зобов'язаним перед креди­тором залишається первісний боржник, і з третьою особою, яка вико­нує зобов'язання, сам кредитор у правовідносини не вступає.

Покладення зобов'язання на третю особу не змінює його суб'єктний склад і цим відрізняється від відступлення права або переведення боргу.

Важливою умовою належного виконання зобов'язання визнається строк. Строк виконання зобов'язання визначається законом, договором між сторонами, а в деяких випадках (держзамовлення) — іншими акта­ми. Він може бути визначений як конкретна дата або період, і в цьому разі зобов'язання повинно виконуватись у межах відтинку часу, визна­ченого цією датою.

Але зустрічаються такі зобов'язання, в яких строк виконання ви­значається моментом вимоги. Як правило, це буває з грошовими зо­бов'язаннями. При цьому вважається, що зобов'язання повинно бути виконане впродовж тижня з моменту пред'явлення такої вимоги[3].

Господарським зобов'язанням притаманна така риса, як відносно тривалий час його виконання (поставка, закупівля сільськогосподар­ської продукції тощо). У зв'язку з цим важливого значення набувають не тільки загальні, але й проміжні строки. Мета проміжних строків, як правило, полягає в контролі з боку кредитора за своєчасним виконан­ням зобов'язання боржником. За порушення проміжних строків можуть бути встановлені майнові санкції.

Загальне правило — зобов'язання повинні виконуватися в установ­лені строки. Але можливе і їх дострокове виконання, якщо це передба­чено законодавством, договором чи плановим актом.

При порушенні строків виконання зобов'язання боржник, який про­строчив виконання зобов'язання, відшкодовує спричинені у зв'язку з цим збитки кредиторові. Крім того, господарським законодавством встановлені численні випадки стягнення з боржника, який прострочив виконання, неустойки (штрафу, пені тощо), в тому числі зверх збитків. Це не звільняє боржника від реального виконання зобов'язань [2].

Прострочення може бути викликане й діями кредитора, який в уста­новлений час не прийняв виконання або ж здійснював такі дії (чи не здійснював), що не давали можливості кредитору виконати зобов'язання в строк. Саме тому є вкрай важливим п. 2 ст. 193 ГК України, в якому ска­зано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належ­ного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони й забезпечення загальногосподарського інтересу. Це не що інше, як принцип взаємодопомоги (співробітництва) сторін у виконанні зобов'язання [2].