Цивільне право

У підрозділі 4.3. “Право на обов’язкову частку у спадщині” аналізується оптимальне поєднання основних засад спадкового права – свободи заповіту і державно-правової охорони інтересів непрацездатних членів сім’ї та родичів.

Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право  на обов’язкову частку спадщини, є  вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Від утримання непрацездатних батьків, подружжя, непрацездатних або неповнолітніх дітей спадкодавець за життя не може відмовитися, оскільки за чинним шлюбно-сімейним законодавством на нього може бути покладено обов’язок шляхом аліментування утримувати цю категорію осіб (статті 75, 172, 180 СК України). Утримання ж інших непрацездатних осіб, які не є найближчими родичами, залежить виключно від його доброї волі.

У сучасних умовах значного зростання доходів окремих  осіб, суттєвих відмінностей між мінімальною  і максимальною пенсією не може не виникнути ситуація, коли реалізація права на обов’язкову частку буде взагалі суперечити меті цього інституту. Тому, згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, суду надано право зменшувати розмір обов’язкової частки, тобто норма про право необхідних спадкоємців на певну, визначену частку спадщини втратила свою імперативність. При розгляді справ цієї категорії слід акцентувати увагу не лише на доброзичливих стосунках між спадкодавцем і спадкоємцем, а й на наявність чи відсутність негідної поведінки з боку спадкоємця. За “добрих стосунків” було б малоймовірно, щоб спадкоємця позбавляли спадщини. Негативне ставлення до спадкоємця може бути зумовлене і неправомірними вимогами спадкодавця – наприклад, укласти шлюб з конкретною особою, обрати ту чи іншу релігію тощо.

Обставини, які  можуть бути підставою для зменшення розміру обов’язкової частки, необхідно конкретизувати в законі. Це можуть бути, наприклад, заздалегідь неправдиві судові свідчення проти спадкодавця, звинувачення його у вчиненні злочину, неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця, ненадання йому допомоги тощо.

Якщо ж негідна  поведінка спадкоємців спонукала  заповідача мотивовано усунути їх від  спадщини, то майнові інтереси обов’язкових спадкоємців можна захистити  і не надаючи їм права на обов’язкову  частку спадщини, яка до того ж може значно перевищувати їх соціальні потреби. За таких обставин за рішенням суду обов’язковим спадкоємцям може надаватися аліментування за рахунок спадкового майна на засадах, визначених сімейним законодавством.

Така новела, з  одного боку, дозволила б виконати волю спадкодавця, як власника майна, а  з іншого – захистила б інтереси тих спадкоємців, яким спадкодавець згідно з чинним законодавством, незалежно  від свого бажання і ставлення  до них, змушений був надавати допомогу за життя.

У підрозділі 4.4. “Усунення від спадщини“ дається критичний аналіз інституту, так званих, негідних спадкоємців.

Чинне цивільне законодавство  України не лише зберегло поділ негідних спадкоємців як на таких, що усуваються від спадкування і за законом, і за заповітом, так і на таких, що позбавляються права спадкувати лише за законом, а й розширило їх суб’єктний склад.

Не можна погодитися з авторами, які пропонують надати суду право відносити до недостойних  спадкоємців осіб, які умисно вчинили тяжкі злочини щодо спадкодавця. Суспільна небезпека злочинів, які віднесені законодавцем до категорії тяжких, досить висока, і їх перелік міститься в КК України. Тому і немає потреби надавати суду права оцінювати суспільну небезпеку злочину за конкретних обставин, оскільки з цього буде випливати, що здоров’я потерпілого у кожному конкретному випадку має свою цінність, яку буде визначати суд, порушуючи право громадянина на рівний захист особистих немайнових благ, які охороняються законом.

Законодавець наводить вичерпний перелік обставин, за наявності  яких спадкоємець усувається від  спадкування. На нашу думку, їх склад  необхідно розширити. До негідних спадкоємців  треба віднести не лише осіб, які  перешкоджали спадкодавцю скласти, змінити чи скасувати заповіт, а й тих, які примушували спадкодавця скласти заповіт, умисно вчинили злочин проти життя, здоров’я, волі і гідності спадкодавця: довели до самогубства, катували спадкодавця, погрожували вбивством, залишили в небезпеці, незаконно позбавляли волі, висунули завідомо неправдиве звинувачення у вчиненні тяжкого злочину та інші подібні. За певних обставин особа, проти якої вчинили злочин, в силу похилого віку, стану здоров’я, моральної травми та інших подібних причин, не завжди має можливість скористатися своїм правом і позбавити негідного спадкоємця спадщини шляхом складання, зміни чи скасування заповіту. В силу ж презумпції негідності спадкоємець, який вчинив злочин, буде усуватися від спадкування.

У підрозділі 4.5. “Охорона і поділ спадкового майна. Спадкові спори” аналізуються характерні категорії судових спорів, пов’язаних із охороною та поділом спадкового майна.

Під охороною спадкового майна розуміють сукупність заходів із забезпечення збереженості майна, мета яких – запобігати псуванню, пошкодженню чи втраті спадкового майна.

Спадщина може бути різнорідною за складом не лише юридично, а й натурально-фактично, що зумовлює вжиття відповідних скоординованих заходів, із вказівкою конкретних осіб, відповідальних за їх здійснення, виокремлення необхідних для цього фінансових та інших ресурсів. Це забезпечить не лише збереженість спадкового майна, а й безпеку оточуючих, усуне можливі конфлікти.

Законодавець відмовився від особливого правового режиму домашнього майна і уникнув спорів про його поділ. Водночас, така новела, на нашу думку, є передчасною і  суперечить вітчизняним традиціям  за якими діти, що доглядають батьків, успадковують домашнє майно, оскільки у більшості випадків спадщина складається  лише з домашнього майна.

Справи, пов’язані із спадкуванням, досить специфічні за своїм характером, оскільки при їх розгляді відсутня найбільш зацікавлена особа – спадкодавець. Окрім визнання заповіту недійсним, найтиповішими спадковими справами є спори: про поділ майна, як правило, між спадкоємцями за законом; про спадкування приватизованого майна або майна, яке приватизувалося; про визнання права власності на частину майна, яке заповідач заповів як своє; про визнання заповіту частково недійсним у зв’язку з тим, що заповідач позбавив спадкоємця обов’язкової частки спадщини; про встановлення юридичних фактів (факту перебування у родинних стосунках із спадкодавцем, факту постійного проживання чи перебування на утриманні спадкодавця); про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину і продовження строку на прийняття спадщини; спори між спадкоємцями за різними заповітами та ін. 

 

 

                                        ВИСНОВКИ 

У висновках викладені  найважливіші наукові та практичні  результати, що були отримані в процесі  дослідження, зокрема:

– правові відносини  щодо спадкування майна носять міжгалузевий характер і обумовлюють необхідність їх регулювання не лише за допомогою  цивільно-правових, а і конституційних норм. Право на спадщину необхідно  закріпити в Конституції України;

– спадкування, як соціальне явище, створює об’єктивні передумови для поліпшення добробуту осіб, які є спадкоємцями, їх інтелектуальної діяльності;

– система навчального  курсу цивільного права за своєю  структурою не може виступати простою  копією ЦК України в силу своїх  специфічних завдань, тому спадкове право доцільно вивчати після вивчення права власності;

– запропонована  концепція принципів спадкового права;

– визначені умови  легалізації судом заповітів, укладених  із  недотриманням встановленої законом нотаріальної форми;

– з’ясована правова  природа секретного заповіту, посвідчення якого автор вважає вчиненням такої нотаріальної дії, як приймання документів на зберігання;

– обґрунтована необхідність переглянути чинний порядок укладання  умовних заповітів, як такий, що обмежує свободу волевиявлення заповідача; 

– доведена необхідність розширення спадкових прав осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах;

– запропоновано  механізм реалізації спадкових прав спадкоємцями четвертого - шостого  ступеня родинних зв’язків;

– обґрунтована необхідність розширення кола спадкоємців, які усуваються від спадкування.

У висновках пропонуються шляхи розв’язання теоретичних  проблем, пов’язаних із спадкуванням, а також надається низка пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення  цивільного законодавства та практики його застосування нотаріальними та судовими органами.  

 

 

       СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ  ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 

 

Монографії, підручники, брошури, коментарі:

1. Заіка Ю.О. Становлення  і розвиток спадкового права  в Україні: Монографія. – К.: НАВСУ, 2004. – 288 с. (17, 5 обл. вид. арк.).

2. Заіка Ю.О. Спадкове  право в Україні: Становлення  і розвиток: Монографія. – 2-е вид.  – К.: КНТ, 2007. – 288 с. (20, 54 обл. вид. арк.).

3. Заика Ю.А. Право  наследования собственности граждан  // Бирюков И.А., Заика Ю.А. Гражданское право в вопросах и ответах: Учеб. пособ. – К.: УАВД, 1992. – С. 87–93.

4. Заика Ю.А. Наследственное  право // Заика Ю.А., Гопанчук В.С., Шамрай В.А. Закон и мы. – К.: Сигнал, 1995. – С. 43–54.

5. Заика Ю.А. Наследственное  право // Заика Ю.А., Гопанчук В.С.  Юридический справочник на каждый  день. – К.: Сигнал, 1997. – С. 89–100.

6. Заика Ю.А. Гражданское  право Украины: Учеб. пособ. – К.: МАУП, 1998. – 152 с.

7. Заіка Ю.О. Спадкове право // Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навч. посіб. – Рекомендовано МОН України. – К.: Наук. думка, 2000. – С. 72–150.

8. Заіка Ю.О. Спадкове  право // Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Навч. посіб. – Рекомендовано МОН України. – К.: Наук. думка, 2000. – С. 194–222.

9. Заіка Ю.О. Договір страхування в діяльності ОВС: Навч. посіб. – К.: НАВСУ, 2000. – 48 с.

10. Заика Ю.А.  Гражданское право Украины: Учеб. пособ. – 2-е изд. перераб. и доп. – К.: МАУП, 2000. – 200 с.

11. Заіка Ю.О.  Спадкове право // Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Цивільне право. Частина перша: Курс лекцій. – К.: НАВСУ, 2001. – С. 122–142.

12. Заіка Ю.О.  Права та обов’язки подружжя  по утриманню // Сімейне право  України: Підручн. / За ред. В.С.Гопанчука. – К.: Істина, 2002. – С. 188–204.

13. Заика Ю.А.  Гражданское право Украины: Учеб. пособ. – 3-е изд. перераб. и доп. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.

14. Заіка Ю.О.  Спадкування житла // Житлове право  України: Навч. посіб. / За ред. В.С.Гопанчука, Ю.О.Заіки – К.: Істина, 2003. – С. 164–171.

15. Заіка Ю.О.  Спадкове право // Цивільне право України. Частина Загальна: Навч. посіб. / За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки – К.: НАВСУ, 2003. – С. 312–245.

16. Заіка Ю.О.  Спадкове право // Цивільне право України: Навч. посіб. / за ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки – К.: Істина, 2004. – С. 94–104.

17. Заіка Ю.О.  Підстави для відмови у виплаті страхових виплат // Страхове право: Навч. посібн. / За ред. Ю.О.Заіки – Рекомендовано МОН України. – К.: Істина, 2004. – С. 92 – 94.

18. Заіка Ю.О.  Спадкове право // Цивільне право України. Навч. посіб.: 2-ге видання, зі змінами / За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки – Рекомендовано МОН України. – К.: Істина, 2004. – С. 94–104.

19. Заіка Ю.О.  Спадкування за законом //Науково-практичний  коментар Цивільного кодексу  України: У 2-т. / За відповід. ред.  О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.  Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком  Інтер, 2005. – Т. II. – С. 1026–1037.

20. Заіка Ю.О.  Українське цивільне право: Навч. посіб. – Рекомендовано МОН України. – К.: Істина, 2005. – 312 с.

21. Заіка Ю.О.  Спадкування за законом // Цивільний  кодекс України. Постатейний коментар  у двох частинах. Ч.  2 / Кер. авт. кол. та відп. ред. проф. А.С.Довгерт, проф. Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстиніан, 2006. – Ч. 2.– С. 891–905.

22. Заіка Ю.О.  Спадкове право // Цивільне право України. Загальна частина: Підручн. /За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки – Затверджено МОН України. – К.: КНТ, 2006. – С. 342–378.

23. Заіка Ю.О.  Спадкове право України: Навч. посіб. – К.: Істина, 2006. – 216 с.

24. Заіка Ю.О.  Спадкування за законом // Науково-практичний  коментар Цивільного кодексу  України: У 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. II. – С. 1028–1039.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Заіка Ю.О. Усунення  від спадщини за проектом нового  Цивільного кодексу України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – № 4. – С. 24–26.

2. Заіка Ю.О. Спадщина  як елемент спадкових правовідносин  // Держава і право: Зб. наук. пр. – Юридичні і політичні науки. Випуск 10. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2001. – С. 266–271.

3. Заіка Ю.О. Спадкування  домашнього майна // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С. 30–31.

4. Заіка Ю.О. Заповідальна  дієздатність як умова дійсності  заповіту // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 3 – С. 59–62.

5. Заіка Ю.О. Спадкування  утриманцями за проектом ЦК  України // Держава і право:  Зб. наук. пр. – Юридичні і політичні науки. Випуск 11. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2001. – С. 247–250.

6. Заіка Ю.О. Складання  заповіту під умовою // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 40–42.

7. Заіка Ю.О. Визнання  заповіту недійсним: питання судової  практики // Держава і право: Зб. наук. пр. – Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2001. – С. 290–296.

8. Заіка Ю.О. Посвідчення  “секретного заповіту” // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 43–45.

9. Заіка Ю.О. Спадкові  права “добросовісного” подружжя  в недійсному шлюбі // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 28–30.