Химическая промышленность

       Першим хімічним підприємством, що перейшли під контроль приватних осіб - менеджменту заводу, став концерн "Стирол". У 1993 році він був узятий в оренду з можливістю подальшого викупу. У 1995 році його акціонували, що в період ваучерної приватизації дало можливість його голові правління Миколі Янковському сконцентрувати більше 75% акцій. У 1998 році Фонд держмайна продав на Українській міжбанківській валютній біржі залишилися держакції.

       Ваучерна приватизація на черкаському "Азоті" дозволила його генеральному директорові Бориса Райкова сконцентрувати близько 60% заводу. Ще на початку 90-х років оперативний контроль над "Дніпроазотом" отримала дніпропетровська група "Приват". Пізніше, скуповуючи у населення компенсаційні та приватизаційні сертифікати і набуваючи за них акції підприємств, група стала власником контрольного пакету акцій "Дніпроазоту".

       Найменший з шести азотних хімічних підприємств України "Рівнеазот" до кінця 90-х років контролювався структурами американського бізнесмена українського походження Алекса Ровта і групою "Фінанси та Кредит" Костянтина Жеваго. Вони володіли блок-пакетом акцій заводу, що було більш ніж достатньо для одержання оперативного контролю над "Рівнеазот". Так закінчився перший етап приватизації хімічних підприємств в Україні.

5.3. Нові хімічні процеси

       У 2000-х масова приватизація хімічних підприємств підійшла до кінця. До цього часу менеджменту "Стиролу" на чолі з Миколою Янковським вдалося сконцентрувати понад 90% акцій підприємства. Контроль над черкаським "Азотом" перейшов до харківської групи "УкрСиб" Олександра Ярославського та Ернеста Галієва, яким Борис Райков продав свої акції. З часом частка підприємців в "Азоті" також збільшилася до більш ніж 90%. У 2003 році на приватизаційному конкурсі "Приват" викупив державний блок-пакет акцій "Дніпроазоту", сконцентрувавши майже 80% акцій підприємства. Зараз частка групи складає близько 86%.

       У 2003 році на український ринок мінеральних добрив вийшов підприємець Дмитро Фірташ. Підконтрольна йому австрійська Raiffeisen Investment AG купила у Фонду держмайна 53,86% акцій "Рівнеазоту". Пізніше Алекс Ровт продав структурам пана Фірташа свій пакет акцій "Рівнеазоту". Проте йти з хімічного бізнесу пан Ровт не став. В кінці 2004 року під час "помаранчевої революції" підконтрольна підприємцю американська Worldwide Chemical LLC ("дочка" IBE Trade Corp.) Отримала 60% акцій у ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання" Азот '", яке було організовано в процесі реструктуризації і санації держпідприємства" Об'єднання 'Азот' ".

       Активним гравцем у приватизації хімічних підприємств були також структури групи "Фінанси та Кредит" Костянтина Жеваго. В кінці 2003 року близька до групи фінансова компанія "Кліринговий дім" купила у держави 89,48% акцій Кримського содового заводу - єдиного в Україні виробника важкої соди. Але в 2004 році завод був проданий структурам Дмитра Фірташа, який також отримав 50% в державному "Кримському титані" - найбільшому виробнику двоокису титану. У результаті Костянтину Жеваго до цих пір не вдалося закріпитися на ринку мінеральних добрив. Довгий час група прагнула отримати контроль над рівненським і сєверодонецький "Азот", але ці спроби закінчилися невдачею. Зараз структури пана Жеваго володіють лише блок-пакетом акцій "Рівнеазоту".

       У 2002 році компанія "Федкомінвест" російського підприємця Олексія Федоричева оформила контроль над найбільшим в Україні виробником калійних добрив ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних добрив". Інші великі виробники мінеральних добрив - Одеський припортовий завод, "Сумихімпром" і Костянтинівський державний хімзавод - поки що залишаються в держвласності.

        Перші спроби приватизації другого найбільшого виробника азотних добрив в Україні - ВАТ "Одеський припортовий завод" - були ще в 1993 році. Підприємство приваблює своїм зручним розташуванням - поруч з портом "Південний", через який експортується більша частина вироблених в Україні азотних добрив. Цікавий він і тим, що має безпосередній доступ до аміакопроводу Тольятті-Горлівка-Одеса. Однак саме стратегічне значення Одеського припортового заводу було, є і, швидше за все, буде в найближчому майбутньому підставою для перебування підприємства в держвласності.

5.4. Перспективи розвитку

       "Стратегія розвитку хімічного комплексу України у 2007-2015 роках" вказує, що щорічний обсяг коштів, необхідних для оновлення виробничих фондів, повинен бути збільшений з 2,4 млрд грн до 3,3-4,5 млрд грн. Всього в найближчі сім-вісім років українські хімічні підприємства планують інвестувати у виробництво не менше 13 млрд грн. Необхідність таких значних вкладень викликана зношеністю виробничих потужностей галузі (55-60%), а також різким подорожчанням природного газу. З 2004 року ціна на газ для промисловості з урахуванням транспортних витрат і ПДВ зросла більш ніж у три рази - з $ 65-75 до $ 290-310 за тисячу кубометрів.

        Одним з пріоритетних напрямків розвитку галузі є перехід на енергозберігаючі технології. Так, Сєверодонецьке об'єднання "Азот" до 2012 року планує інвестувати в розвиток виробництва $ 300 млн. Велика частина цієї суми піде на впровадження цих технологій. Схожа програма існує і на черкаському "Азоті". Заявлені інвестиції в модернізацію виробництва, у період з 2005 по 2010 роки повинні перевищити $ 350 млн, що дозволить у середньому на 10% знизити витрати на виробництво продукції.

       Щороку українська хімічна промисловість споживає понад 8,3 млрд кубометрів природного газу, або 11% всього обсягу, використовуваного України. Нагадаємо, що в структурі собівартості виробництва азотних добрив (аміаку, карбаміду, аміачної селітри) частка природного газу складає 50-80%. У той же час українські хіміки мають досить серйозний запас "прихованої рентабельності". Крім того, зростання цін на газ компенсується високими цінами на азотні добрива на світовому ринку. У 2007 році середня ціна на аміак підвищилася на 10%, на карбамід - на 38%. А в січні-вересні аміак і карбамід подорожчали вдвічі, аміачна селітра - в 1,6 рази. Це пов'язано із зростанням цін на продукти харчування по всьому світу і більш активним використанням сільськогосподарських культур у виробництві біопалива. Сільгоспвиробники, які намагаються збільшити ефективність наявних орних земель, стимулюють попит на добрива. Тому експерти вважають, що ціни навряд чи впадуть до 2010 року. А значить, у найближчі кілька років хімічна галузь буде на підйомі.

ВИСНОВКИ

    Аналізуючи розвиток світового ринку хімічної промисловості, можна сказати, що він здійснює значна кількість операцій у сфері купівлі / продажу продукції хімічної промисловості. Експорт країн ЄС в 2007 році в порівнянні з 2006 роком виріс на 137,7 млрд. дол., США - на 19 млрд. дол., Японії - на 7,4 млрд. дол., Китаю - на 15,7 млрд. дол .. Проглядається позитивна динаміка загального експорту і імпорту лідируючих країн експортерів та імпортерів світу. Такими країнами є ЄС, США, Японія, Китай, Швейцарія, Республіка Корея, Канада, Сінгапур, Індія, Саудівська Аравія, Таїланд та Ізраїль. У 2007 році, в порівнянні з 2006, експорт вищевказаних країн виріс на 213,6 млрд. дол. (1146,1 млрд. дол. В 2006 році і 1359,7 млрд. дол. В 2007 році). У 2006 році імпорт цих же країн 978,1 млрд. дол., А в 2007 - 1296,4 млрд. дол., Таким чином, імпорт виріс в 2007 році в порівнянні з 2006 на 318,3 млрд. дол ..

      У країнах ЄС імпорт виріс в 2007 році на 126 млрд. дол., Експорт США виріс на 12,8 млрд. дол., Китаю - на 20,6 млрд. дол., Японії - на 4,8 млрд. дол..

       Хімічна промисловість, поряд з металургією, тепловою енергетикою і целюлозно-паперовим виробництвом, входить до групи великотоннажних за викидами шкідливих речовин, які найбільшою мірою впливають на стан атмосфери, водних ресурсів, що забруднюють грунти та підземні води. Особливу небезпеку представляють порівняно невеликими за обсягами, але високотоксичні відходи мікробіологічної промисловості, виробництво пестицидів та ін Викидами, перш за все, хімічної промисловості забруднюються багато території країни.

       З метою поліпшення стану навколишнього середовища в технологічних процесах галузі необхідно використовувати: окислення і відновлення з застосуванням кисню та азоту, електрохімічні методи, мембранну технологію розділення газових і рідинних сумішей, біотехнологію, а також методи радіаційного, ультрафіолетової, електроімпульсної та плазмової інтенсифікації хімічних реакцій.