Міжбюджетні відносини та їх регулювання в Україні

               Позитивною зміною в міжбюджетних відносинах на Україні вважають той факт, що Бюджетний  кодекс закріпив встановлення нормативів фінансової забезпеченості та щоденних відрахувань дотацій вирівнювання не для областей, а для  686 місцевих бюджетів окремо. Ці переваги здається дещо марними з таких причин:

• для вказаних 686 місцевих бюджетів не має взаємозв’язку між обсягом збираємих на відповідній території податків та перерахуванням дотацій;
• обсяг субвенцій та дотацій вирівнювання залежить від щорічного розрахунку низки показників та коефіцієнтів, які складатимуть Формулу розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів;
• досвід останніх років показує, що щорічно будуть переглядатися також складові доходної частини бюджету, за рахунок котрої виплачуватимуться дотації.

        Всі ці умови свідчать про те, що використання Формули нічого не змінить з точки зору розрахунку місцевих бюджетів на середньострокову перспективу. Органи місцевого самоврядування як і раніше залишаються у стані повної непередбачуваності відносно своїх фінансових можливостей. А це свідчить про відсутність середньострокового планування і відповідно неможливість ефективно розпоряджатися бюджетними коштами у майбутньому.

    На  жаль, з прийняттям Бюджетного кодексу  не покращала ситуація з прозорістю трансфертів. В цьому можна переконатися, якщо переглянути додатки 4,5,6  Закону України „Про Державний бюджет на 2003р.” Дані цих додатків засвідчують, що нормативи щоденних відрахувань дотацій вирівнювання є індивідуальним для кожного з 686 бюджетів. Але порівняти умови одного бюджету та іншого на підставі наведених цифр практично неможливо без додаткових підрахувань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновки  за розділом  2 

    Новим підходом щодо надання бюджетних  трансфертів у європейських країнах  стало  використання  дотацій,   заснованих   на  результатах  виконання

певних  програм, а не здійснення фінансування в межах визначеної суми.

    Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до державного бюджету, або ж щорічні асигнування з державного бюджету. У розвинутих країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з перехідною економікою, часто в міру політичних мотивацій та можливостей бюджету вищого рівня, - бюджетним асигнуванням.

    Допомога  з державного бюджету у вигляді  міжбюджетних трансфертів, які надаються  місцевим бюджетам, відіграє велику роль у  формуванні доходів місцевих бюджетів, проте за останні роки доля офіційних трансфертів поступово знижується. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 3 

      НАПРЯМКИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН НА УКРАЇНІ 

        Проведений у попередніх розділах аналіз бюджетного законодавства, динаміки та структури міжбюджетних відносин на Україні виявив основні проблеми та суперечності розвитку місцевих бюджетів, до яких належать:

• зменшення дохідної бази місцевих бюджетів;
• постійні зміни в податковому законодавстві;
• лобіювання пільгових інтересів багатів регіонів у центрі;
• непрозорість міжбюджетних трансфертів;
• відсутність відповідальності за надання конкретних суспільних благ на місцевому рівні;
• неможливість середньострокового бюджетного планування на рівні місцевих бюджетів.

    У науковій літературі та виступах політиків дискусії про реформування міжбюджетних відносин в Україні розгорталися в останні роки найчастіше навколо проблем доходної частини місцевих бюджетів. Було висловлено чимало пропозицій про закріплення певних доходів за місцевими бюджетами або конкретні значення питомої ваги цих бюджетів у видатках Зведеного бюджету України. В умовах реформування податкового законодавства доцільно навести проект реформування міжбюджетних відносин, розроблений спеціальною урядовою групою підтримки фіскальної та економчної еформи на Україні [32]. Реформа пропонує введення єдиної ставки прибуткового податку у розмірі 13%, а також націлена на частину заробітної плати що виплачується “у конвертах”. Вона спрямована на зміну поведінки підприємців, у бік їх заохочення щодо праці у офіційному секторі, та їх мотивування та стимулювання у цьому напрямку. Економічний вплив на місцеві бюджети відбувається через наповнення їх доходної частини, а вплив місцевих бюджетів на економіку відбувається через здійснені ними витрати.

    Модель передбачає прямий зв’язок між розміром витрат місцевих бюджетів на соціальну сферу і задоволенням потреб населення та пропонує наступні можливості і розширення бази податкових надходжень місцевих бюджетів :

    Податок на нерухомість може забезпечити достатні й легко прогнозовані надходження до місцевих бюджетів. Це найбільш стабільний об’єкт оподаткування у порівнянні з іншими видами активів чи доходами. Крім того, нерухоме майно важко приховати. Податок здатен стимулювати більш раціональне використання нерухомості, а для неефективних власників – це хороший стимул для того, щоб позбуватися таких об’єктів оподаткування.

    Податок на платні розважальні  заходи. За ініціативи Міністерства культури України, Верховна Рада України 10 липня 2003 року прийняла Закон про гастрольні заходи в Україні (№1115-IV) з метою отримання додаткових ресурсів для фінансування гастрольної діяльності українських колективів. З огляду на лобістський характер, закон має ряд недоліків, які свідчать про його обмеженість.

    Закон передбачає встановлення збору за проведення гастрольних заходів в Україні, який стягується за ставкою 3% виручки від реалізації квитків на гастрольний захід. Передбачивши оподаткування одного виду платного розважального заходу, законодавець “забув” про всі інші подібні заходи: перегляд кіно та відео-фільмів (той самий “гастрольний захід”, записаний на плівку); відвідання спортивних змагань; використання чи оренда обладнання для спорту та відпочинку; відвідання дискотек, більярдних, спортивних боулінг- та гольф-клубів.

    З нарахованих сум збору 30% залишається  на спеціальних рахунках Автономної Республіки Крим та в областях, а 70% перераховуються на спеціальний  рахунок Державного казначейства. Закон  передбачає запровадження збору, який є по суті державним, тоді як його варто було запровадити у формі місцевого податку зі стовідсотковим зарахуванням надходжень до відповідних бюджетів, і надати певні повноваження щодо його адміністрування місцевим органам влади. Це стало б додатковим стимулом для того, щоб розвивати відповідну інфраструктуру малих міст і докладати зусиль для запрошення виконавців.

    Місцеві податки та збори адмініструються  податковими адміністраціями, які  ставлять їх чи не на останнє місце  за важливістю. Натомість місцеві  органи влади, кровно зацікавлені в  надходженнях від цих податків, докладатимуть всіх зусиль для сумлінного їх адміністрування.

    І.О. Луніна, в свою чергу, звертає увагу  на те, що реформування системи міжбюджетних відносин має носити не тільки кількісний характер. Це реформування має складатися з таких послідовних заходів:

    1) розмежування компетенцій між  всіма рівнями публічної влади  одночасно, чітке визначення функціональних  повноважень органів державної  влади і місцевого самоврядування, у тому числі районних та  обласних рад, яке виключало  б їх дублювання . Для цього необхідно:

• скласти повний перелік всіх суспільних благ та відповідних завдань – оборона, правосуддя, внутрішня безпека тощо;
• згрупувати суспільні блага та послуги у відповідності з критеріями географічного місцеположення і можливостями доступу до них. Для тих суспільних благ, споживання яких має територіальні обмеження і тому доступні тільки мешканцям певної території, їх надання доцільно віднести до повноважень регіональних або місцевих органів влади.

2) перерозподілу  об’єктів загальнодержавної та комунальної форм власності відповідно до функціональних повноважень органів влади, завершити передання соціальної сфери підприємств місцевим органам влади;

3) розподілу  видаткових зобов’язань між різними  видами бюджетів. Такий розподіл  повинен якнайбільше відповідати розподілу функціональних повноважень, тобто як видатки, так і повноваження мають належати одному й тому ж рівню влади. Це дозволяє встановити чітку відповідальність органів влади за надання суспільних послуг та ефективність бюджетних витрат, а також здійснювати належний контроль за роботою апарату управління;

4)розподілу  податкових повноважень щодо  зміни податкових ставок і  одержання конкретних видів податків (або їх частини) до відповідного  бюджету.

     Сьогодні висока централізація бюджетних коштів може бути виправдана їх обмеженістю. У цьому випадку органи місцевої влади повинні відповідати за вирішення обмеженого кола питань, а в усьому іншому – бути виконавцями централізованих рішень. Однак така система міжбюджетних відносин вимагає розробки чітких критеріїв оцінки виконання делегованих функцій для здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням державних коштів. Крім того, важливою передумовою ефективного витрачання цільових трансфертів є участь одержувача у витратах за рахунок власних коштів. Це призведе до :

- появи  додаткових можливостей місцевих  органів влади фінансувати економічний  напрям (через вивільнення фінансових  ресурсів) [14]

- зменшення  потреб в управлінні системою  і, відповідно, до скорочення видатків  на утримання органів управління.

       Отже з метою суттєвого розв’язання проблеми міжбюджетних відносин, по-перше, необхідно створити єдиний підхід або розробити національні стандарти щодо фінансування соціальних послуг на Україні.

       По-друге, з метою стабілізації міжбюджетних відносин слід збільшити термін перезатвердження норм міжбюджетних розрахунків з одного року хоча б на три роки.

      По-третє, створити в трьох регіонах України, що суттєво відрізняються своїми економічними та природними умовами, експериментальні утворення для випереджаючого відпрацювання норм і механізму міжбюджетних відносин на новій основі протягом одного-двох років.

      До розв’язання цих проблем мають бути підключені Науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів, а також ВОЗ Міністерства фінансів, які могли б працювати в межах єдиної спільної наукової програми.

      Поступове запровадження цих заходів у комплексі з відмовою від формування основних доходів місцевих бюджетів від  трансфертів і нормативів дасть змогу:

• сформувати у кожному регіоні комплекс проблем, які можуть бути  розв’язані тільки місцевою владою, і тому по-новому постане роль місцевих органів влади у кожному конкретному регіоні;
• сформувати передумови для виходу прибутків підприємств і громадян із тіні й переходу до офіційного сектору економіки;
• збільшити витрати населення і підвищити платоспроможній попит;
• удосконалити механізм фіскального контролю;
• визначити реальну фінансову самостійність кожної одиниці господарства місцевих органів влади і таким чином упорядкувати видатки на них;
• дати змогу місцевим органам влади більшу увагу приділяти економічному зростанню.

      Бюджетне  регулювання охоплює всі форми  впливу держави на проведення бюджетної  політики починаючи від прийняття  закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами.

    Важливим  чинником забезпечення подальшого розвитку України має стати здійснення нових кроків на шляху до реформування міжбюджетних відносин. Це важливий інструмент у руках центральної влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення гармонійного соціально-економічного розвитку всіх територій України, розвитку соціальної інфраструктури.