Міжбюджетні відносини та їх регулювання в Україні

      Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету Автономної Республіки Крим. Право на подальший розподіл цільових коштів між органами місцевого самоврядування належить Верховній Раді АРК та обласним радам, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. В такий спосіб визнається і підкреслюється провідна роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Пріоритетне право на отримання субвенцій на виконання інвестиційних проектів при цьому мають ті органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.

      Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.

      Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних органів місцевого самоврядування на рівні області, міста та району.

        Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості. Бюджетний кодекс застосовує принципово новий підхід до визначення прогнозних обсягів видатків місцевих бюджетів. Якщо раніше в основі розрахунку потреб того чи іншого місцевого бюджету була кількість розташованих на відповідній території установ (лікарень, шкіл, пологових будинків, інтернатів, притулків тощо), незалежно від того, наскільки вони були завантажені та скількох мешканців обслуговували, то відтепер рівень бюджетної забезпеченості встановлюється залежно від реальної кількості кінцевих споживачів цих послуг (тих учнів, які відвідують школу, тих осіб, які лікуються в лікарні, тощо).

      Основна ідея застосування єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу  в соціальних послугах і бути обмеженим  рамками наявних ресурсів для  задоволення цих потреб. Принцип  розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що органи місцевого самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

    Індекс  відносної податкоспроможності. Визначення об’єктивного рівня податкового потенціалу окремого бюджету відносно інших місцевих бюджетів здійснюється за допомогою індексу відносної податкоспроможності. Цей показник відображає рівень розвитку податкової бази та не створює в органів місцевого самоврядування негативних стимулів до нарощування податкових надходжень до місцевих бюджетів. 

    Індекс  податкоспроможності  бюджетів місцевого  самоврядування визначається як відношення середньодушового кошика доходів, які враховуються при визначенні обсягу трансфертів бюджету, до аналогічного кошика в середньому по місцевих бюджетах України. Після того як індекси відносної податкоспроможності визначено, їх не можна переглядати частіше ніж раз на три роки: це має стимулювати органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

Таким чином, запровадження індексу відносної  податкоспроможності в розрахунку міжбюджетних трансфертів надає  органам місцевого самоврядування низку переваг у формуванні доходної частини місцевих бюджетів, а саме:

• підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні податкових недоїмок. Через стабілізацію індексу відносної податкоспроможності стягнення податкових недоїмок не має позначитися на обсязі трансфертів або обсязі вилучення коштів з місцевих бюджетів в наступному бюджетному періоді.
• підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в більш ефективному використанні наявної податкової бази, зокрема у відмовленні від надання необґрунтованих податкових пільг та введенні нових чи скасуванні діючих видів місцевих податків і зборів, у відношенні яких органи місцевого самоврядування користуються таким правом.
• підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування в скороченні тіньової економіки, в тому числі шляхом виявлення незареєстрованних платників податків, упорядкування роздрібної торгівлі, посилення контролю за поданням декларацій фізичними особами і звітністю підприємств;
• підвищується зацікавленість органів місцевого самоврядування у виявленні й реєстрації таких платників податків, що зареєструвалися на податковий облік на іншій території, але здійснюють економічну діяльність на території даного місцевого бюджету (це стосується і структурних підрозділів підприємств, зареєстрованих як платники податку на інших територіях).

Загальний порядок розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів. У статті 98 Бюджетного кодексу визначено, що розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним  і місцевими бюджетами визначається на основі формули, яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Окрім цього, в статті встановлено ключові параметри, що мають бути враховані у формулі, а саме:

• фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
• кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;
• індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;
• прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування;
• коефіцієнт вирівнювання.

      T_i = α _i (V_i — D_i) ,

      де T_{i -} обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету;

      V_{i -} визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків;

      D_{i -} є прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території із застосуванням коефіцієнта вирівнювання;

      α_{i  -} коефіцієнт вирівнювання.

      Прогнозні показники видатків, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, визначаються як добуток від множення кількості мешканців чи споживачів соціальних послуг на відповідний єдиний фінансовий норматив бюджетної забезпеченості з застосуванням коригуючих коефіцієнтів по кожному окремому бюджету.

      Розрахунок  прогнозного показника обсягу кошика доходів, закріплених за бюджетами місцевого самоврядування, та доходів, передбачених пунктами 1, 3 –5 частини другої статті 66 Бюджетного кодексу України, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, в якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків, згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад.

      Розрахунок  обсягу доходів, закріплених за місцевими  бюджетами, здійснюється на підставі прогнозного  обсягу доходів зведеного бюджету  України, визначеного, у свою чергу, на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період.

      У разі, якщо місцевий бюджет має перевищення  розрахункового обсягу доходів над  розрахунковими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт до державного бюджету у вигляді коштів, що передаються до державного бюджету. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає премію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання [15; с. 46 – 48 ].

      Важливою  особливістю формульних трансфертів  є те, що в основі трансфертів  лежить різниця між розрахунковою  видатковою потребою і розрахунковою  податкоспроможністю. При цьому  розрахункова видаткова потреба та відносна податкоспроможність не визначаються фактичними обсягами доходів та видатків. Показник розрахункової видаткової потреби спирається на розрахунок видаткових нормативів, а розрахункова податкоспроможність залежить від ефективності та потенціалу збирання доходів. Як наслідок, формула створює важливі стимули до заощадження коштів і мобілізації додаткових доходів скрізь, де тільки можливо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки  за розділом 1 

      Для реалізації фінансової політики у сфері міжбюджетних відносин, успішного її втілення в життя використовується механізм, який являє собою сукупність способів організації міжбюджетних відносин, що використовуються для забезпечення сприятливих умов економічного і соціального розвитку.

    В Україні було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних відносин у зв’язку  з чим  істотно підвищилася  питома вага місцевих бюджетів у загальній  масі державних видатків.

    Одним із важливих методів взаємовідносин державного бюджету з бюджетами органів місцевого самоврядування є трансферти. Система трансфертів дає змогу збалансувати міжбюджетні відносини в разі виникнення дефіциту в бюджетах територіальних громад при їхній низькій платоспроможності, що не відповідає функціям, покладеним на органи місцевого самоврядування відповідного рівня.

      Для досягнення основної мети регулювання  міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки  місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу.

РОЗДІЛ 2 

ПРОЦЕС  РЕГУЛЮВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН 
 

      2.1 Міжбюджетні трансферти  та їх роль у  формуванні місцевих  бюджетів 

    Широке  за своєю сутністю поняття “трансфертних платежів” у бюджетній

сфері трансформується та конкретизується  за допомогою поняття “субсидії”. У кожній країні є своя специфіка  у наданні субсидій, протее всі  їхні різноманітні види можна об’єднати  у дві основні групи: безумовні (або загальні) субсидії та умовні (бо спеціальні) субсидії .

    Субсидії  загального призначення, які на практиці називають дотаціями, надаються  місцевим бюджетам з метою їх збалансування. Механізм надання дотацій не потребує цільового використання одержаних  коштів і тому не обмежують самостійність місцевих властей. Не випадково, що однією з вимог Європейської хартії місцевого самоврядування щодо формування фінансових ресурсів місцевих властей є надання субсидій, не зумовлених цільовим спрямуванням коштів.

    Новим підходом щодо надання бюджетних трансфертів у європейських країнах стало  використання  дотацій,   заснованих   на  результатах  виконання

певних  програм, а не здійснення фінансування в межах визначеної суми. 
 

      Це, наприклад, дотації лікувальним  закладам з урахуванням кількості лікувальних процедур, школам – на основі результатів іспитів, місцевому громадському транспорту – за ефективністю пасажиро-кілометрів. Такий принцип функціонування бюджетних трансфертів дає змогу досягти вищої якості послуг, що надаються місцевою владою, проте він передбачає постійний контроль.

      На  противагу субсидій загального призначення  субсидії спеціального призначення  – субвенції – передбачають цільове  використання одержаних коштів. Метою  надання субвенцій є фінансування державних програм чи проектів, а також забезпечення органів місцевого самоврядування коштами, необхідними для виконання делегованих повноважень.