Держбюджет і проблема бюджетного дефіциту

     Бюджет  є основною складовою частиною фінансів як економічної категорії. Якщо фінанси виступають як економічна категорія, то і бюджет як складова також належить до економічної категорії. Його можна розглядати як наслідок фінансової або економічної діяльності держави, оскільки через нього утворюються і використовуються загальнодержавні фонди грошових коштів і по їх стану можна визначитись щодо виконання основних показників діяльності господарства держави.

     Відповідно  до цього бюджет можна розглядати як важливий економічний важіль держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва, що, в свою чергу, надає бюджету вагомого значення як економічної категорії, через яку відображаються реальні економічні відносини.

     Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. У ньому об’єднуються основні фінансові інститути – видатки, різні види доходів, державні позики. Ці зовні самостійні елементи при виконанні бюджету отримують єдину цілеспрямованість, обумовленість, що виявляється в державній фінансовій політиці.

     Суть  бюджету полягає в тому, що органи державної влади і управління, які його затверджують і виконують, мають можливість використати його для керівництва фінансовою діяльністю та контролювати діяльність місцевих органів влади і управління, які  складають, затверджують і виконують бюджети адміністративно-територіальних органів, не порушуючи принципи їх самостійності.

     У кожній країні державний бюджет має  свої національні особливості. І  він залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки та інших факторів.

     Державний бюджет країни складається з доходів  і видатків. Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Це залежить від багатьох чинників державного устрою, рівня економічного розвитку, втілюваної у конкретних умовах політики (стримування бізнесової активності або її стимулювання, лібералізація економіки або активного соціального захисту населення) [6, c.284].

     Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок  закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади.

     Доходи  держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів, які  самі не є достатнім засобом контролю за діями органів управління, оскільки надходження коштів і їх витрачення, особливо при побудові нової економічної системи, завжди пристосовується до реалій дійсності. Таким чином, завдяки бюджету фінансова діяльність органів управління набуває цілком визначеної, в законодавчому і нормативному плані, основи по залученню і витрачанню грошових коштів.

     Єпіфанов  А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. в навчальному підручнику "Регіональна економіка" виділяють такі принципи бюджетного устрою:

     - єдності;

     - повноти;

     - достовірності;

     - гласності;

     - наочності;

     - самостійності;

     - автономності [7, c.127].

     Принцип єдності означає існування єдиного  рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною  класифікацією, єдністю форм бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації.

     Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

     Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників та відображення тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих операцій банків.

     Принцип гласності забезпечує висвітлення  в засобах масової інформації показників бюджетів та звітів про  їх виконання.

     Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в країні та за її межами, шляхом використання засобів максимальної інформативності, результатів порівняльного  аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

     Усі бюджети, що входять до складу бюджетної  системи, - самостійні. Самостійність  бюджетів забезпечується наявністю  власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Але при складанні і виконанні  своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

     Автономність  означає, що кожний бюджет, який входить  до складу бюджетної системи є  відносно окремою і самостійною  ланкою. Цей принцип означає автономне  управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами, шляхом їх вилучення із бюджетів нижчого рівня і зарахуванням їх до бюджетів вищого рівня.

     Для того, щоб бюджет був дійовим засобом  впливу, він повинен бути відповідним  чином організований. Для цього  держава проводить бюджетну політику. Під бюджетною політикою розуміють заяву, яка повідомляє управлінців про те, що бюджетна робота є частиною їх загальної відповідальності і певна частка їх роботи буде оцінена по здатності управляти їх перспективними бюджетами [5, c.67].

     Необхідною  умовою бюджетної політики є збалансованість  бюджету по доходах і видатках. Її головна мета – стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого  соціально-економічного ладу до умов, що змінюються.

     Можна виділити чотири форми регулювання  бюджету:

     1) централізована – забезпечує  вирівнювання можливостей одержання  доходів і фінансування видатків  усіма місцевими органами держави;

     2) децентралізована – її основа  є фінансова самостійність місцевих  органів;

     3) забезпечення джерелами доходів  усіх ланок бюджетної системи;

     4) забезпечення бюджетним фінансуванням  усіх галузей народного господарства.

     Виконання бюджету – це забезпечення повного  і своєчасного надходження доходів  по кожному джерелу і безперебійне фінансування усіх передбачених бюджетом заходів [6, c.126]. Найважливішими факторами виконання бюджету є найбільш повна мобілізація резервів, інвестування виробництва по пріоритетних напрямках для одержання додаткових доходів бюджету, а також жорсткий режим економії матеріальних і фінансових ресурсів.

     Результати  виконання бюджету дуже часто  тією чи іншою мірою різняться  від тих цілей і завдань, якими  керувалися при його складанні і  затвердженні. Це означає, що бюджетна політика, покладена в основу затвердженого бюджету, не проводиться, не має дієвого контролю за її здійсненням. Це може не тільки заважати досягненню стабілізації в економіці. А й призвести до напруження в бюджетній сфері й дефіцитності державного бюджету.

     Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів, різкого зростання видатків викликаних безгосподарністю. Бюджет повинен бути контрольованим і не мати ніяких негативних проявів для економіки країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2 Доходи і видатки держбюджету.

     Державний бюджет країни складається з доходів (надходжень) і видатків (витрат). Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Структура видатків і доходів бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.

     Попри всю різноманітність державних  підходів до формування і використання бюджету у них є спільні риси. Доходна частина складається в основному з податкових надходжень, менша частина – це неподаткові надходження.

     Державні  доходи – це грошові відносини  з приводу розподілу вартості ВВП, це частина ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій [ 4, c.126]. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.

     Доходи  бюджету утворюються за рахунок  сплати фізичними і юридичними особами  податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством.

     Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок  закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці  бюджетної системи. Доходи держави  надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів.

     Доходи  бюджету формуються за рахунок наступних  основних джерел:

     1) податки;

     2) плата за послуги;

     3) позики;

     4) продаж активів.

     Такий вид доходу, як плата за послуги  характеризується принципом плати у відповідності з одержаним доходом особи. Особи, які не хочуть купляти певний вид послуг не будуть платити за них. Цей вид державних доходів оплачується відповідно спожитій величині.

     Деякі послуги тільки частково оплачуються  користувачами, а решта видатків субсидуються з інших джерел. Причинами субсидування є:

     1) не кожен споживач може дозволити  собі платити повну вартість  послуг;

     2) одержання кожним прямої і  непрямої вигоди від користування  даним видом послуги. Прикладом  прямої і непрямої вигоди може  бути – пряму вигоду отримують громадяни, які користуються громадським транспортом і потрапляють на потрібне місце, непряму – інші особи від зменшення скупченості на тротуарах та вулицях.

     Використовується  велика кількість позичкових інструментів для підтримання інших джерел доходів.

     Позики  є засобом управління економічними циклами та поточними потребами, які не можуть бути забезпечені іншими джерелами доходів [5, c.16].

     Раніше  позики виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди змушені були покривати ними дефіцит при виконанні бюджету. Тепер вони стали надзвичайним джерелом доходів. У багатьох країнах бюджетні дефіцити стали враховуватися під час складання бюджету, а розмір позик, як і податків, установлюється до початку виконання бюджету. У зв’язку зі збільшенням бюджетних дефіцитів, розриву між податковими надходженнями і бюджетними видатками, частка позик зростає і сягає іноді 10% і більше.

     Особливо  важливу роль відіграють позики у  період війни, стихій, економічних криз, коли податки не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси.

     Розрізняють такі типи позик:

     1) загальні облігації – цей тип  довгострокових позик призначений  фінансувати в основному довгострокові  капітальні вкладення – водопостачання, будівництво доріг;

     2) негарантовані позики – ризик по цій групі цінних паперів більший, тому по ним виплачуються вищі відсотки.

     Уряд  використовує ще й таке джерело доходів  як продаж активів. Велика кількість  природних ресурсів знаходить під  управлінням державних агенцій.

     Уряд  може збільшити доходи шляхом продажу прав на розробку, наприклад, нафтових чи інших родовищ, приватним фірмам.

     Продаж  ресурсів забезпечує надходження необхідних коштів та може пожвавити економічний  розвиток.

     Головним  засобом надходження до державного бюджету є податок. Податки займають центральне місце в системі доходів. В доходах бюджету податки становлять від 80 до 90%.

     Податкова система – це певний порядок стягування податків та сукупність органів, які  цей порядок забезпечують [6, c.278]. Податками називають обов’язкові  платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ, організацій у центральний і місцевий бюджети.

     Суб’єктами  оподаткування можуть бути:

     а) власники доходів – фізичні та юридичні;

     б) власники майна (землі та нерухомості);

     в) споживачі товарів та послуг.

     Об’єктами оподаткування можуть бути: заробітна плата, дохід на індивідуальні капіталовкладення, дохід з майна, виручка від реалізації.