Бюджетний дефіцит: суть, управління, наслідки

     Кожному з наведених етапів притаманні свої властивості, які мають наступні характеристики:

     I – Якщо доходи бюджету мають  чітку тенденцію до зростання,  а видатки поступово знижуються, можемо стверджувати про непропорційну залежність наведених показників, а також про зниження дефіциту бюджету або про його відсутність.

     II – Якщо і доходи, і видатки  бюджету знижуються поступово,  це свідчить про зниження рівня  загальних макроекономічних показників розвитку певного регіону, чи держави взагалі, що потребує подальшого співставлення абсолютних розмірів доходів і видатків.

     III – Якщо доходи бюджету мають  тенденція зниження, а видатки  – зростають, то маємо чітку  динаміку незбалансованості бюджету, що потребує негайного втручання, застосування заходів щодо його регулювання з метою підвищення рівня доходів і зменшення темпів зростання видатків.

     IV – Якщо доходи бюджету так  само як і видатки постійно  зростають – це показник загального  розвитку регіону чи держави, що є позитивною тенденцією, але за умови що темпи зростання доходів перевищують темпи зростання видатків, інакше маємо дефіцит в абсолютному вираженні.

     Наведена  вище модель, як і будь-яка інша, має  також враховувати і використовувати  наступне обмеження, що є співставленням темпів приросту доходів чи видатків при їх однаковій тенденції. Для цього необхідно застосувати коефіцієнт еластичності, розрахований за наступною формулою:

      ,                                                                                                                  (3.1)

     де Е – коефіцієнт еластичності;

     Тд – темп приросту доходів;

     Тв – темп приросту видатків.

     Отримане  значення показує наскільки темп приросту видатків випереджає темп приросту доходів, чи навпаки, що дає підстави і звужує напрямки подальшого дослідження з метою виявлення резервів скорочення видатків.

     Подальше  вивчення цільового витрачання коштів повинно проводитись з метою виявлення резервів їх економії шляхом постійного дослідження видатків, причин перевитрат, і невиправдані з них віднести до резервів економії коштів, тобто до резервів поповнення доходів.

     Отже, в рамках дослідження запропонованих залежностей можна вирішити наступні завдання:

• більш грунтовно підійти до прогнозування видаткової і дохідної частин бюджетів всіх рівнів;
• оптимізувати бюджетну стратегію доходів і видатків, що визначає програму рішень щодо розподілу коштів між державним і місцевими бюджетами по статтях на окремих етапах розвитку;
• збалансувати державний, місцевий і зведений бюджети по дефіциту.

     3.3. Концептуальне врегулювання бюджетного дефіциту

     Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості  бюджету - це невідповідність лише постійних  власних доходів державного бюджету його видатками. Загалом бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави, якщо він не перевищує межі Маастрихтської угоди, якою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні 3 % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

     Дефіцитність  бюджету пов’язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов’язковості й рівномірної навантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб’єктам підприємницької діяльності.

       Проблема полягає в тому, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основини інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, - вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ - розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.

     Загалом сучасні економісти пропонують чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

     - скорочення бюджетних витрат;

     - пошук джерел додаткових доходів;

     - випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

     - позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

     Також охарактеризуємо заходи, які в умовах сучасної України можуть суттєво вплинути на зменшення бюджетного дефіциту. Суттєвий вплив матиме зміна шляху проведення політики у сфері оподаткування.

     Можливе проведення подальшої податкової політики такими двома шляхами:

     - збільшенні реального національного  продукту - якщо підвищити податкові  надходження, а соціальні виплати  зменшити (хоча ми вважаємо недоцільним в умовах українського ринку підвищувати податки, адже податкове навантаження є надто великим і так, а при його подальшому збільшенні не відбудеться збільшення реального національного продукту, а збільшиться тіньовий сектор економіки);

     - зниженні податків - використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції (саме цей шлях є доцільнішим).

     При таких заходах держави з покриття  бюджетного дефіциту :

     - запозичення в центрального банку;

     - збільшення внутрішнього боргу (випуск державних цінних паперів);

     - збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит).

     Бюджетний  надлишок у майбутньому направлятиметься на погашення цих заборгованостей. Проте у такі способи бюджетний дефіцит покриватиметься за рахунок того, що фактична недостача перекладеться з наших плечей на плечі майбутніх поколінь, які розплачуватимуться за борги їхніх батьків.

     Проте необхідно зазначити, що внутрішні  та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних  урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам, а також  трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги, це ті заходи, що в умовах українського ринку не спричинять чергове підвищення інфляції. Не викличуть підвищення інфляції також вищеописані прострочування платежів по боргах або за куплені товари та підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

     Інфляційним джерелом фінансування  бюджетного   дефіциту  буде монетизація  дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

     Характер  фінансування державного сектора і  бюджетного   дефіциту  має  різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування  дефіциту  через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. Якщо уряд задля зменшення дефіцитності бюджету обере цей вид політики, то держава отримає сеньйораж - доход від друкування грошей (сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого стане зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти будуть змушені сплачувати так званий інфляційний податок (Inflation tax), який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави).

     Боргове фінансування  дефіциту  бюджету  веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

     Сучасні економісти визначають три загальних концепції регулювання державного бюджету:

1. Збалансування бюджету на щорічній основі.

     Це  означає, що державні витрати повинні  вирівнюватися з доходами в межах  кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

     Припустимо, що економіка увійде в фазу падіння. ВВП скоротиться, тому автоматично  зменшаться чисті податки, що спрямує  державний бюджет до  дефіциту . Тепер припустимо, що буде необхідно збалансувати державний бюджет на щорічній основі. Для нього потрібно дискреційно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки. Але ці заходи є стримуючими для економіки. Вони викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно збільшувати.

     2. Збалансування бюджету на циклічній  основі.

     Згідно  з цією концепцією бюджет повинен  балансуватися не щорічно, а в  межах економічного циклу. Під час  падіння виробництва держава, щоб  стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до  дефіциту . Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

       Бюджетний  надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати  бюджетний   дефіцит  під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і  дефіцитами  не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету.

     Отже, одночасне дотримання стабілізаційної  функції і збалансованого бюджету  є для фіскальної політики уряду несумісним. Тому уряду України необхідно буде вибирати, що є більш пріоритетним - стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. На нашу думку, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

     3. Концепція функціональних фінансів.

     Згідно  з даною концепцією  бюджетна  функція фіскальної політики повинна  бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і  бюджетною  функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет - це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо  бюджетний   дефіцит  є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого - вона передбачає певні джерела його фінансування. 
 

ВИСНОВКИ 

     Бюджет  відображає масштаби державної діяльності й водночас обмежує її. З одного боку, це кошти, що надходять у розпорядження  держави і визначають її фінансовий потенціал. Але, з іншого боку, в бюджеті  зосереджені грошові фонди суспільного користування, що перебувають не стільки у власності, скільки в розпорядженні органів державної влади і витрачаються на ухвалені суспільством на основі суспільного вибору цілі. В ідеалі бюджет - це грошові кошти, довірені платниками податків в управління підзвітному їм персоналу урядових, насамперед фінансових, установ. Однак у дійсності до цього ідеалу ще далеко. Виникає невідповідність постійних власних доходів державного бюджету його видатками та з’являється бюджетний дефіцит. Завдання ефективної організації бюджетного процесу полягає у розробленні конкретної обгрунтованої політики його покриття або збалансування економіки навіть із бюджетним дефіцитом. Чим більше вдається реалізувати це завдання, тим більше бюджет служить інтересам усього суспільства, а не окремих політичних сил та бюрократичних кланів.