Основні підкласи покритонасінних флори Чернігівщини та можливості їх введення в культуру

На підставі вивченя рідкісних рослин в природі та культурі, а також проведених спроб введення в культуру, інтродукції та репатріації, нами розроблені деякі рекомендації для збереження та збільшення кількості рідкісних рослин:

1.              Надійним методом збереження рідкісних видів рослин є їх охорона у складі природних фітоценозів в мережі природно-заповідних територий.

2.              Екологічна пластичність деяких видів (лілія лісова, підсніжник звичайний, волошка сумська, цибуля ведмежа, проліска сибірська) дозволяє їх успішно вирощувати в штучних умовах (пришкільні колекційні ділянки) при створенні оптимальних екологічних умов зростання із можливою подальшою репатріацією в природні ценози.

3.              Є група видів, що важко культивуються (види роду зозулинець, грушанкові, любка дволиста). Їх біоекологічні особливості необхідно вивчати в природних умовах з метою розробки ефективних методів їх розмноження.

4.              В зв`язку з певними складностями вирощування деяких видів рідкісних та зникаючих рослин в культурі слід акцентувати увагу на розширенні заповідних територій різних категорій з цінними рідкісними видами (запропоновані для охорони об`єкти), де створені самою природою оптимальні екологічні умови зростання.

3.3. Рідкісні види та можливості їх введення в культуру

              Охорона рідкісних видів рослин може бути здійсненна при створенні заповідних територій різних категорій, де рослини розвиваються в найкращих для них природних умовах, а також при розмноженні рідкісних та зникаючих видів в штучних умовах з метою підсилення ослабленних природних популяцій або введення їх в культуру. Однією з ефективних форм збереження рідкісних рослин та середовища їх існування є організація природно-заповідних територій, зокрема заказників різного рангу.

Сосинський заказник (406га) створений у 1980 році на межі Чернігівського та Козелецького районів, біля с.т.м. Олишівка, на одному з відрогів болотного масиву "Смолянка". Тут охороняються типові осокові (серед яких рідкісні угруповання осоки дворядної) та очеретяно-осокові ділянки боліт Лівобережного Полісся, які збереглись на даній території.

Болото "Мох" (98га), як гідрологіний заказник охороняється з 1974 р. Воно розташоване в пониженні лівобережної борової тераси р. Снов, біля с. Єліно Щорського району. Основні площі болота займають мезотрофні та мезоевтрофні угрупування пухівки піхвової та сфагнуму обманливого з розрідженою березою пухнастою та незначними куртинами багна звичайного, андромеди багатолистої, журавлини болотної. Це - рідкісний для Лівобережного Полісся болотний ландшафт.

Болото "Гальський Мох" (28га) розташоване біля с. Загребельна Слобода Щорського району та охороняється як пам`ятка природи загальнодержавного значення. Тут збереглися сфагнові мезотрофні угрупування з пухівки піхвової та видів роду сфагнум (Sphagnum palustre L, S. fallax Klingrr, S. magellanicum Brid) із пригніченою сосною.

Заказник "Каморетський" (515га) розташований на правому березі Десни, біля с. Блистова Менського району. З 1974 року він має статус заказника загальнодержавного значення. Він створений для збереження залишків заплавних лісів р. Десна. Тут представлені справжні діброви (ліщиново-конвалієві, крушиново-конвалієві, ліщиново-різнотравні), осичники (на місці вирубанних дібров), чорновільшняки та вербняки з густим підліском з верби тритичинкової, зарості якої підходять до урізу озер.

              Велике значення у збереженні, введенні в культуру та інтродукції рідкісних та зникаючих видів належить паркам, дендропарку "Тростянець", ботанічним, ландшафтним та гідрологічним заказникам місцевого значення. Статус заповідних територій дозволяє не тільки охороняти рідкісні види, але й вивчати можливості їх культури з подальшою репатріацією в природні популяції. Це має кілька переваг тому, що поодинокі рослини або їх невеликі групи для витримування негативних впливів зовнішнього середовища потребують ретельного догляду. У фітоценозах (насамперед, парків природного типу) створюються своєрідні мікроумови у розподілі світла, вологи, нагромадженні органічних решток, які сприяють утворенню оптимальних для існування рослин умов. Завдяки цьому окремі види можуть утримуватись без догляду.

Качанівський парк (572 га) уІчнянському районі був закладений С. І. Качановським у 1742 році на основі природних ділянок дубового, дубово-соснового лісу, на підвищенні над невеликою, зарегульованою ставками, річечкою. Серед рослинних угруповань переважаючими є старі ділянки дубового (ас. дубово-липово-ліщиново-яглицева, дубово-ліщиново-різнотравна), дубово-соснового, липового (ас. липово-ліщиново-волосистоосокова) лісу, місцями ясенових та кленових лісових ценозів. Серед рідкісних видів слід відмітити популяції любки дволистої, коручки морозниковидної, які трапляються розсіяно в угрупованях ясеново-липово-ліщиново-волосистоосокового, дубово-липово-ліщиново-волосистоосокового та дубово-ліщиново-різнотравного лісу. На колекційні ділянки рідкісних рослин можна рекомендувати любку дволисту. Рослина невимоглива до грунтів та освітлення, мезофіт, за способом зимівлі - бульбокореневий геофіт. Насіння в природі проростає погано, прогресивне вегетативне розмноження відсутнє, тому популяції цього виду кількісно зменшуються. Введення в культуру має кілька складностей: по-перше, насіння дрібне, без ендосперму, швидко втрачає схожість і проростає при наявності несправжніх грибів (ендомікоріза), по-друге, сходи любки в перший рік життя ведуть підземний спосіб життя, а перша бульбочка розвивається на другий рік вегетації, по-третє, в культурі вона цвіте на 5-6 рік життя. (Собко, 1982). Ці складності частково вирішуються при  культивуванні на природних або малопорушенних ділянках листяного лісу.

              При створенні Качанівскього парку високохудожньо були поєднанні вікові природні ділянки листяного лісу та ландшафтнгі насадженя. Мальовничі алеї з дуба звичайного, гіркого каштану звичайного, сосни Веймутова, грабу, клену гостролистого, берези бородавчастої прорізують парк у всіх напрямках (загальна довжина паркових алей близько 60 км).

Сокиринський парк - це парк - пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (з 1972 р.) у Срібнянському районі. Парк створений на основі природного лісу (ділянки ас. дубово-ліщиново-яглицевого, дубово-липово-ліщиново-яглицевого, дубово-липово-ліщиново-волосистоосокового лісу) та складається з двох частин: основної (40 га) та заозерної (тепер ботанічний заказник "Галаганове" площею 350 га). Основою парку був давній праліс з віковими деревами. Дендрофлора парку нараховує близько 40 видів. Серед основного складу дерев слід зазначити дуб звичайний, берест звичайний, клен гостролистий, липу серцелисту, ясен звичайний, які створюють старі ділянки різної площі. Вони цінні у флористичному та ценотичном у аспектах (класичний неморальний ліс).

              Серед рідкісних рослин на території парку зустрічаються любка дволиста, коручка чемерниковидна, коручка темно-червона, пальчатокорінник м`ясо-червоний (болотисті ділянки, прилеглі до парку).

Тростянецький дендропарк розташований в південо-східній частині Чернігівської області, на території Їчнянського району. Історія "Тростянця" пов`язана з ім`ям І. М. Скоропадского -засновника парку. В широкій балці "Богівщина" з групою вікових дубів, 1834 р. були закладені перші посадки. З часом територія майбутнього парку розширювалась, а колекція поповнювалась новими видами рідкісних та екзотичних рослин з парків та садів Петербурга, Риги, Києва, Криму.

              Зараз загальна площа дендропарку становить 204 га, з них природних ділянок та насаджень - 114 га, ставків - 10 га, галявин - 42 га, паркових доріжок - 9 га, експерементальна ділянка - 20 га. Тут нині зростає 1700 видів, підвидів та форм дерев та чагарників, з них близько 1000 плодоносить, що дає можливість одержувати насіння цінних видів та форм, а також вирощувати садженці. Деякі види, підвиди та форми декоративних рослин з колекцій Тростянецького дендропарку були висаджені в дендрарії агробіостанції Чернігівського педінституту. Наукові дослідження дендропарку спрямовані на вивчення видів дерев та чагарників, виявлення найбільш ціних видів, вивчення можливостей введення їх в культуру та інтродукції.

На агробіостанцію Чернігівсього педуніверситету були завезені материнські екземпляри лілії лісової, рідкісного та декоративного виду, що має широкі можливості для введення в культуру. Природні умови цього виду відповідають типу свіжих і вологих суборів та сугрудків. Для зростання лілії потрібен зріджений полог, наявність різнотрав`я, відносно зволожений грунт. Розмножується добре вегетативно (лусками) та насінням. З однієї материнської цибулини модна одержати до 40 лусок-"цибулинок". Для утворення цибулинок луски можна висаджувати в ящик. При розмноженні лусками цвіте на 3-й рік. При насінневому розмноженні висівають насіння під зиму, цвітіння спостерігається на 5-й рік. Обидва методи можна застосувати при введені в широку культуру цієї рослини. Її також можна вирощувати на колекційних дослідницьких ділянках під пологом дубово-соснових, дубових та інших ділянок листяного лісу або культур без застосування агротехніних заходів, оскільки вид стійко входить до складу навіть штучного фітозенозу.

На підставі вивченя рідкісних рослин в природі та культурі, а також проведених спроб введення в культуру, інтродукції та репатріації, нами розроблені деякі рекомендації для збереження та збільшення кількості рідкісних рослин:

1.              Надійним методом збереження рідкісних видів рослин є їх охорона у складі природних фітоценозів в мережі природно-заповідних територий.

2.              Екологічна пластичність деяких видів (лілія лісова, підсніжник звичайний, волошка сумська, цибуля ведмежа, проліска сибірська) дозволяє їх успішно вирощувати в штучних умовах (пришкільні колекційні ділянки) при створенні оптимальних екологічних умов зростання із можливою подальшою репатріацією в природні ценози.

3.              Є група видів, що важко культивуються (види роду зозулинець, грушанкові, любка дволиста). Їх біоекологічні особливості необхідно вивчати в природних умовах з метою розробки ефективних методів їх розмноження.

4.              В зв`язку з певними складностями вирощування деяких видів рідкісних та зникаючих рослин в культурі слід акцентувати увагу на розширенні заповідних територій різних категорій з цінними рідкісними видами (запропоновані для охорони об`єкти), де створені самою природою оптимальні екологічні умови зростання.

3.4. Лікарські рослини та можливості їх культури

(на прикладі агробіостанції)

              В нових умовах господарювання  при наявності кількох форм власності дуже важливо забезпечити збереження та раціональне використання запасів рослин, що мають господарське значення, зокрема лікарських. На Чернігівщині як джерело лікарської сировини використовується понад 100 видів рослин. З них 61 вид занесений до переліку рослин, заготівля яких на території області заборонена або суворо лімітується. Тому вирощування лікарських рослин в культурі допоможе внести певний вклад у вирішення цієї справи. На базі агробіостанції Чернігівского педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка випробовується близько 30 видів лікарських рослин природної флори. Материнські екземпляри рослин та насіння зібрані під час польових досліджень в різних районах Чернігівської області. Особлива увага придідляється лікарським рослинам офіційної медицини, збір та заготівля яких в області обмежені. Наводимо коротку характеристику деяких з цих видів.

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.). Ця багаторічна трав`яна рослина росте у вільшняках, на сирих і заболочених луках, у сирих листяних та мішаних лісах. Препарати валеріани широко використовують як заспокійливий засіб при безсонні, нервовому збуджені, неврозах серцево-судинної системи, що перебігають із спазмами коронарних судин, при тахікардії. Висаджені на піщані ділянки з недостанім зволоженням 2-3-річні материнські екземпляри показали задовільний результат. Рослина розмножується також насінням, яке висівають в три періоди: пізно восени - під зиму, навесні, влітку. Відразу після появи сходів проводлять розпушення. Найкращим періодом для викопування кореннів валеріани вважають пізню осінь.

Горицвіт весняний (Adonis vernalis L.). Зростає в лісостепових районах Чернігівщини на схилах пагорбів. В природі його запаси скорочуються, тому що збір проводиться в одних і тих же місцях, стебла зривають дуже низько, пошкоджуючи кореневище, випасають корів. Горицвіт - один з найєфективніших серцевих засобів. Його препарати не мають кумулятивної дії. Розмножується насінням обо вегетативно. Свіжозібране насіння висівають у червні-липні з таким розрахунком, щоб до зими сходи мали хоча б один листок. На першому році життя у рослини розвивається 1-2 листки, на другий рік - до 3. Найбільш продуктивний горицвіт на 6-7 році життя. При розмноженні кореневищем цого розрізають вздовж на 2-3 частини, які висаджують у вересні або рано навесні по одній в гніздо на відстані в рядках 30 см. Траву збирають на 3-4 рік життя рослини під час квітування - плодоношення.

Деревій звичайний (Achillea millefolium L.P.P.). У науковій медицині використовуєтся при хворобах кишково-шлункового тракту, зовнішніх кровотечах, порушенні обміну речовин, погіршенні апетиту. Розмножується поділом коренів та насінням. Насіння висівають одразу ж після його збирання. Сходи з`являються навесні наступного року. Траву, листя і квітки збирають у фазі цвітіння.

Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.). Ця багаторічна трав`яна рослина росте у мішаних лісах, на галявинах, серед чагарників, на луках. Препарати звіробою мають в`яжучі та протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тканин. Використовують при  колітах, зовнішньо - при  опіках, гінгівітах та стоматитах. Розмножується беспосереднім висівом насіння в грунт під зиму. При весняній сівбі насіння обов`язково стратифікують. Сировину збирають під час цвітіння 2 рази на рік.

Калина звичайна (Viburnum opulus L.) росте на узліссях листяних та мішаних лісів, на луках. Препарати калини знижують артеріальний тиск, посилюють скорочення серця і збільшують діурез, входять до вітаміних зборів. Розмножується насінням і вегетативно (паростками, відсадками, поділом куща і живцями). Всі способи прості і дають добрий результат. Насіння після тривалої стратифікації висівають у підготовлений грунт з міжряддями 30-40 см. Після двурічного догляду садженці висаджують на постійне місце. Кору заготовлюють з молодих пагонів у квітні-травні, плоди збирають у вересні-жовтні.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis L.) росте у мішаних і листяних лісах. Препарати конвалії регулюють діяльність серця, підвищують його тонус, заспокійливо діють на центральну нервову систему. Для культивування найбільш придатні чорноземи, легкі суглинкові та інші грунти, які не утворюють корок. Розмножуються поділом кореневища, дуже швидко розростається. Краще росте у затінених місцях. Заготовлюють під час цвітіння більшості рослин на відповідній ділянці.