Книжная графика

Одруження Костянтина Олександровича з племінницею дружини С.Т. Аксакова дозволила йому ближче зійтися з сімейством письменника. Сам Аксаков брав участь у долі художника. Однак грошові кошти у Трутовського були невеликі, і на них жити в Москві одруженому людині було просто неможливо. Мимоволі довелося мешкати в селі. У Яковлівці в 1853 році Костянтин Олександрович написав три картини: «Повітова лавочка», «Сліпий музикант», «Коробочка» і кілька акварелей. Він привіз ці роботи до Москви, і вони мали великий успіх. У 1856 році за картини побутового жанру К.А. Трутовський отримав звання вільного художника.

Відомий скульптор Н.А. Рамазанов надрукував в «Московських відомостях» у 1854 році захоплену статтю, де гідно оцінив талант художника. На нього звернули увагу столичні любителі мистецтв, а викладач Московського художнього училища О.М. Мокрицький пересилав поштою в Обоянь альбоми малюнків та етюдів В.І. Штернберга, за якими Костянтин Олександрович продовжував              вчитися.

Знаменитий багач В.А. Кокорєв замовив Трутовського картину, а критик і поет С.П. Шевирьов,від імені Московського художнього товариства,запросив його до Москви. Але художнику недовго довелося пожити там. З спорожнілих гаманцем він відправився на батьківщину.

Однак завдяки Кокореву Трутовський в 1857 році зміг побувати за кордоном, відвідати Берлін, Дрезден, Лейпциг, Кельн і Дюсельдорф. У кожному місті він оглядав картинні галереї. Але хвороба дружини змусила його повернутися додому.

У 1858 році Костянтин Олександрович приїхав до Петербурга, де стали з'являтися його роботи, і був тепло прийнятий членами художнього собраІсполнілось 180 років від дня народження Костянтина Олександровича Трутовського - нашого земляка, чудового живописця і графіка, представника реалістичного напряму в російській та українській іскусстве.нія, почав брати участь у виставках. У 1860 році за картину «Хоровод у Курській губернії» на академічній виставці він отримав звання академіка (тепер полотно зберігається в Третьяковській галереї). Ще в 1857 році художник був обраний членом королівського              бельгійського              суспільства                            акварелістів.

Протягом десяти років, з 1871 по 1881 рік, К.А. Трутовський працював інспектором Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Після відходу з цієї посади він знову оселився в своєму рідному селі, де і помер в1893році.

До кінця своїх днів художник продовжував писати улюблені сцени українського побуту, але кращої часом його творчості стали шістдесяті роки XIX століття, коли він заявив про себе як оригінальний ілюстратор творів Пушкіна, Грибоєдова, Крилова, Гоголя, Лермонтова, Гончарова, Шевченка. З малюнків того часу особливо чудові його ілюстрації до байок Крилова.

К.А. Трутовський залишив після себе велику художню спадщину. Його картини, акварелі та малюнки у другій половині XIX століття друкувалися на різноманітних предметах побуту і навіть на ситцю. Це збільшувало їхню доступність і популярність. Правда, художника не шанували прихильники «чистого» мистецтва, але в демократичних колах його роботи мали великий успіх. Володимир Степанов.

                          3. 4 Опанас Георгійович Сластіон

Народився у м. Бердянську Таврійської губернії (тепер Запорізької області), у сім'ї іконописця-реставратора. Навчався в школі Товариства заохочення мистецтв у Петербурзі, у 1874—1882 рр. — у петербурзькій АМ в I. Крамського та П. Чистякова. Після закінчення академії мандрував по Україні, замальовував краєвиди, пам'ятки, сільські типи у характерному народному вбранні, речі селян, побуту, зразки різьблення та ін. У 1897—1900 рр. — художник технічного комітету військового міністерства. У 1900—1929 рр. — викладач Миргородської художньо-промислової школи. У 1883—1885 рр. проілюстрував поему Т. Г. Шевченка "Гайдамаки", у 1894—1895 створив серію літографій до альбому "Старовина українська і запорізька", у 1875—1928 — галерею портретів українських кобзарів. Серед живописних полотен — картина "Миргород" (1901). Сприяв спорудженню будинку Полтавського губернського земства. За його проектами (в українському архітектурному стилі) споруджено ряд шкіл, лікарень, будинків кооперативних товариств, Миргородську водолікарню, їдальню-клуб та грязелікарню. Досліджував і популяризував кобзарське мистецтво, народну творчість, кустарні промисли. Малюнки і статті Сластіона (під псевдонімом Опішнянський Гончар, Гончар та ін.) друкувалися у періодиці Петербурга, Києва, Львова та інших міст. За його участю засновано Миргородський краєзнавчий музей (1920), першу селянську капелу бандуристів ім. Івана Франка (2-а половина 1920-х рр.). Помер і похований у Миргороді на Троїцькому кладовищі. У 1965 р. на могилі встановлено залізобетонний пам'ятник (автор — А. Убийвовк), у 1989 р. замінено гранітним (автор — Р. А. Гусаренко). У Миргороді О. Г. Сластіону відкрито меморіальні дошки.

Олена Пчілка 1909 року в полтавському часописі "Рідний край" писала: "Опанас Сластьон належить до того дуже невеликого, але тим більше достойного поваги, — числа мистців наших, що з самого початку своєї праці на полі мистецтва виступають яко артисти українські і через увесь час своєї праці зостаються такими". В усій діяльності Опанаса Георгійовича Сластьона О. Пчілка відзначає як найхарактернішу патріотичну рису — українство, служіння через мистецтво національній ідеї. Віддає вона йому честь "ще й яко "панотцеві кобзарському", котрий рятує кобзарські пісні, "записуючи їх слова й голос". Цією дорогою свідомого працівника української культури йде він від молодих літ, ним залишався і в Петербурзі, де навчався малярству і створив малюнки до української читанки та славетні ілюстрації до Шевченкових "Гайдамаків". Таким він залишався і в Миргороді, де впродовж багатьох років "невпинно дбав про поширення між учнями мистецького хисту — українського". Одним словом, він був не з тих, хто, як писала О. Пчілка, свого "цураються, ідучи на підпряжку до чийогось іншого воза".

О. Г. Сластьон народився у Бердянську Таврійської губернії. Його батько походив, із кріпаків Золотоноші і був небезталанною людиною, бо в Бердянську, а потім у Ногайську займався реставруванням церковного живопису. Мати Опанаса знала багато казок і українських пісень. Як пише А. Аббасов у нарисі про О. Сластьона, він у Ногайську познайомився з.художником Смоктієм і від нього "перейняв безмежний потяг до старовини й кобзарства, який і залишився в нього на все життя".

Наприкінці 1872 року батько одвозить Опанаса до Петербурга, де він протягом року намагається вступити до Академії мистецтв. Стало в пригоді випадкове знайомство з учнем Академії Порфирієм Мартиновичем, за допомогою якого Сластьон влаштовується до школи "Товариства заохочення мистецтвами", де навчання вів І. М. Крамськой. У 1874 році він стає вільним слухачем Академії мистецтв, з 1875 року навчається живопису. В 1882 році Сластьон одержує звання художника. В ці роки він виявляє особливий інтерес до особи і творчості Т. Г. Шевченка. 1884 року в’ журналі "Нива" він надрукував малюнок до поеми "Катерина". Цей успіх спонукав до дальшої роботи над ілюструванням творів Т. Шевченка. В 1885 році він працює над серією ілюстрацій до поеми "Гайдамаки" і восени закінчує. Наступного року книжка вийшла з друку. В ній було 49 ілюстрацій. Художник показав себе знавцем історії і життя рідного українського народу. Ілюстрації похвалив І. Ю. Рєпін, ними молодий художник заслужив славу першого ілюстратора Т. Г. Шевченка.

Ще в період навчання в Академії мистецтв Опанас Сластьон захопився фольклором та етнографією. Під час літніх канікул удвох з П. Мартиновичем обійшли вони багато сіл на Лівобережжі, знайомилися з кобзарями і записували від них пісні та думи. Сластьон малював їхні портрети, записував біографії. Портрети були опубліковані окремою книжкою лише в 1961 році Ю. Я. Турченком під назвою "Портрети українських кобзарів О. Сластьона".

У 1900 році Опанас Георгійович назавжди покинув Петербург і переїхав до Миргорода на посаду викладача малювання художньо-промислової школи імені Гоголя. Живучи на Полтавщині, він ще з більшою енергією продовжував займатись вивченням фольклору і етнографії та кобзарства. 1908 року він допомагав Ф. Колессі записувати на фонограф пісні і думи миргородських кобзарів і лірників: М. Кравченка, О. Савченка, І. Скубія, М. Дубини, Явдохи Пилипенко, П. Кравченка. 1913 року Ф. Колесса видав два томи "Мелодій українських дум". А самому Сластьону ця робота дала можливість опублікувати низку статей про кобзарське мистецтво.

Через усе життя проніс Опанас Георгійович закоханість в українську літературу, зокрема в творчість Т. Г. Шевченка та І. П. Котляревського. У Миргороді він організовував ювілейні шевченківські вечори, на яких сам виголошував доповіді. 1908 року Полтавська земська управа видала виконану Сластьоном поштову картку з портретом Шевченка. Він був ініціатором збирання коштів на пам’ятник Т. Шевченку в Миргороді і брав участь у конкурсі на кращий проект Шевченкового монумента в Києві. 1902 року в Полтаві на нараді художників з приводу створення альбома орнаментів О. Сластьон зробив доповідь "Про південноруський історичний і сучасний орнамент, його створення, розквіт та занепад; музеї, колекції і приватні зібрання, в яких зберігаються південно-руські старожитності і орнаментика", якою заявив про себе як про видатного українського етнографа. В 1906 році Сластьон опублікував біографію Т. Г. Шевченка.

Ось не повний список його літературно-мистецьких статей І і розвідок: "Вірші сатиричні 1786 р." ("Киев. старина", 1899), "Кобзар Михайло Кравченко і його думи" ("Киев. старина", 1902), "Чи існує український стиль в архітектурі?" ("Киев. старина", 1903), "Церковний спів і культура 17 і 18 століть на Україні і в "Московії" ("Киев. старина", 1905), "Шевченко як маляр" ("Рідний край", 1906), "Мелодії українських дум і їх записування" ("Рідний край", 1908) та інші.

Під час громадянської війни О. Сластьон очолив комісію по збиранню культурних і мистецьких цінностей на Миргородщині, а в 1920 році організував художньо-промисловий музей. У 1919 році він видав брошуру "Порфирій Мартинович", а в 1931 році книгу "Мартинович: Спогади О. Сластьона" (Харків, видавництво "Рух", 150 с). 1927 року Опанас Георгійович організував капелу миргородських бандуристів.

1928 року О. Сластьон вийшов на пенсію, хоча й продовжував займатись малюванням, зокрема, ілюструванням творів Т. Г. Шевченка, писав спогади. Його відвідували письменники П. Тичина, Д. Косарик, П. Панч, Н. Рибак, актор П. Саксаганський. Останні роки і місяці життя цього самовідданого трудівника української демократичної культури, вірного сина свого народу було затьмарене тяжкими враженнями насильницької колективізації і страшного голодомору в Україні. На 78 році він відійшов у вічність...

Похований О. Г. Сластьон на Миргородському цвинтарі, могила відзначена надгробком. Меморіальні дошки — на приміщенні районного краєзнавчого музею і Миргородського керамічного технікуму імені Гоголя.

                                    ВИСНОВОК

   Книжкове мистецтво як органічна єдність художнього отруювання, книжкової графіки та друкарського мистецтва.Художнє конструювання - творча діяльність, спрямована на організацію книги як складної функціональної системи. Поняття про художній ансамбль книги. Вплив епохи, стилю автора, творчої манери художника на художній ансамбль книги. Ключовий засіб створення єдиного книжкового ансамблю - композиція, тобто організація книги, що забезпечує сприйняття її читачем як єдиного ідейно-змістового та художнього цілого.

           Ми розглянули та узагальнили історію та розвиток книжкової графіки.Досягли поставленої мети, вирішивши такі завдання:

-виявили витоки              книжкової              графіки, як жанру образотворчого мистецтва;
-дали              характеристику                книжковій                  графіці              на              Україні;
-розглянули  біографії  видатних  книжкових              графістів – ілюстраторів Т. Г. Шевченка;
- Визначили перспективи розвитку книжкової графіки.

         Існують різні форми і види зображальних джерел, усі вони мають розглядатися як явище складне. В одних із них зафіксовані реальні історичні події за допомогою пензля художника-очевидця, фотоапарата або кінокамери. В інших поряд із реальними явищами можуть відображатися настрої, колорит і темперамент, різноманітні аспекти об'єктивної дійсності, що оточує митця і спонукає його до створення певних образів.

       Зображальні джерела, як пам'ятки епохи, своєрідно характеризують особливості розвитку суспільства, образно віддзеркалюючи історичну дійсність. Вивчення їх комплексу вимагає наукового підходу, особливих методів дослідження різних за походженням творів мистецтва.

Новим етапом у розвитку українського образотворчого мистецтва стала творчість Т. Шевченка — основоположника реалістичного напряму в мистецтві. Вона справила значний вплив на формування творчої позиції багатьох українських митців (І. Соколов, М. Жемчужников, К. Трутовський та ін.). У другій половині XIX ст. сформувалася реалістично-демократична течія українського живопису, яка на фунті української культури розвивала принципи передвижників (М. Мурашко, П. Мартинович, М. Пимоненко та ін.).

Одним із перших, хто порушив питання про необхідність вивчення та використання книжкової мініатюри як історичного джерела, був відомий учений, фахівець з історії культури Давньої Русі А. Арциховський. Вивчення мініатюр і порівняння їх з іншими джерелами дало змогу йому виділити серед них ті, що відображали політичне і культурно-духовне життя, соціально-економічні процеси, розвиток сільського господарства, ремесла, військову справу, побут, явища природи тощо. Досліджуючи мініатюру, вчений використав значне коло давніх українських рукописних пам'яток, оригінали яких зберігаються переважно в Москві та Петербурзі.

                СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

                                                 Книги

Однотомні видання

Один автор

1.      Винницький М. Рефлексії з виставки української графіки // Мистецтво. – Л., 1932. – № 1. – С. 7.

2. В'юник А. Українська графіка ХІ – початок ХХ ст.: Альбом. – К.: Мистецтво, 1994. – С. 327.

3. Ернст Ф. Пам'яті Георгія Нарбута // Бібліологічні вісті. – К., 1926. – № 3. – С. 5–35.

4. Ковжун П. Марія Дольницька // Мистецтво. – Л., 1932. – № 1. – С. 3.

5. Кучеренко З. В. Вадим Меллер. – К.: Мистецтво, 1975. – С. 12–19.

6. Наш друг книга / За ред. Л. Л. Маляренко. – К.: Реклама, 1997. – С. 101.

Павловський В. Василь Григорович Кричевський: життя і творчість. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1974. – С. 9.