Книжная графика

У заголовках тексту широко вживається декоративна в'язь. Композиція заставок та ініціалів збагачується мотивами контурної плетінки, яка рисунком нагадує плетені або ткані побутові вироби. Широко вживається плетінчаста циркулярна орнаментика. Вигадливі сплетення, між собою контурних кілець у вигляді вісімок утворюють різноманітні геометричні фігури: ромбики, квадрати, трикутники, півкільця, хрестики й інші форми, які потім ілюмінуються соковитими фарбами.

Крім того, плетінка заставок часто поєднується з елементами рослинної орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення. Починаючи від заставки або ініціалу, рослинний орнамент розвивається вниз по березі сторінки й обрамлює весь рукописний текст або мініатюру. Це надає сторінці ошатного вигляду й робить її оригінальним витвором книжкової графіки.

Чудовими взірцями книжкового мистецтва XVI ст. є «Служебник» та Євангелія, оздоблені обдарованим художником першої половини XVI ст. Андрійчиним. Та особливо вславилося «Пересопницьке Євангеліє» (1556— 1561), виконане Михайлом Васильовичем з села Пересопниця на Волині.

У цих книгах, крім заставок та ініціалів, вирішених у формі традиційного орнаменту, є й сторінкові ілюстрації із зображенням євангелістів. Кожна ілюстрація обрамлена пишним рослинним орнаментом, у формах якого присутні елементи ренесансного мистецтва. А в зображеннях євангелістів художники прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної іконографії. Високий пафос визвольної боротьби українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення національної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI — ХVІІ ст. досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності, мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові сцени.

Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний рослинний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом всього часу її існування.

Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього ХУП ст. і навіть у наступному столітті.

У оздобленні рукописів художники часто використовують копії з  гравюр стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою аквареллю. Колись, ще на початках книгодрукування, було навпаки: гравери, наслідуючи орнаментику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві. В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепаде книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року «Апостола», «Граматику» та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була «Біблія» 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і україн­ського народів та кращих зразків тогочасного західноєвропейського книжкового мистецтва Іван Федоров створив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів. Під опікою церкви та князів книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні почали працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського братства, дві друкарні — Івана Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині, друкарні в Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгороді-Сіверському і особливо друкарня Києво-Печерської лаври, що розгорнула широку видавничу справу.

Такому активному розвитку книгодрукування сприяла активізація визвольного і просвітительського руху проти посилення реакційних ідей з боку польської шляхти, яка намагалася ополячити й покатоличити український народ, придушити його культуру. Умови віковічної соціальної і національно-визвольної боротьби українського народу вимагали посилення полемічних виступів проти католицизму та унії, що їх силоміць насаджували на Україні католицьке духівництво та польська шляхта. Полемічна боротьба вимагала і своєрідної зброї — освіти. Це й було однією з причин інтенсивного розвитку книгодрукування і гравюри. Над оздобленням та ілюструванням книг на Україні працює багато граверів.

Високим художнім рівнем відзначаються видання стрятинської та крилоської друкарень, видавничою діяльністю яких керував один з найвидатніших діячів української культури ХVІІ ст. Памво Беринда. Він був ученим-лексикографом, поетом, друкарем і гравером. Художня цінність орнаментального оздоблення та ілюстрацій стрятинських і крилоських видань настільки велика, що їх, як і графіку федоровських першодруків, широко наслідували всі українські друкарні. А в друкарні Києво-Печерської лаври, що почала свою видавничу діяльність на основі стрятинської друкарні, гравюри останньої друкувалися протягом цілих століть.

Для творчості київських граверів першої половини ХVII ст. характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами, Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного побуту.

У середині XVII ст. в друкарні Києво-Печерської лаври працював обдарований художник і гравер Прокопій. Визначними його творами є гравюри до «Патерика Печорського» та «Апокаліпсиса».

Значними осередками розвитку книжкової гравюри першої половини КУП ст. були друкарні львівського Ставропігійського братства та видавця Михайла Сльозки.

Розгорнувши видавничу діяльність на основі придбаної друкарні Івана Федорова, львівське братство широко використовувало й федоровські орнаментальні гравюри. У першій половиш XVII ст. у Львові працював здібний гравер, що підписував свої твори ініціалами «В.О.2.». Цей художник був майстром сюжетно-орнаментальних заставок та невеличких текстових ілюстрацій. Успішно виконував також декоративні рамки до титульних аркушів.

Крім книжкової гравюри, в друкарнях продукувалася станкова гравюра естамп. Вона виконувалась на дерев'яних дошках, друкувалася на окремих аркушах паперу і у вигляді популярних картинок розповсюджувалася серед народу. Це були гравюри на сюжети різних біблійних притч, портрети популярних у на воді святих, краєвиди історичних місць та монастирів тощо.

В другій половиш XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало велике натхнення українським митцям.

Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності сприяло розширенню книговидавничої справи. Крім Києва та Львова, працюють друкарні в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві.

Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтисписом,  що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінко­вими або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-| орнаментальними заставками з гарною шрифтовою вяззю, ініціалами, кінцівками та іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.

Одночасно з книжковою гравюрою у цей період значно розвинувся естамп. В естампах зображувались реалістичні портрети сучасників, історичні події. Набули популярності складні композиції панегіричного характеру з портретами і текстовою посвятою видатній особі. Цей вид естампа найпо­ширеніший був у Київській академії. Відбитки на великих аркушах паперу розклеювалися на стінах братського Богоявленського собору перед початком академічних виступів, а також вручалися почесним гостям. На Україні й раніше зустрічалися рідкісні гравюри західноєвропейських майстрів із зо­браженням українських міст, фортець та окремі портрети історичних діячів, переважно представників запорозького козацтва. Серед них відомий портрет Богдана Хмельницького, гравірований голландським художником Вільгельмом Гондіусом, якому відводиться почесне місце в історії української графіки.

Наприкінці XVII —на початку ХVIII ст. у київській і чернігівській друкарнях працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександр та Леонтій Тарасовичі, які пройшли навчання у західноєвропейських майстрів, були добре обізнані з кращими досягненнями світової гравюри. Твори Тарасовичів, як і Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців. До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно, Замості. Працював також над портретними гравюрами, серед яких відомі портрет польського короля Яна Собеського, хорунжого Казимира Клоцького та митрополита Кипріяна Жоховського.

У першій половиш ХУШ ст. графіка видань друкарні Києво-Печерської лаври   була   збагачена   високохудожніми   гравюрами   на   міді   Аверкія Козачківського.

Цей художник працював у стилі бароко, хоч у деяких його творах помітні передумови класицизму. Гравюри Козачківського мають складну композицію, вони сповнені експресії та динаміки рухів. Рису­нок у нього сміливий, штрих упевнений, володіння світлотінню у виявленні форм упевнене.

Творчість Шевченка мала величезний вплив на подальший розвиток українського і російського графічного мистецтва. Про значення його як великого народного поета і художника для російського і українського мистецтва влучно і зворушливо сказав російський художник Лев Жемчужников: «Вийшовши з простого народу, він не відвернувся від убозтва й голоти, навпаки — він і нас повернув обличчям до народу, примусив полюбити його і співчувати його вболіванням. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя» («Основа», 1861, 5 березня).

І справді, творча дружба Шевченка з багатьма російськими художниками, зокрема такими, як В. Штернберг, І. Соколов, М. Микешин, Лев Жемчужников, К. Трутовський, О. Бей-деман, Л. Лагоріо, О. Агін та ін., збуджувала велику зацікавленість батьківщиною поета. Вони почали відвідувати Україну, подорожувати по ній з творчими намірами. З творами, виконаними в Україні, вони успішно виступали на академічних виставках. А такі Шевченкові друзі, як В. Штернберг, І. Соколов, Лев Жемчужников та К. Трутовський, так полюбили Україну, що всю свою творчість присвятили їй і увійшли в історію мистецтва як українські митці.

Значний внесок у книжкову графіку на початку XX століття зробили також М. Пимоненко, Г. Дядченко, С. Ткаченко, Б. Смирнов, С. Костенко, П. Мартинович, 0. Судомора та ін.

У Галичині живописець Ю. Панькевич ілюстрував твори В. Гнатюка,

С. Руданського, Я. Щоголіва, І. Франка. А. Манастирський та О. Курилас багато працювали над оздобленням та ілюструванням дитячих журналів, букварів та читанок. Я. Пстрак продовжував виступати з карикатурами в журналах «Зоря» та «Зеркало», а також працював над ілюстраціями до творів М. Гоголя та І. Франка. О. Кульчицька виконала офортні ілюстрації до творів  В. Стефаника та І. Франка.

Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки, яке відразу зайняло чільне місце в українській графіці початку століття. Вміле застосування народного орнаменту, майстерна і вишукана композиція шрифтового заголовка обкладинки книги — характерні риси його графіки.

Високої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг

Г. Нарбут. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення. Дбаючи про відродження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво. Поєднання елементів народного мистецтва з рисами новітніх художніх шукань, рисунки шрифтів на базі модернізації кирилиці й шрифтів українського бароко дістали широке застосування у нарбутівському книжковому оформленні і наслідувались його учнями.

                                                    РОЗДІЛ 3

       ВИДАТНІ КНИЖКОВІ ГРАФІСТИ ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ ОБРАЗІВ

                             3. 1 Іван Сидорович Їжакевич

Народився 18 січня 1864 року в сім’ї збіднілого селянина села Вишнополя. Батько - Сидір Радіонович, мати -Марія Аксентіївна. В їхній сім’ї налічувалося 12 дітей.

Жилося важко, сім’я велика, а землі тої був невеликий клаптик та ще й підневільна праця на панській землі. Достовірні документи “Киевские епархиальние ведомости” свідчать, що в 1859 році при Вишнопільській парафії було відкрито школу. Тоді вона називалася церковно -парафіальною. Навчання проходило в пристосованому приміщенні, а в 1860 році було збудовано спеціальне приміщення.

А тим спеціальним приміщенням була звичайна хата під солом’яною стріхою, з земляною долівкою .В тому ж будинку жив і перший учитель - дяк. У цій же школі навчалося лише 15 хлопчиків. Близько 106 років тому поталанило навчатися в цій школі нашому земляку-односельчанину народному художнику України Івану Сидоровичу Їжакевичу.

Сучасники свідчать, що тодішня школа була справжньою вотчиною попа. Він був старший учитель і господар школи. Дітей усіх класів навчав один учитель, в одній кімнаті, заставленій довгими столами і лавами. Вікна були невеликі, а тому в кімнаті було темно. Головним ”унаочненням” і  “засобом переконанн” була різка. Навчальними предметами були: закон божий - читання церковно - слов’янською мовою , російська мова , арифметика. А рідною мовою, українською, навіть розмовляти заборонялося в школі. Великими труднощами для дітей було  вивчення церковних предметів, відвідування церковного хору, молитв. У свій час  Їжакевич у  листі до  вишнопільських школярів писав про ту школу : “Не згадуйте того часу! Нехай він згине  і ніколи не повернеться.

Здобув освіту І.С.Їжакевич у дяка Бережницького і 13-річним хлопцем восени 1877 року виїхав до Києва.