Монополії і їх місце в ринковій економіц

Роздивимося ситуацію з іншого боку: хто ті люди, що працюють на державних підприємствах? Може, то співвласники, що не знають, куди подіти великі дивіденди від акцій? Авжеж ні. То ціла армія трудівників, для яких існує заборона, по-перше, на зростання заробітної плати, по-друге, на підвищення кваліфікації (бо знову-таки збі­льшився би фонд оплати праці), а по-третє, в яких відняли навіть надію, що завтра їхню працю буде оцінено краще, ніж сьогодні (нарахована середня заробітна плата в паливній галузі господарства та електроенергетиці становито 357,65 грн., а "чис­тими", як кажуть у народі, - не більше 285 грн.) [22,c.51] . Ось такий приклад: монопольне під­приємство подолало кризу, сплатило борги із заробітної плати (погодьтеся, ситуація досить типова), домоглося високих фінансово-економічних показників, але керівник не може преміювати працівників, інакше доведеться сплатити штраф за переви­щення ФОП, розрахованого "від досягнутого" у IV кварталі попереднього року. Тож "турбота про всіх" обертається приниженням сотень тисяч людей, реальна заробітна плата котрих не тільки критично мала сьогодні, а й взагалі не залежить від результа­тів праці. Згадаймо: ми говоримо про базові галузі економіки, які визначають життєді­яльність усієї країни в цілому, і зрештою - про екологічну безпеку нашої землі (видо­буток, транспортування газу, нафти, ведозабезпечення, енергопостачання). А за цю безпеку, за майбутнє повинні відповідати люди, котрі... самі не бачать майбутнього. Ось такий парадокс. Ще один бік проблеми: чи погодиться кваліфікований робітник або спеціаліст - професіонал високого класу на такі умови? Виходить, стратегічні галузі економіки приречені на те, щоб залишитися без належних кадрів які би здійс­нили модернізацію виробництва, запровадили нові технології, забезпечили загальний поступ? Адже про рівень кваліфікації спеціалістів і робітників наших монопольних підприємств нині можна говорити, тільки глибоко зітхаючи. Автори названих докумен­тів, на превеликий-жаль, забули про те, що вмотивовування праці (спонукання до дії) подібне до вогнища: щойно припиняють підкидати в нього дрова, полум'я згасає. Жо­ден керівник не в змозі сьогодні застосувати найкращі досягнення світової практики управління. Розмови про суттєві зміни на краше залишаться марними балачками, коли не змінити ставлення до праці кожної окремо взятої людини. Беззавігний ентузі­азм 20-х років тепер не пройде. А ось практика, наприклад, японської системи оплати праці дуже б придалася, бо вона передбачає не тільки щорічні підвищення заробітної плати, а й цілий комплекс заохочень за поліпшення якості продукції і раціоналізацію. Ото б і не соромився українець казати, де він працює, коли його підприємство забез­печує людині добробут. Багаті люди - багата держава. Зрозуміло, що в такій державі ніхто б не страждав ні від монополії (за чіткої тарифної політики), ні від принижень безгрошів'я. Таким чином, на запитання - за що держава карає монопольне підпри­ємство при перевищенні розрахункового ФОП? - ми не можемо дати вичерпної від­повіді.

Що ж, тоді спробуймо відповісти на наступні запитання: як караються монопо­льні підприємства за перевищення розрахункового ФОП? який розрахунок передба­чено? і про що саме забула держава подбати, копи все-таки пам'ятати - адже за цифрами стоїть життя людей? Згаданою постановою Кабінету Міністрів № 525 (її назва: "Про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету підприємствами-монополю-тами у 1999 р. у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці") прийнято відповідний розрахунок (був чинний також і у 2000 р.). Ці суми обчи­слюються на підставі таких показників, як середньомісячна заробітна плата, серед-ньооблікова чисельність працівників у звітному місяці, обсяги продукції за звітний місяць,  середньомісячний обсяг продукції попереднього року, індекс інфляції.  З огляду на ці показники визначається розрахунковий ФОП за звітний місяць (із сумою індексації заробітної плати у зв'язку із затримкою її виплати). Різниця між фактичним і розрахунковим фондами оплати праці і є тим перевищенням, за яке монопольне під­приємство повинно сплатити штраф у розмірі 30% даної величини. А тепер деталь­ніше розглянемо всі перелічені складові. Середньомісячна заробітна плата, що бе­реться для визначення розрахункового ФОП, - це головний показник. За п. 4 поста­нови, базовою середньою заробітною платою вважається середньомісячна заробітна плата працівників підприємства за IV кв. 1998 р. [22,c.52] . Як відомо, середньомісячна зар­плата всіх працюючих складається з таких частин: основна заробітна плата; додат­кова заробітна плата; заохочувальні компенсаційні виплати. Перша з цих трьох час­тин, будучи дійсно основною для окремо взятого працівника, водночас не повинна бути незмінною та єдиною: основна заробітна плата може змінюватися у разі зміни посадових окладів чи тарифних ставок. І якщо підприємство вважає за можливе чи необхідне підвищити основну заробітну плату своїх працівників, то чому б це не зро­бити в рамках дотримання умов тарифної політики? Підвищення заробітноІАЛлати окремих працівників - це і підвищення рівня добробуту хоч якоїсь частини населення. А у нас діє заборона на підвищення життєвого рівня величезної кількості людей.

Далі: додаткова заробітна плата - це доплати та надбавки до тарифних ставок і посадових окладів, преміальні і відпускні виплати. Додаткові виплати можуть бути як постійними протягом року, так и тимчасовими (на якийсь період чи при виконанні особливо важливих завдань). На більшості підприємств головна відпускна кампанія відбувається все-таки влітку. Це означає, що основна сума відпускних виплат припа­дає на II і III квартали року, а не на IV квартал. А коли ще й зважити на особливості роботи наших монопольних підприємств, то майже для всіх них осіннє-зимовий пе­ріод є найбільш напруженим, про відпустки годі й думати, і це пов'язане найчастіше не з доброю чи поганою підготовкою до зими, а з особливостями технологічного про­цесу виробництва (надання послуг). Саме тому базова заробітна плата за IV квартал аж ніяк не відбиває навіть рівень заробітної плати минулого року. Коли й узяти її за основу як найреальнішу за останній період, то потрібен обов'язковий перерахунок з включенням коефіцієнта відпускних, а інакше матимемо справу із зниженням базо­вого рівня заробітної плати.

Заохочувальні і компенсаційні виплати передбачаються в основному колектив­ним договором. Він обумовлює ті соціальні пільги, які виплачуються залежно від фі­нансового стану підприємства. І якщо там є примітка на взірець "виходячи з фінансо­вих можливостей", то в IV кварталі цих можливостей може і не бути. Знову-таки з розрахунку на весь наступний рік виключаються будь-які "фінансові можливості". Це один варіант. Є ще другий: виявляється, не можна передбачати більше соціальних пільг, ніж у IV кварталі попереднього року, навіть якщо рівень їх проплат наближався до нуля.

Настав час відповісти на головне запитання: що має чинити керівник монополь­ного підприємства, щоб не платити штраф за перевищення ФОП? Тут є три варіанти.

1.не проводити підвищення основної заробітної плати, незважаючи ні на які ін­ фляційні процеси;

2.не брати до уваги технологічні особливості виробництва, позабути про мож­ ливу гнучкість системи оплати праці;

3.скопіювати колективний договір минулого року і не думати про підвищення рі­вня життя своїх підлеглих.

Усі три означають стагнацію. І не потрібно бути лебедем з усім відомої байки І. Крилова та літатити у хмарах. Комусь і в болоті добре.

Погодьтеся, що коли за прагнення до розумного підвищення життєвого рівня людей карають, - це абсурд.

Політики дуже часто просторікують про "середній" клас. То чому б не.створити умови нашим підприємствам для того, щоб спеціалісти, які працюють у найважливі інших галузях економіки, стали цим "середнім" класом? Давайте подбаємо про те у майбутньому році кожна людина і кожне підприємство жили краще, ніж у минулому, хоча б на 10—15%. Для цього можна було би (наприклад, у нашому розрахунку; за­стосувати коефіцієнт поліпшення фінансового забезпечення працівників. І тоді, порів­нюючи розрахунковий і фактичний ФОП, навряд чи одержали би перевищення, бо краще наші "монополісти" жити не стали, а розрахунок — це всього лише технічна операція, що (як і будь-яка справа) потребує постійного вдосконалення.

Зміна умов функціонування підприємств повинна супроводжуватися, насампе­ред, зміною ставлення до справи як самого працівника, так і роботодавця. Перебува­ючи з ринкових умовах, кожне підприємство повинне мати перед собою стратегічну мету - створення сприятливого соціально-економічного середовища для к, щоби кожна людина була заінтересована у зростанні виробництва і мала від того вигоду [22,c.53] . Треба дати змогу підприємству підвищувати життєвий рівень працюючих. Може, тоді й люди повірять у те, що держава справді про них піклується - не на сло­вах, а на ділі, що завтра буде краще, ніж сьогодні, а не навпаки.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОДІЛУ

Монополія небезпечна лише у разі створення штучної монополії (при за­стосуванні адміністративних і кримінальних заходів відсікання конкурентів).

Боротьба з монополією шляхом поділу великих фірм або попередження їх злиття не є виправданою. Це пов'язано з тим, що ціна та обсяги виробництва в нор­мальній економіці, тобто без зловживань, не залежать від того, панує на ринку моно­полія чи ні. Даний висновок також підтверджують:

а)              економічний аналіз (кожне підприємство, входить або не входить воно до скла­ду монополії, у будь-якому разі в умовах ринкової економіки прагне максимізації ви­ручки і мінімізації затрат, тобто максимізації прибутку; а попит на товари не залежатьвід того, хто їх продає, а лише від їхньої ціни і доходів покупців);

б)              математичний аналіз на основі методів декомпозиції (незалежно від того, як розбивається глобальна задача планування народного господарства на окремі ло­кальні блоки, її рішення (ціни та обсяги виробництва) буде однаковим. Іншими слова­ми, в блок можуть потрапити всі підприємства однієї галузі (монополія), а може кожне підприємство утворювати окремий блок (не монополія) - результат один і той самий. Звичайно, швидкість узгодження попиту і пропозиції буде різною, але це окреме пи­тання);

в)              проведені розрахунки (для випадку лінійної моделі типу міжпродуктового (міжга­лузевого) балансу з обмеженнями за потужностями).

Вплив регулювання цін природних монополій АМК (НКРЕ, НКРЗ, Мінекономі­ ки України) практично невідчутний, про що говорить аналіз динаміки цін до і після створення АМК. Крім того, практично неможливо визначити нормальний рівень рен­табельності, якщо не використовувати закон попиту і пропозиції. Проблематичною є можливість визначення вірогідності собівартості будь-яких продуктів, у тому числі й природних монополій.

Значні обсяги імпорту товарів легкої промисловості, машинобудування і деяких інших галузей говорять не стільки про необхідність боротьби з монополією, скільки про необхідність захисту вітчизняного виробника.

Боротьба з демпінгом з боку АМК має здебільшого протекціоністський характер, бо перевірити собівартість продукції іншої країни практично неможливо. Крім того, при освоєнні нового виробу ціна може бути в початковий період нижчою за собівартість. Більш правильно говорити про захист вітчизняного виробника в необхідних випадках.

Боротьба з колективним монополістом також не має серйозних підстав. Знову ж таки складно перевірити, чи є змова. Крім того, координація виробництва часто є ко­рисною для ринку: "сім раз відміряй, а раз відріж". Це показує і встановлення квот як на імпорт та експорт, так і для виробників внутрішньої продукції (наприклад, цукру).

              Функції Антимонопольного комітету України слід скоротити, залишивши за ним функцію запобігання штучній монополії.

ВИСНОВКИ

В сучасних умовах інтенсивного розвитку економіки значного поширення набувають різноманітні правопорушення на ринку товарів і послуг, які можуть спостерігатись у різних проявах, з метою усунення останніх і був створений спеціально-уповноважений з цих питань орган – Антимонопольний комітет України. Підсумком більше ніж десятиріччя реформ стало те, що все більше і більше наших громадян пов’язують своє життя з підприємницькою діяльністю. Підприємці чекають від держави чітких, прозорих і стабільних "правил гри", рівних умов конкуренції, захисту з боку держави від свавілля окремих урядовців, створення ефективних механізмів державного регулювання, побудованих на принципах рівноправних стосунків між виробником послуг та їх споживачем саме це і є одним з найважливіших завдань діяльності Антимонопольного комітету України. З моменту прийняття перших актів антимонопольного законодавства в нашій державі відбулися помітні зміни. Сьогодні у роботі Антимонопольного комітету наголос переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист добросовісної конкуренції. Економічна конкуренція в Україні стала реальністю. І тепер головне завдання Антимонопольного комітету - не формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища. Середовища, здатного забезпечити стабільне економічне зростання і підвищення життєвого рівня наших людей. 6 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції», який було прийнято Верховною Радою України 20 листопада 2003 року. Закон визначив Антимонопольний комітет України як «орган державної влади зі спеціальним статусом» та розкрив особливості цього статусу

Монополія небезпечна лише у разі створення штучної монополії (при за­стосуванні адміністративних і кримінальних заходів відсікання конкурентів). Вплив регулювання цін природних монополій АМК (НКРЕ, НКРЗ, Мінекономі­ ки України) практично невідчутний, про що говорить аналіз динаміки цін до і після створення АМК. Крім того, практично неможливо визначити нормальний рівень рен­табельності, якщо не використовувати закон попиту і пропозиції.