Монополії і їх місце в ринковій економіц

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспіль­ства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство.

Вперше монополії виникли в кінці 19 ст.,  на самперед у важкій промисловості, а потім почали монополій розповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873р. вони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На початку 20 ст. монополістичні об'єднання стали основою господарського життя.

Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - конвенції, корнери, пули, ринги[4,c.217]. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від французького слова - союз) [4,c.217]. Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення -штраф у загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність.

Синдикат (від грецького слова - згода) [4,c.217].Це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрача­ють свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест (від англійського слова - довір'я) [4,c.217]. Це такий вид моно­полій, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту,а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На ці акції вони одержують певну частину прибутку - дивіденди, відпо­відно до вкладеного капіталу. Трест, як правило, об'єднує однорід­ні підприємства.

Концерн (від англійського слова - підприємство, фірма) [4,c.218]. Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції -синдикати, у СІЛА -трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляють­ся. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багато­галузеві концерни. Що вони собою являють?

На перших монополії, як правило, монополізували окремий вид виробництва, галузь промисловості (проходила так звана горизонтальна концентрація виробництва) або ж послідовні сполу­чені виробництва (вертикальна концентрація). В умовах же нагро­мадження капіталу на монополістичному рівні пошуки шляхів прибуткового застосування капіталу породили таку складну форму концентрації виробництва й капіталу на міжгалузевому рівні, як диверсифікація.

Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. 20 ст[4,c.218]. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямо­го виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є: а)прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залеж­ність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції, що виробляється; б)прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.

У результаті поглинання великими компаніями, що проника­ють у галузь, фірм, уже діючих у цій галузі, створюються велетен­ські й складні багатогалузеві комплекси, які отримали назву» конгломератів. Так, наприклад, у номенклатурі продукції амери­канської фірми "Дженерал електрик" нараховується більш як 200 тис. виробів. А найбільші концерни машинобудівної, автомобіль­ної, електротехнічної промисловості давно вже не обмежуються пануванням лише в своїх або суміжних галузях, а вкладають капітали в розвідку морського дна й переробку сільськогосподарської  продукції,   газетно-видавничу   й  страхову  справу,   роздрібну торгівлю й кіноіндустрію.

Конгломерат – це одна з форм монополії,в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях[4,c.219].

Параграф 1.2. Соціально-економічні наслідки монополії

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм знаходить окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому давньогрецький філософ Аристотель згадував про монополії ше за рабовласницького ладу, англійський філо­соф Т.Гоббс — про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за фе­одалізму[15,c.181]. Але в обох випадках їх поява пов'язувалася з мотивами накопичення багатства, прибутків, а засобом для цього вважало­ся панівне становище монополій на ринку.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою таких змін була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, ви­никнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток ви­робництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. ТаК; обсяг промислового виробництва в Англії у першій полови­ні XIX ст. зріс у чотири рази. На відміну від цього, попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці й розвивався дуже повільно, з використанням ручної техніки. В цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистого фактора.

Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації ви­робництва.

Концентрація виробництва — зосередження засобів виробниц­тва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах[15,c.181].

Так, у Парижі в середині 50-х років на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робітників, хоча вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, в кожному з яких трудилися лише 2—4 робітники. Пара­лельно з цим відбувається процес концентрації капіталу.

Концентрація капіталу — зростання масштабіа відокремлено функціонуючих форм капіталу[15,c.181].

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва виражає внутрішньо необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і проце­сом конкуренції (дії відповідних законів), під дією яких відбуваєть­ся зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах. Дія закону концентрації виробництва з різ­ною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіта­лізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конку­рентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше при­бутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширю­вати виробництво. При цьому з маси дрібних та середніх підпри­ємств поступово виокремлюється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між со­бою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів ви­робництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (глас­них і негласних), що. є однією з найхарактерніших рис монопо­лізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополіс­тів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку, дії законів конкуренції. Цей причинно-наслідковий зв'язок виражений у сформульованому Леніним законі монопо­лізації виробництва.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації ви­робництва й капіталу, а й на основі їх централізації.

Централізація виробництва — збільшення масштабів виробниц­тва продукції внаслідок об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням[15,c.181].

Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслі­док об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів[15,c.181].

Типовий приклад такого об'єднання — утворення акціонер­них компаній.

Ше однією важливою причиною виникнення монополістич­них тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіта­лістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст„ наукові винаходи (нові методи виплавлення ста­лі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які не здатний збудувати жоден капіталіст окремо. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів, Щоб накопичити необхідні кошти, окре­мому капіталісту знадобилося б кілька десятків років, Отже, пот­рібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв"язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово акціонерні товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованим діям дер­жави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст, держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонер­них товариств.

Акціонерна форма власності за більш як сто років свого роз­витку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне вели­ке і навіть середнє та частина малих підприємств в усіх розвину­тих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продають на фондовій біржі (ринку цінних паперів). Ці компанії є акціонерними компа­ніями закритого типу. Так, на початку 90-х років на Нью-Йоркській біржі котирувалися акції лише приблизно 1800 най-могутніших американських корпорацій (з майже 3,7 млн, усіх корпорацій Америки).

Щоб котируватися ні цій біржі, корпорація, крім зазначених вище умов, повинна забезпечити ще одну: ринкова ціна її акцій, якою володіють акціонери, мусить становити не менше 16 млн. дол. У деяких наймогутніших корпораціях кількість акціонерів перевищує 3 млн. осіб. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесш тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить до ™'у

              Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські мо­нополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах, Таким чином, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації про­мислового капіталу.

На сучасному етапі монополія в банківській сфері посилюється внаслідок НТР у цій сфері. Зокрема, впровадження дорогих комп'ютерних систем, перехід до системи електронних рахунків ви­магає все більшого укрупнення банків Крім того, зростає роль кре­дитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини насе­лення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних моно­полій, у забезпеченні механізму державних позик тощо. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополіза­ції у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося до 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише до 13 тис. [15,c.187]. В Укра­їні у 1998 р. функціонувало лише приблизно 180 банків. Загальна величина активів комерційних банків у Японії в 1995 р. становила 6,1 трлн. дол , у США — 3,7, в Англії — 2,2, у Франції — 1,4 трлн. дол., в той час як в Україні — менше 1 млрд, дол. [15,c.187].

Банківські монополії — об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки[15,c.187].

Вони розвиваються у таких формах: 1) банківські картелі — угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві­дендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо; 2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між де­кількома великими банками для спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, передусім для випуску цінних паперів; 3) банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними; 4) банківські концерни — угоди між формально незалежни­ми банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них, шо встановлюється за допомогою скуповування контрольного па­кета акцій. їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене,для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.