Монополії і їх місце в ринковій економіц

Виділені критерії віднесення до категорії природної монополії відобража­ють її ситуативний характер і можливість звуження товарних меж ринку, де вона традиційно діє під тиском нових технологічних рішень.

Дослідження, проведені АМК України, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних мо­нополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідве-дення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій (або 32% усіх монополізованих ринків країни) [10,c.14].

Причому, незважаючи на закономірну у світовій практиці тенденцію ско­рочення кількості ринків природних монополій шляхом їх трансформування у монопольні або конкурентні, в Україні статистичні дані свідчать про проти­лежне (див. рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Кількість підприємств – монополістів на регіональних ринках України[10,c.16].

Причиною збільшення кількості монополізованих підпри­ємств є збільшення кількості монополізованих ринків на регіональному рівні, їх приріст по сектору природних монополій становив 613 (у цілому по моно­польному сектору приріст сягнув, відповідно, 1074). Основний приріст ринків відбувся за рахунок сфери надання житлово-комунальних послуг (централізо­ваного водопостачання та водовідведення, централізованого постачання теп­лової енергії), де приріст кількості ринків у 2005 р. порівняно з 1998 р. був на рівні 2249[10,c.14].

"Поява" нових регіональних ринків, де діють суб'єкти природних моно­полій, викликана власне діяльністю як органів АМК України щодо поглибле­ного дослідження ринків, так і органів державної влади, місцевого самовряду­вання, адміністративно-господарського управління та контролю.

Уточнення кількості та видів природних монополій (насамперед, на регіо­нальних ринках) передбачає формування і запровадження цілісної системи дер­жавного регулювання у цій сфері. У рамках даної статті зупинимося лише на окремих питаннях антимонопольного та інституціонального регулювання діяль­ності природних монополій. У цьому зв'язку зазначу, що ефективний розвиток сфери природних монополій прямо пов'язаний з визначенням основних напрямів галузевої та загальнодержавної конкурентної політики на коротко- і довго­строковий періоди.

На жаль, на сьогодні для більшості галузевих програм основні етапи такої конкурентної політики не визначено, що не дозволяє виділити напрямита ета­пи "відкриття" окремих ринків природних монополій (залізничного.транспор­ту, електрозв'язку).

Тому щодо здійснення заходів антимонопольного регулювання органи АМК України кожного року виявляють і припиняють значні порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції саме з боку природних моно­полій. Згідно з матеріалами звітності АМК України, 41,9% таких порушень припадало на сферу житлово-комунального господарства, 11,5% - на ПЕК, 10,1% - на ринки транспорту, 3,7% - на ринки зв'язку, тощо [10,c.15].

Переважна більшість порушень законодавства про захист економічної кон­куренції мають ціновий характер, стосуючись встановлення монопольно висо­ких цін для всіх або окремих категорій споживачів (див. рис. 2.2.) або дискриміна­ційних цін, що обмежує права окремих споживачів.

Рис.2.2. Кількість порушень у вигляді зловживань монопольним становищем, припинених АМК України на ринках природних монополій [10,c.17].

Активне використання перехресного субсидування призвело до того, що тарифи на окремі види послуг, які надаються суб'єктами природних монополій, нерідко в 1,5-2 рази перевищують їх економічно обгрунтований рівень, тоді як тарифи на інші послуги не покривають навіть витрат на їх надання.

Ще однією (чи не найвагомішою) причиною зростання тарифів на продук­цію природних монополій є недосконалість чинних механізмів ціноутворення та цінового регулювання, основними проявами якої є незбалансованість систе­ми розрахунків за надані послуги та затратний механізм ціноутворення. Остан­ній дозволяє включати до собівартості різні види витрат, які, відповідно до за­конодавства, виплачуються або з прибутку, або з інших джерел (наприклад, завищені норми втрат продукції, штрафи, кредиторську заборгованість за ми­нулий період, тощо). Так, виявлені та припинені порушення у вигляді встанов­лення монопольно високих цін вчинялися, здебільшого, шляхом включення до ціни необгрунтованих або фактично не здійснених витрат (дії приватного ко­мерційного підприємства "Телерадіокомпанія 'Інтертелеком'" на ринку послуг з кабельного телебачення); стягнення плати за фактично не надані послуги (дії ЛМКП "Львівтеплоенерго", "Прилукитеплокомуненерго" і ДП "Рожнятівтеп-локомуненерго" на ринку послуг з централізованого постачання теплової енергії; Брусилівського виробничого підприємства житлово-комунального гос­подарства та КП "Олександріяводоканал" на ринку послуг з водопостачання); подвійного стягнення плати за одні й ті самі послуги (дії АТ "Київобленерго" в особі Ірпінської, Бориспільської, Броварської РЕМ на ринку послуг з поста­чання електроенергії) [10,c.17].

Перманентне зростання цін і тарифів в електроенергетиці, у нафтовій і га­зовій промисловості, на залізничному транспорті, у сфері зв'язку зумовлює доцільність постановки питання про обгрунтованість витрат природних моно­полістів, а також про відповідність якості продукції та послуг рівню цін на них. З огляду на це, АМК України послідовно виступає за створення інститутів не­залежних регуляторів у галузях, де діють природні монополії, за розроблення і погодження порядку формування тарифів на основні послуги природних мо­нополістів. У 2005 р. створена і почала діяти міжвідомча робоча група у складі фахівців Міністерства економіки України, "Укрзалізниці" та АМК України з визначення порядку розрахунку тарифів на вантажні та пасажирські переве­зення. Крім того, дано рекомендації Національній комісії регулювання зв'язку відносно розробки плану і затвердження порядку формування тарифів на ос­новні послуги зв'язку.

Розроблення незалежними регуляторами такого порядку формування та­рифів на основні та додаткові послуги сприятиме звуженню бази для порушень з боку природних монополістів у вигляді зловживань ціною та встановлення дискримінаційних цін.

На особливу увагу в системі регулювання діяльності природних монополій заслуговують інституціональні угоди у вигляді договору (контракту) між дер­жавою та керуючим. Оскільки переважна більшість вітчизняних суб'єктів при­родних монополій належить до державної або комунальної форм власності, то детальніше зупинимося на особливостях укладання саме таких угод. Взагалі існують чотири типи природної монополії, що може регулюватися контрактом з державою або її повноважним представником.

Розглянемо природну монополію, яка перебуває у державній власності, а контракт з керуючим якою укладається на основі системи стимулів. Спроба запровадити саме такий тип договору нещодавно, за часів діяльності уряду Ю. В. Тимошенко, вже мала місце у вітчизняній економічній історії[10,c.17]. Учасни­ком такого договору - поряд з уповноваженим державним чиновником, який розпоряджається майном від імені держави, і найманим керуючим - є, звичай­но, населення. При цьому мотивація усіх учасників договору різна: державний чиновник опікується збереженням свого становища та кар'єрним зростанням, керуючий - одержанням високої винагороди за свою роботу, населення - якіс­тю і доступністю послуг, які надаються. Тому постійний та широкий моніто­ринг на кожній із стадій діяльності природної монополії (планування - закупів­ля сировини та матеріалів - надання основних послуг - регламентні та ремонтні роботи – надання додаткових послуг – звіт є трудомістким і небажаним процесом.

Параграф 2.2 Антимонопольна політика українського уряду і її наслідки

Перехід до ринкових відносин поставив перед підприємствами України цілий ряд нових вимог Серед них - забезпечення стабільності фінансового стану як важливої характеристики економічної діяльності, що визначає потенціал підприємства в діловій співпраці, гарантованість його економічнішу 'тезесіз, конкуренте  на ринках              цьому відношенні могли б упевненіше почуватися монопольні підприємства, котрі, як відомо, "грають першу скрипку" на ринку пропозиції даного товару. Ві­домо також, що сьогодні у розвинутих країнах законодавство регулює присутність монопольних і конкурентних сил на ринку з тим, щоб взаємодія попиту і пропозиції узгоджувалася з виробленою економічною стратегією і встановленим ступенем мо­нополізації ринку 1 Підтримуючи ринкоао-конкурєнтні сили шляхом реалізації відпо­відної бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, держава відкриває простір для існування у базових галузях високоефективних компаній (монополій), які завдяки високим кредитно-інвестиційним можливостям мають значні переааги у ви­користанні новітньої техніки і технології, економії на загальних витратах, продуктив­ності праці та ін.

В Україні ж державна монополія - це дзеркало економічних негараздів. Якщо го­ловним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а набір стратегі­чних пріоритетів - формуватися залежно від конкретної ситуації, в якій опинилося господарство 2, то треба запустити в дію і ті механізми, які забезпечать реалізацію принципів ціноутворення й оптимізацію витрат виробництва" 3. Йдеться про те, зок­рема, що монопольним підприємствам теж треба дати можливість розвивати й опти-мізувати всі ланки виробництва. Обмеження монополізму, встановлювані законом, повинні стосуватися механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання внутріфірмового господарювання. Але всупереч здоровому глузду саме державні підприємства в Україні являють собою яскраву ілюстрацію абсуоду у прак­тиці становлення ринкових відносин. Доведемо сказане.

Спільним наказом Мінекономіки, Мінстату й Антимонопольного комітету України від 1 липня 1997 р., до якого двічі вносилися зміни і доповнення (від 29 грудня 1997 р. та 12 січня 1999 р.), було затверджено перелік підприємств-монолістів, щодо яких проводиться регулювання фонду оплати праці; переважну більшість з них становлять ті, що надають послуги у сферах зв'язку, житлово-комунального господарства й елек­тропостачання [5,c.4-5] ,  тобто  належать до базових галузей  економіки  країни.   Що ж передбачає це регулювання? Насамперед, не що інше як штрафні санкції за зрос­тання заробітної плати проти IV кварталу попереднього року. Здавалося б це прави­льно, бо заробітна плата з відрахуваннями становить значну частину собівартості, відтак, і тарифів та цін на монопольні види послуг. Але чи повинна держава регулю­вати окремі складові тарифу? Нумо розглянемо ситуацію в іншому ракурсі - за що можя бути покаране монопольне підприємство в Україні? А зрештою, чи є сенс у діях, коли, шукаючи копійку, втрачають гривню?

Отож, за логікою речей, дуже добре, що держава прагне стримувати зростання цін на монопольні види послуг. Але ця іде? виги.-.г є, насамперед, детально обгрунту­вати механізми її втілення, бо інакше не уникнути багатьох парадоксів які можуть погіршити і без того скрутне становище наших виробників. Щоб краще розібратися у цих парадоксах, поставимо себе на місце керівника підприємства. Переймаючися своєю справою, він добре знає, що сутність будь-якої сучасної системи управління -чи то японської, чи європейської, а чи американської, - полягає в головному: людина, і тільки вона спроможна зробити виробництво ефективним. Квінтесенцію цієї ідеї можна сформулювати так: завжди приймати і повзати людину праці, в усій єдності її рис, нахилів, уподобань, устремлінь. Повага до пюдини виявляється перш за все в оцінюванні її роботи За словами В Клемента Стоуна, голови Фонду Наполеона Хілпа. необхідно "оцінювати свою роботу і роботу інших людей відповідно до єдиного критерію: результат - це те, що можна порахували" [22,c.51]. Як може оцінити керівник на­шого монопольного підприємства результат добоої роботи працівників, копи він має право запропонувати їм лише минулооічну зарпгату, попри дуже сумні індекси ін­фляції і падіння рівня життя7 Така ои і праці ніколи не буде стимулюючою, але саме її встановив нормативний документ