Антикризисное управление на предприятии

     Таблиця 3.2

Показники аналізу для виявлення ознак доведення до банкрутства

 

     Економічними  ознаками дій щодо доведення до банкрутства  може вважатися такий фінансово−економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану.

     Забезпечення  зобов'язань боржника усіма його активами (відношення суми активів  боржника до суми його зобов'язань)протягом аналізованого періодузменшилосяна-71,26%.

     Забезпечення  зобов'язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів  до суми зобов'язань боржника)протягом аналізованого періодузменшилосяна-86,18%.

     Розмір  чистих активів (різниця між сумою  активів підприємства та його зобов'язанням)протягом аналізованого періодузменшилосяна-220,9тис.грн.

     Отже  підприємству притаманні ознаки доведення  до банкрутства. 

     Приховуване банкрутство− умисне приховування стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей у разі, якщо це завдало великої матеріальної шкоди. Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно у фінансовій звітності або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, в таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства. До ознак приховуваного банкрутства належить:

     − надання третім особам (банківським установам, державним установам, постачальникам, покупцям) завідомо неправдивої інформації про фінансово− господарський стан підприємства;

     − можливість визнання причинного зв'язку між наданою інформацією та збитками, які зазнала третя особа.

 

     Таблиця 3.3

 Показники  аналізу для виявлення ознак  приховуваного банкрутства

 

     Навмисне  погіршення фінансово−господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками:

     − зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства;

     − штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;

     − наявність у підприємства штрафів, пені, неустойки, визнаних в судовому порядку, за невиконання умов договорів та недотримання вимог законодавства;

     − збитковість діяльності протягом двох років;

     − наявність у суді розпочатих справ, за якими підприємство є відповідачем останні два роки;

     − спрямування інвестицій не на основну діяльність підприємства;

     − наявність переваг у структурі доходів підприємства від неосновної діяльності;

     − відхилення показників ліквідності від граничного значення;

     −необгрунтоване зменшення штату підприємства.

       Навмисне погіршення фінансово-господарського  стану підприємства ВАТ "Чернігівбуд"  можна визначити за такими основними ознаками:

      - зменшення розміру, приховування  та заниження оцінки майна,  яке знаходиться у розпорядженні  підприємства на -38,72 тис.грн.,

      - штучне збільшення розміру дебіторської заборгованості на -60 тис.грн.,

       - наявність у підприємства штрафів, пені, неустойки, визнаних в судовому порядку, за невиконання умов договорів та недотримання вимог законодавства на рівні 1200 тис.грн.,

       - наявність у суді розпочатих  справ, за якими підприємство  є відповідачем останні два  роки у кількості 1 шт.,

       - відхилення коефіцієнта абсолютної  ліквідності від граничного значення  на -0,366 ,

      - відхилення коефіцієнта поточної  ліквідності від граничного значення  на -0,59 .

3. Пропозиційний розділ 

     До  складу даних за планом фінансового  оздоровлення включаються:

     − терміни реалізації плану;

     − загальна сума засобів, необхідних підприємству; державна допомога, якщо є потреба;

     − фінансовий результат від реалізації плану (погашення простроченої заборгованості, відновлення платоспроможності і т.п.).

     Фінансова стабілізація на підприємстві в умовах кризової ситуації здійснюється протягом трьох етапів:

     1. Усунення неплатоспроможності.

     2. Відновлення фінансової стійкості.

     3. Забезпечення фінансової рівноваги  в тривалому періоді.

     Усунення  неплатоспроможності

     Усунення  неплатоспроможності може і повинно здійснюватися заходами, не прийнятними з позицій звичайного управління. Антикризове управління допускає будь−які втрати (у тому числі й майбутні), ціною яких можна домогтися відновлення платоспроможності підприємства сьогодні.

     Настання  неплатоспроможності означає перевищення  витрати коштів над їхнім надходженням в умовах відсутності резервів покриття, тобто утворюється «кризова яма». У цей момент найчастіше і починаються «проблеми» із кредиторами підприємства. Кредитори намагаються повернути свої засоби шляхом арештів майна. Всі кошти, які надходять на рахунок підприємства, автоматично блокуються і списуються на користь кредиторів, діяльність підприємства заморожується, а штрафи та пені продовжують нараховуватися.

     Усунення  неплатоспроможності являє собою систему заходів, спрямовану, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства, а з іншого боку, − на збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань. Принцип «відсікання зайвого», що лежить в основі цього напрямку, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб, так і окремих видів ліквідних активів (з метою їхньої термінової конверсії в грошову форму).

     Вибір напрямку фінансового оздоровлення диктується характером реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої служить коефіцієнт чистої поточної платоспроможності На відміну від традиційного коефіцієнта поточної платоспроможності підприємства, він вимагає додаткового коригування (обумовленого кризовим фінансовим станом підприємства) як складу оборотних активів, так і складу короткострокових фінансових зобов'язань.

     Зі  складу оборотних активів виключається наступна неліквідна (у короткостроковому  періоді) їхня частина:

     − безнадійна дебіторська заборгованість;

     − неліквідні запаси товарно−матеріальних цінностей;

     − витрати майбутніх періодів.

     Зі  складу короткострокових фінансових зобов'язань  виключається наступна внутрішня їхня частина, що може бути перенесена на період завершення фінансового оздоровлення:

     − розрахунки по нарахованим дивідендам і відсоткам, що підлягають виплаті;

     − розрахунки з дочірніми підприємствами (філіями).

     Розглянемо  заходи стабілізаційної програми, що забезпечують рішення цього завдання.

     Збільшення коштів засноване на переведенні активів підприємства в грошову форму. Це вимагає рішучих і нерідко шокуючих звичайного керівника підприємства кроків, оскільки пов'язано зі значними втратами.

     Продаж  короткострокових фінансових вкладень − найбільш простий і очевидний крок, що сам собою напрошується для мобілізації коштів. Як правило, на кризових підприємствах він уже зроблений. Зауважимо, що в умовах фактичної стагнації фондового ринку дисконт при продажу цінних паперів немає сенсу розраховувати − вони реалізуються за тією ціною, по якій їх готові купити.

     Продаж  дебіторської заборгованості також  очевидний захід і вживається в цей час багатьма підприємствами. Специфіка цих дій в рамках стабілізаційної програми полягає  в тому, що дисконти тут можуть бути набагато більшими, ніж представляється керівництву кризового підприємства. У деяких випадках розрахунковий дисконт може становити ледве менше 100%, що, як і у випадку з короткостроковими фінансовими вкладеннями, означає продаж по будь−якій пропонованій ціні.

     Продаж  запасів готової продукції складніший, тому що, по−перше, припускає продаж зі збитками, а по−друге, веде до ускладнень із податковими органами. Однак суть стабілізаційної програми полягає в маневруванні коштами. Збитки в цьому випадку являють собою жертвування частиною отриманих у минулому коштів, а проблеми зі сплатою податків при такій реалізації закриваються зменшенням можливих майбутніх надходжень.

     Продаж  надлишкових виробничих запасів. Наявність  на складі сировини «А» на місяць є надлишковим запасом, якщо сировини «Б» залишилося на один тиждень, а грошей для її закупівлі немає. Тому для забезпечення виробництва необхідно реалізувати частину запасів сировини «А», навіть за ціною нижче закупівельної, незважаючи на те, що через якийсь час її знову доведеться закуповувати, імовірно, по більш високій ціні. Це ще один приклад маневрування минулими і майбутніми коштами.