Отчет по практике в Ніжинському міськрайонному суді

Так, можна визначити основні дії, що характеризують суддівську діяльність з погляду змісту:

• вивчення матеріалів справи, яку  взято до розгляду, їх перевірка, аналіз, зіставлення, формування власної версії;

• витребування додаткових відомостей, документів, що стосуються справи;

• винесення постанов на проведення окремих слідчих дій, призначення  експертиз;

• організація проведення судового засідання, визначення режиму його роботи;

• заслуховування сторін та їх представників, постановка запитань, що допомагають конкретизувати відповіді або свідчення, приводять весь потік інформації до логічної системи;

• підготовка проекту та винесення  рішення у справі, забезпечення його виконання.

Окремо слід сказати про суддівську діяльність, яка не пов´язана з розглядом конкретної справи, а виходить із необхідності забезпечення функціонування судової системи в цілому. До її змісту належить:

• здійснення контролю за роботою  підлеглих судів, внесення до їх діяльності коректив, виправлення помилок;

• здійснення прийому громадян, розгляд  скарг, заяв та пропозицій;

• вивчення судової практики та її узагальнення, ведення судової статистики;

• вивчення законодавства, роз´яснення  його положень іншим особам, органам, організаціям;

• надання правової та організаційної допомоги в межах своїх повноважень іншим судовим органам із питань правильного застосування законодавства;

• внесення подання про усунення порушень закону та умов, що сприяли  вчиненню правопорушень, подання протестів на рішення, вироки, ухвали і постанови у судових справах (для окремих категорій керівників судових органів);

• підготовка та подання звітів про  результати діяльності органу або структурного підрозділу.

Під час практики в Ніжинському  міськрайонному суді я вивчала  порядок оформлення, та досліджувала зміст позовних заяв, скарг до суду.

Згідно ст.119 ЦПК України позовна заява подається до суду у письмовій формі.

Позовна заява повинна  містити:

1) назву суду, до якого  подається позовна заява;

2) ім’я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;

3) зміст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими  позивач обґрунтовує свої вимоги;

5) зазначення доказів, що стверджують позов;

6) зазначення ціни позову;

7) перелік документів, що  додаються до заяви.

Позовна заява про розірвання шлюбу  повинна містити окрім п.1-7, ще відомості про рік народження кожного з подружжя, про наявність  неповнолітніх дітей, їх прізвище, ім’я та по батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участі подружжя в утриманні і вихованні дітей після розірвання шлюбу. В позовну заяву може бути також включено вимогу про поділ спільного майна подружжя.

До позовної заяви додаються  письмові докази, а якщо позовна  заява подається представником  позивача – також довіреність  чи інший документ, що стверджує  повноваження представника.

Позовна заява подається особисто або поштою. На прохання позивача службовцем апарату суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

Особисто позовна заява подається  через канцелярію суду, а не судді. У канцелярії вона реєструється передається  у встановленому порядку судді.

Недотримання вищевказаних умов подання  позовної заяви, а саме: справа не підсудна цьому суду, позовну заяву подано особою, яка не має  процесуальної дієздатності, позовну заяву позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи,  є підставою для повернення заяви позивачу, або залишення без руху, у випадку недотримання вимог до позовної заяви, в тому числі несплата судового збору. Залишення позовної заяви без руху або повернення позовної заяви не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду, якщо особою будуть виправлені недоліки.

Якщо ж суд відмовляє у  відкритті провадження в справі, це виключає повторне звернення ж  особи до  суду з таким самим  позовом.

 

 

2.4. Ознайомлення з практикою застосування чинного законодавства України у справах з деяких категорій спорів

 

 

Під час практики в Ніжинському міськрайонному суді я ознайомилася з практикою застосування чинного законодавства України у справах з деяких категорій спорів.

1. У трудових правовідносинах

Судові органи здійснюють судовий  контроль за правомірністю та законністю формування трудового законодавства, формування ефективної, однозначної практики його застосування.

Відповідно до ст. 232 КЗпП безпосередньо  в районних (міських) судах розглядаються  трудові спори за заявами: 1) працівників  підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних вище; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формування причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в судах розглядаються  також спори про укладення  трудових договорів (відмову в прийнятті  на роботу): 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення  з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу І повернулися після закінчення цієї роботи чи служби).

Слід вказати, що КЗпП, встановлює відмінні від ЦК України терміни  до суду. Вони є значно коротшими (ст. 233 КЗпП). Так, працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового  спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний  строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися  про порушення свого права, а у спорах про звільнення – в місячний строк з дня вручення  копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення  роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) до  суду в  питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди,  заподіяної підприємству,  установі,  організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Суд може поновити строки звернення до суду, коли причини їх пропуску будуть поважними (ст. 234 КЗпП).

Доцільно мати на увазі, що  позивачі – працівники звільнятися  від  сплати державного мита за  позовами  про стягнення заробітної плати  й за іншими вимогами, що  випливають з трудових правовідносин (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»), а також від сплати  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ст. 81 ЦПК України).

Судовий розгляд – це стадія врегулювання індивідуальних трудових спорів відповідно до правил ЦПК України та з урахуванням вимог положень КЗпП (ст.ст. 235-241-1).  Слід мати на увазі, що сторони у суді мають належно користуватись власними правами, зокрема, щодо отримання правової допомоги та залучення представника, подачі доказів, зміни предмета позову, позовних вимог.

Сторона має подавати такі докази, які безпосередньо мають відношення до справи, а у разі неможливості їх отримання – може звернутись до суду з приводу їх витребування. У суді сторона може заявити додаткові вимоги, наприклад, щодо відшкодування моральної шкоди, зокрема, у разі моральних страждань, втрати працівником нормальних життєвих зв’язків (наприклад, працівник не зміг працевлаштуватись, порушились його родинні зв’язки тощо) (ст. 237-1 КЗпП).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі судом (ст. 235 КЗпП).  

 При розгляді  трудових  спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного  прогулу  або  різниці  в  заробітку  за  час виконання роботи, котра оплачується нижче (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату  працівникові  належних  сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП).      

Суд має належним чином з’ясувати  всі обставини справи та винести  об’єктивне, неупереджене рішення (ст.ст. 212-215 ЦПК України). 

Винесене судом рішення може бути оскаржене будь-якою стороною до апеляційного суду, а потім і  до касаційної інстанції за правилами ЦПК України.

Слід мати на увазі, що деякі рішення  суду за індивідуальними трудовими  спорами є такими, що підлягають  негайному виконанню, зокрема, до них належать присудження працівникові виплати заробітної плати,  але не більше ніж за один місяць; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням   здоров'я або смертю фізичної особи, – у межах суми  стягнення  за  один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (ст. 367 ЦПК України, ч. 3 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

2. Зі шлюбних, сімейних правовідносин

При розгляді справ,  які виникають  у зв'язку з укладенням, припиненням  шлюбу,  а також з інших сімейних відносин,  необхідно виходити з положень Конституції України ( 254к/96-ВР  ),  норм  СК ( 2947-14 ), Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК),  Закону України від 23  червня  2005  р.  N  2709-IV ( 2709-15   )   "Про   міжнародне   приватне   право"   та   інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні відносини.

Згідно зі  ст.  11  СК ( 2947-14 ) при вирішенні спору суд за заявою заінтересованої сторони  може врахувати місцевий  звичай,  а також  звичай  національної меншини,  до якої належать сторони  або одна з них,  якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу,  інших законів та моральним засадам суспільства.

Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), провадиться в окремому провадженні  у випадку, якщо існує взаємна  згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК подружжя має право подати письмовий договір, в якому передбачити:

- з ким з них будуть проживати діти;

- яку участь у забезпеченні  умов їхнього життя братиме  той із батьків, хто буде  проживати окремо;

- умови здійснення ним права  на особисте виховання дітей. 

Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів  на дитину (дітей). Судам слід перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд  ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя.

9. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК позов  про розірвання шлюбу не може  бути пред'явлено протягом вагітності  дружини та протягом одного  року після народження дитини, крім випадків, коли один із  подружжя вчинив протиправну  поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року.

Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, - припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв'язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої  дитини визнано іншою особою, а  також до досягнення дитиною одного року за умови, якщо батьківство щодо неї визнано іншою особою або  за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (частини 3, 4 ст. 110 СК).

10. Проголошена Конституцією України  охорона сім'ї державою полягає,  зокрема, в тому, що шлюб може  бути розірвано в судовому  порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.