Конституционное право Украины

Рада міністрів Автономної Республіки Крим має право скасовувати розпорядження голів відповідних районних держадміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, іншим актам законодавства України, а також нормативно-правовим актам Верховної Ради автономії, рішенням Ради міністрів, що не суперечать законодавству України.

Голови районних державних адміністрацій такого права не мають, бо Конституція України не передбачає створення інших місцевих держадміністрацій, які були б їм підзвітні та підконтрольні і становили б ланку нижчого рівня.

Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої держадміністрації, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду України та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої держадміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; 2) бюджету, фінансів та обліку; 3) управління майном, приватизації та підприємництва; 4) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 5) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 6) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 7) зовнішньоекономічної діяльності; 8) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 9) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві держадміністрації здійснюють також ті повноваження місцевого самоврядування, які делеговані їм відповідними обласними чи районними радами. Делегування радами своїх повноважень супроводжується передачею держадміністраціям фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.

Кабінет Міністрів України може передавати місцевим держадміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня, що передбачає передачу їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Законодавство надає місцевим державним адміністраціям значні контрольні повноваження. У межах, визначених Конституцією і законами України, вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду; 5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією; 6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захоронениям промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою; 7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів; 8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів; 9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; 10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці; 11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху; 12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію.

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. визначаються основні галузеві повноваження місцевих держадміністрацій: у сфері соціально-економічного розвитку; бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку; використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; науки, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї і молоді; соціального забезпечення та соціального захисту населення; зайнятості населення, праці та заробітної плати; забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян; міжнародних та зовнішньоекономічних відносин; оборонної роботи.

Для реалізації наданих повноважень місцеві держадміністрації мають право: 1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування за напрямами, визначеними ст. 16 закону;

2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що належать до компетенції місцевих держадміністрацій;

3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності; 4) давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку; 5) здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством.

Органами державної виконавчої влади на місцях є також територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що не входять до системи місцевих державних адміністрацій і не підпорядковані їм. До них належать територіальні управління Укрзалізниці, управління та відділи Міністерства внутрішніх справ України в областях, районах, містах, районах міст, управління Служби безпеки України в областях, військові комісаріати Міністерства оборони України тощо. Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.

Особливістю організації місцевої державної виконавчої влади в Україні є те, що частина її повноважень може здійснюватися органами місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Держава фінансує здійснення цих повноважень, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Це такі повноваження, як контроль за використанням і охороною землі, водойм, надр, лісів; реєстрація права власності на землю; реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності; контроль за додержанням проектів будівництва; реєстрація статутів добровільних об'єднань громадян тощо.

На такі органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, як Рада міністрів, міністерства і республіканські комітети автономії також покладається здійснення не лише власних виконавчих функцій і повноважень, а й державних функцій і повноважень, делегованих законами України (ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим).

Розділ 20 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

§ 1. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції

Контроль за відповідністю законів та інших нормативно-правових актів Конституції, тлумачення окремих її положень зумовлюють створення авторитетного і компетентного органу, який функціонував би самостійно і незалежно від будь-яких владних структур і надійно захищав принципи правової держави. Однією з головних ланок політичної системи демократичних держав є органи конституційного правосуддя. Такі суди діють у переважній більшості країн Європи. Такий орган діє і в Україні.

Повноваження, порядок створення і діяльності Конституційного Суду України регламентується Конституцією України (розділ XII), Законом «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 p., Регламентом Конституційного Суду України.

Згідно зі ст. 147 Конституції Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Визначивши правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, Конституція тим самим виходить з того, що Конституційний Суд є не залежним від законодавчої, виконавчої та судової влади. Як конституційний орган держави він не входить до системи судів України загальної юрисдикції. Специфіка його діяльності полягає в тому, що він не здійснює правосуддя в повному розумінні цього слова, оскільки вирішує не спори, а питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України. Звідси випливає і основна мета діяльності Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції на всій території держави.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Особливістю порядку формування суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України і з'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент і вищі інстанції загальної та адміністративної юрисдикції.

В Україні кожний із зазначених суб'єктів призначає (обирає) по шість суддів Конституційного Суду терміном на дев'ять років, без права бути призначеними повторно. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюються значними владними повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд.

Верховна Рада України призначає суддів таємним голосуванням за пропозицією Голови Верховної Ради, за яку проголосували не менше однієї чверті народних депутатів від її конституційного складу, з поданням висновків щодо кожної кандидатури відповідного парламентського комітету.

Президент України, призначаючи суддів, проводить з цього питання консультації з Прем'єр-міністром та міністром юстиції України і видає указ про їх призначення, скріплений підписом Прем'єр-міністра та міністра юстиції.

З'їзд суддів за пропозицією делегатів відкритим голосуванням визначає кандидатури на посади суддів для включення їх у бюлетені для таємного голосування.

Виходячи з особливого місця Конституційного Суду в державному механізмі вимоги щодо кандидатів на посади суддів є високими. Суддями Конституційного Суду можуть бути громадяни України, які на день призначення досягли 40-річного віку. Звичайно, це має бути висококваліфікований фахівець у галузі юрисдикції з бездоганною репутацією. Він повинен мати вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової чи педагогічної роботи не менше 10 років. Це мають бути посади юридичного профілю у правоохоронних органах, наукових, навчальних та інших закладах. Кандидат у судді повинен володіти державною мовою і проживати в Україні протягом останніх 20 років.

На свою посаду суддя офіційно вступає з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

Граничний вік перебування судді на посаді — 65 років. Конституційний Суд зі свого складу на спеціальному засіданні шляхом таємного голосування обирає лише на один трирічний термін Голову Конституційного Суду. Голова має досить значні повноваження. Насамперед він організовує діяльність Конституційного Суду, роботу його апарату, головує на засіданнях Суду тощо. Обмеження трьома роками повноважень Голови спрямоване на забезпечення протягом 9-річного терміну повноважень Конституційного Суду виконання обов'язків Голови більш широким колом суддів, можливо, представниками всіх трьох гілок влади. Головою Конституційного Суду України вважається обраним кандидат, за якого проголосувало більше половини від конституційного складу суддів Конституційного Суду. У разі, якщо було запропоновано більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які отримали більшість голосів. У разі ж, якщо Голову в обох випадках не було обрано, проводяться нові вибори з висуванням нових кандидатур.

Закон передбачає гарантії незалежності та недоторканності суддів, підстави щодо звільнення з посади та вимоги щодо не-сумісництва суддів. При виконанні своїх повноважень вони є незалежними і підкоряються тільки Конституції України, їм гарантується особиста недоторканність, яка полягає в тому, що суддя не може бути затриманий та заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення вироку суду. Вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в Конституційному Суді України і в його комісіях, за винятком відповідальності за образу або наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень і винесенні висновків Конституційним Судом України. Важливою гарантією їх незалежності є те, що судді не можуть перебувати в політичних партіях та профспілках, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Такі вимоги мають сприяти незалежності суддів при виконанні ними службових обов'язків і уникнути політизації цього органу.

Суддю ніхто не має права змінити, припинити його повноваження, крім випадків і в порядку, передбачених ст. 126 Конституції України. Так, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі: закінчення терміну, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею 65 років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; внаслідок порушення суддею вимог щодо несумісності (частина друга ст. 16 закону); порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо цього; припинення ним українського громадянства; визнання його безвісно відсутнім; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.

Судді Конституційного Суду мають право вимагати від державних та недержавних органів, організацій, установ, посадових осіб будь-які документи та іншу інформацію з питання, яке готується до розгляду в Суді, вислуховувати з цих питань пояснення відповідних посадових осіб. Судді мають право вирішального голосу при прийнятті рішення чи висновку Конституційного Суду.

Суддя не має права на публічне висловлювання своїх поглядів на питання неконституційності актів, які перебувають на розгляді Суду.

Конституція України та Закон «Про Конституційний Суд України» передбачають можливості розпуску або призупинення діяльності Конституційного Суду. Згідно з законодавством України у разі запровадження воєнного або надзвичайного стану в Україні Конституційний Суд продовжує здійснювати свої повноваження.