Адміністративна юстиція в україні

Законопроектні роботи в галузі судової реформи, а саме прийняття  Закону  України “Про судоустрій”, продовження роботи над Адміністративним процесуальним кодексом України вимагають переосмислення поглядів на судову систему і управління нею, а також на роль у цьому процесі органів суддівського самоврядування – зборів, конференцій, з'їздів суддів. Судді вважають, а світова практика підтверджує, що подальший розвиток судової й адміністративної реформ і становлення інституту адміністративної юстиції можливі за умови законодавчого включення органів суддівського самоврядування в процес взаємодії судової влади із законодавчою і виконавчою галузями влади та в механізми адміністративного управління по забезпеченню судової діяльності. У зв'язку з викладеним положення Закону України “Про судоустрій” про органи суддівського самоврядування уявляються автору дуже перспективними.

У зв'язку з орієнтацією України  на взаємодію з Радою Європи і  світовим співтовариством зростають  вимоги до якості і швидкості проведення судової реформи. Україна ще має виконувати  рекомендації Ради Європи про заходи для полегшення доступу до правосуддя, про принципи цивільного судочинства, спрямовані на поліпшення функціонування системи правосуддя, про заходи для запобігання і скорочення надзвичайного обсягу  роботи  в судах, про гарантії доступу до  правосуддя малозабезпечених  шарів  населення.

Перспективним уявляється розвиток нового напрямку вивчення судової системи  – судового менеджменту. Система  правосуддя України є предметом  наукових інтересів представників  науки конституційного, адміністративного права, теорії права, кримінального процесу, судоустрою, прокурорського нагляду, історії держави і права, соціології права. Однак оскільки заходи судової реформи випливали одне за іншим, підсумки судового реформування вимагають відповіді на такі питання, як межі розширення і спеціалізації правосуддя. Крім того, реформування органів правосуддя і самого механізму його відправлення в адміністративних справах проводяться поряд з реформою інших державних інститутів. 

Адміністративна юстиція не є здобутком  лише адміністративного права, вона потребує міждисциплінарних підходів, міжгалузевих правових досліджень. З погляду автора, однією з необхідних умов зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є:

- включення  до навчального процесу юридичних  вищих навчальних закладах спеціальних  навчальних курсів – “Адміністративне судочинство” чи “Адміністративна  юстиція”;

- спеціальна  підготовка в юридичних вищих навчальних закладах  потенційних кадрів – кандидатів на посади адміністративних суддів – яка містить не тільки  вивчення програми за спеціальністю “правознавство”, але й поглиблену підготовку за дисциплінами “теорія управління”, “адміністративний процес”, “податкове  право”, “митне право”  та  ін.;

- створення  спеціальних установ, що здійснюють  перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів майбутніх адміністративних судів.

Незважаючи на те, що функціонування адміністративної юстиції пов'язано  з низкою складних проблем, у більшості  країн вона є ефективним  інститутом, оскільки статистика свідчить, що кількість випадків оскарження громадянами і юридичними особами адміністративних актів і рішень неухильно  збільшується.

Створення  повноцінної  адміністративної  юстиції,  судів у сфері публічного права приведе до  перерозподілу повноважень між господарськими і загальними судами, тим більше, якщо буде прийнята модель концентрації в органах адміністративної юстиції – адміністративних судах – усіх справ щодо спорів між суб'єктом звернення (громадянином чи юридичною особою) і суб'єктом оскарження (адміністративними органами і їх посадовими особами).

Автор не ставив своїм завданням запропонувати  детальну процесуальну основу адміністративної юстиції, головною метою дослідження  було визначення місця цього інституту  в системі правосуддя в Україні  відносно самостійної системи спеціалізованих  адміністративних судів в межах  системи судів загальної юрисдикції.

Однім із завдань судової і адміністративної реформ є гарантування незалежності адміністративних судів від органів  виконавчої влади. Адміністративні суди повинні мати юрисдикцію на території адміністративного округу, який включатиме кілька адміністративних одиниць (для місцевих – районів, для апеляційних – областей).

Висновки

Україна переживає складний і відповідальний період своєї історії. Ставши на шлях демократичної модернізації держави  і суспільства, вона намагається  інтегруватися в європейські  структури, насамперед Європейський Союз (ЄС), щоб піднести рівень добробуту  народу, вирішити нагальні політичні  і соціально-економічні проблеми. Україна — європейська держава, яка з Європою в цілому та окремими європейськими країнами має багато спільного. Це держава, що має власні європейські традиції і залучена до європейського політичного процесу.

Інтеграція України до ЄС вимагає приведення її законодавства до стандартів права ЄС. На думку українських учених, цим стандартам вже у найближчому майбутньому повною мірою має відповідати правова система України. Для України — це надзвичайно складне завдання, адже традиції радянського права, яке розвивалося на принципово інших засадах, ще не подолані остаточно ні в теорії, ні в практиці державного будівництва.

Особливо це стосується радянського  адміністративного права, яке було одним з головних інструментів правового забезпечення командно-адміністративної системи, тоталітарного режиму радянської держави. Тому інтеграція України до ЄС означає радикальну, хоча і поступову зміну принципових засад адміністративного права.

В українській юридичній науці  за участю зарубіжних вчених ведеться цікава та корисна дискусія про шляхи  реформування адміністративного права України. Існують різні теоретичні підходи до цих проблем, але практично ніхто не заперечує необхідність такого реформування. Отже, нове адміністративне право України, яке формується відповідно до демократичних засад, закріплених у Конституції України 1996 p., європейських пактах (зокрема, Європейській хартії про місцеве самоврядування), угодах між Україною та ЄС, є однією з передумов вступу України до даної європейської структури " . Нове адміністративне право має за мету гарантування прав людини і встановлення цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Характерними рисами цього права є:

1) закріплення принципів правової  держави: верховенства права,  рівності громадян перед законом тощо та їх реальне забезпечення;

2) поєднання в адміністративному законодавстві традиційних елементів з інноваційними;

3) оновлення законодавчої бази  з урахуванням як національного  досвіду, так і зарубіжного,  насамперед країн-членів ЄС;

4) зменшення адміністративного тиску на особу, обмеження адміністративного розсуду органів і представників виконавчої влади;

5) посилення судового контролю за діяльністю органів і посадових осіб виконавчої влади тощо.

Зрозуміло, що нове адміністративне  право, базуючись на демократичних  засадах, не може заперечувати ту частину  старого адміністративно-правового  досвіду, який і за радянських часів  відповідав принципам раціональної державної адміністрації. Йдеться, наприклад, про дисципліну державних службовців, поділ функцій і повноважень адміністративних структур, організаційно-технічне забезпечення цих структур тощо. Інша справа, що ці елементи державної адміністрації повинні наповнюватися новим змістом, як цього вимагає ідеологія нового адміністративного права.

Вчені по-різному оцінюють процес реформування адміністративного права. Деякі автори слушно зауважують, що немає потреби штучно підтягувати адміністративне право України до рівня світових стандартів, зумовлених ринковими відносинами. Очевидно, що здоровий консерватизм повинен бути присутній при реформуванні даної галузі права, але не більше. Інакше українське адміністративне право ніколи не стане цивілізованим, зручним і корисним для своїх громадян.

Список літератури

1.  Коркунов Н.М. Очерк административной юстиции. // Журнал гражданского и уголовного права, 1885, кн. 1,8,9; Гнейст Р. Правовое государство и административные суды Германии. – СПб., 1896; Аншотц Г. Юстиция и администрация. СПб., 1907;  Лемайер К. Административная юстиция. Понятие субъективных публичных прав в связи с развитием воззрений на государство. СПб., 1905.
2. Корф С.А. Административная  юстиция  в России, т.1, - СПб., - 1910;
3. Тарасов И.Т. Лекции по полицейскому (административному) праву.  - М., - 1910, - Т.2, - с.240-241.
4. Зайдеман Л.О. Порядок и способы обжалования административных распоряжений и постановлений. - СПб., 1904, - с. 8.
5. Бандурка А.М., Н.М. Тищенко. Административный процесс: Учебник. – К., Литера ЛТД, - 2002., - с. 266.
6. Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву. – СПб., 1910.
7. История буржуазного конституционализма XIXв. // Отв. ред. В.С. Нерсесянц. - М. Правительственный вестник, - 1917, с. 7 – 8.
8. Бандурка А.М., Н.М. Тищенко. Административный процесс: Учебник. – К., - 2002., - с. 267.
9. Собрание Узаконений и Распоряжений Правительства. – 1917. - № 127. – Ст. 692.
10. Носов Е. К вопросу об административной юстиции. // Советское право, - 1925,  - № 4(16), - с. 75.
11. Елистратов А.И. Очерк административного права. – М., 1922.
12. Загряцков М.Д.  Административная юстиция и право жалобы.  - М., - 1924, с. 34-35.
13. Левин Б.Р. Роль суда в обеспечении социалистической законности в советском государственном управлении. – Свердловск. - 1944, - с. 90.
14. Ткач Г.Й. Історія становлення і розвитку адміністративної юстиції в Україні. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конференції (лютий 1997). – Львів, 1997. - с. 92.
15. Шишкін В.І. Адміністративний суд. Яким йому бути. Віче. –1994. - № 10.
16. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. История Украинской Конституции. – К., - 1993, - с. 90.
17. Административный  кодекс Украины. – К., 1935. – Ст. 158.
18. Носов Е. К вопросу об административной юстиции.  - с. 75.
19. Загряцков М.Д.  Административная юстиция и право жалобы.  - М., - 1924, с. 45-46.
20. Юрков Б.Н. Судебное обеспечение законности    в деятельности административных органов. - Харьков, 1987, - с. 44.
21. СУ РСФСР. – 1922. - № 68. – Ст. 901.
22. СУ РСФСР. – 1918. - № 76-77. Ст.818.
23. Съезды Советов Всероссийские и Союза ССР в постановлениях и резолюциях. – М., 1935. – с. 103-104.
24. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. - № 12. – ст. 122.
25. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства.– 1919. - № 23. – ст. 271.
26. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства.– 1919. - № 23. – ст. 272.
27. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. - № 23. – ст.. 272.
28. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. -  1919. - № 23. – ст. 271.
29. Ткач Г.Й. Історія становлення і розвитку адміністративної юстиції в Україні. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конференції (лютий 1997). – Львів, 1997. -  с. 93.
30. Носов Е. К вопросу об административной юстиции. // Советское право, - 1925,  - № 4(16), - с. 74.
31. Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении.// Государство и право. – 1994. - № 5.- с. 45.
32. Ведомости Верховного Совета УССР. – 1961. - № 53, - Ст. 69.
33. Ведомости Верховного Совета УССР. – 1968. - № 11, - Ст. 192.
34. Ведомости Верховного Совета УССР. – 1984, - № 51, - 1123.
35. Ведомости Верховного Совета  СССР. – 1987, - № 26, - Ст. 388.
36. Ткач Г.Й. Історія становлення і розвитку адміністративної юстиції в Україні. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіон. наук. конференції (лютий 1997). – Львів, 1997. - с. 93.
37. Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР. – 1989. -№ 22. - Ст. 416.

¹ Історично, Державна Рада створювалась як консультативний урядовий орган, що був наділений законодавчими повноваженнями. Пізніше цей орган почав виконувати функції міністерства (управлінські функції) і вирішував скарги фізичних осіб на дії органів управління, розвиваючись в такий спосіб як судовий орган. В сучасний період Державна Рада здійснює функції як судові, так і консультативні. При цьому він одночасно є судом першої інстанції, а також апеляційною і касаційною інстанцією по відношенню до рішень адміністративних трибуналів. Внаслідок реформи французької системи адміністративної юстиції у 1987 році, становище Державної Ради було послаблено і створено трирівневу систему в адміністративній юстиції.