Адміністративна юстиція в україні

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні засади адміністративної юстиції в Україні

1.1.Адміністративна юстиція:  поняття, сутність, зміст…………………………...4

1.2. Сутність адміністративної  юстиції в умовах адміністративно-правової реформи в Україні………………………………………………………………….12

Розділ 2. Розвиток адміністративної юстиції як інституту адміністративного права та адміністративної науки

2.1. Виникнення та історичний розвиток адміністративної юстиції в Україні………………………………………………………………………………15

2.2. Особливості адміністративної юстиції в Україні в умовах здійснення судової й адміністративної реформ ………………………………………............31

Висновки………………………………………………………………………...34

Список використаної літератури………………………………….….36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вирішальну роль у забезпечення законності, захисту порушених прав і свобод людини і громадянина  у сфері адміністративно-правових відносин має відігравати адміністративна  юстиція як форма судового контролю виконавчої влади, удосконалення позасудового захисту прав і свобод громадян тощо.

Реформа адміністративного права України передбачає основні шляхи реформування адміністративного законодавства, суттєве оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян, реформування законодавства про державну службу, законодавства щодо засад функціонування системи виконавчої влади, організації діяльності та правового статусу окремих її органів.

Загалом спостерігається тенденція  розширення впливу апарату управління в усіх сферах суспільного життя, зокрема його поширення на особисте життя громадян, що зумовило потребу  в існуванні спеціальних органів  для контролю діяльності органів  державного управління, щоб не допустити  узурпацію, свавільне використання влади всупереч інтересам громадян.

Обов’язок правової держави –  гарантувати суб’єктивні права  громадянина у відносинах з адміністративними  органами, що зумовлює необхідність створити адміністративну юстицію в Україні, яка б, з одного боку, захищала суб’єктивні  права громадян, а з іншого –  забезпечувала через свою судову практику законність діяльності органів  державної влади, таким чином  сприяючи зміцненню правопорядку в  державі.

Адміністративна юстиція, як один з  найважливіших інститутів правової держави, – це ефективний засіб контролю діяльності органів виконавчої влади.

Основним завданням цього інституту  є захист від свавілля органів  державної та муніципальної служби, гарантування прав та законних інтересів  фізичних і юридичних осіб.

Розділ 1 Теоретичні засади адміністративної юстиції в Україні

1.1.Адміністративна юстиція: поняття, сутність, зміст.

 

Проблеми  реформування адміністративного права  України, зміна його предмета, створення  нових інститутів та реформування тих, що дістались у спадок від адміністративно-командної  системи, проведення судової реформи, розробка теоретичних основ адміністративного  та управлінського процесів, забезпечення прав і свобод громадян в публічному праві з боку судової влади  можна без перебільшення назвати  одними з найбільш важливих на шляху  побудови правової держави та громадянського суспільства.

Таке  реформування вимагає нових підходів у дослідженні кожної гілки державної  влади, й у першу чергу виконавчої, яка найближче знаходиться до населення і внаслідок цього, може частіше, ніж інші гілки державної  влади, порушувати права і свободи  громадян. Відтак, закономірно виникає  проблема пошуку нових форм і засобів  контролю за діяльністю органів державної  виконавчої влади, як однієї з найактуальніших  як у науці так і в законодавстві  України. Серед цих форм і засобів  чільне місце повинен займати  інститут судового захисту у справах  за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність органів  державної влади, їх посадових осіб, як ефективний засіб захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб.

Інститут  судового захисту у справах за скаргами на неправомірні рішення, дії  чи бездіяльність органів державної  влади та їх посадових осіб, як самостійний  розділ сучасної української науки  не відзначається достатньою розробленістю  та дослідженням. Окремі публікації [1] у Радянському Союзі на цю тематику мали у деяких випадках практичне  спрямування, однак, в цілому, носили епізодичний характер. В сучасний період, незважаючи на те, що окремі вчені  та практики звертають увагу на проблеми запровадження адміністративної юстиції (Крупчан О.Д., Стефанюк В.С. та ін.), цілісної теорії застосування цього інституту до умов української правової дійсності поки що не створено. Саме з цією метою було вирішено закцентувати у цій публікації на окремих теоретичних аспектах поняття адміністративної юстиції, її характерних ознаках.

Ухвалення Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України можна  вважати завершальним етапом створення  в Україні основ демократичного суспільства та початком нового етапу  в її історії впродовж якого ці основи необхідно стверджувати.

У колишньому Радянському Союзі, суд розглядався  як орган, покликаний охороняти від  неправомірних дій державу, відповідальності ж держави перед своїми громадянами  не надавалось належного значення. Проголошення незалежності України, прийняття  Декларації про державний суверенітет  України, схвалення Акту проголошення незалежності України, прийняття Конституції  України та цілої низки законів  засвідчили те, що Україна дійсно стала  на шлях побудови правової держави  та громадянського суспільства, де належне  місце відводиться судовій владі.

В Конституції  України 1996 року було вперше задекларовано  ідею про те, що людина є найвищою соціальною цінністю суспільства, а  діяльність держави спрямовується  на реалізацію та захист її законних прав, свобод та інтересів.

Поклавши  на суди обов"язок захищати права  та свободи людини і громадянина, Конституція України піднесла статус суду на принципово новий рівень. У  ній чітко визначено межі повноважень  кожної складової частини державної  влади, при цьому здійснення правосуддя віднесено до виключної компетенції  судів України, юрисдикцію яких поширено на всі правовідносини, які виникають  в державі. Підвищення ролі судової  влади в державі та її значення у стабілізації суспільства можливе  лише в умовах забезпечення реального  права кожного громадянина на незалежний та неупереджений суд [2, с.2].

Згідно  статті 124 Конституції України, судочинство  в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної  юрисдикції [3, с.249]. В системі судів  загальної юрисдикції утворюються  загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Цю норму Конституції України законодавець деталізує у статті 19 Закону України від 7 лютого 2002 року "Про судоустрій України" [4, с.9], який серед інших, зараховує до спеціалізованих і адміністративні суди.

Зазвичай, судовий контроль за управлінською  діяльністю органів виконавчої влади, посадових осіб, державних службовців називають адміністративною юстицією. Дослідження з приводу виникнення цього інституту демонструють, що існують різні погляди на часові детермінанти його зародження. Окремі вчені вважають, що паростки адміністративної юстиції зустрічаються вже у стародавній Греції та Римі, інші доводять, що цей інститут формується у середні віки.

Так чи інакше, зауважимо, що різні версії дати зародження інституту адміністративної юстиції  можна переконливо обґрунтовувати крізь призму особливостей суспільно-політичного  розвитку конкретної держави в конкретний період її історичного розвитку, і  кожна, з огляду на це матиме право  на існування. Однак, якщо вести мову про наукове обґрунтування цього  інституту, то воно з"являється значно пізніше, ближче до 19 століття.

Першою  державою, де інститут адміністративної юстиції розпочав досліджуватись як наукова проблема, і де з"являється  наукова література з цієї проблематики, вважається Франція. Саме у цій державі, вже у перші десятиріччя 19 століття сформувалась відповідна наукова база і в 1817 році на основі законодавства  про адміністративну юстицію  у Паризькому університеті було створено кафедру адміністративного права. Необхідно зазначити, що у підручниках  з адміністративного права тієї доби, особлива увага приділялась  саме адміністративній юстиції, що була частиною курсу з адміністративного  права в університеті. Такі французькі вчені-адміністративісти як: М. Оріу, Ж. Ведель, М. Лесаж та низка інших продовжували досліджувати інститут адміністративної юстиції у 20 столітті. Характерним у їх науковій діяльності було відведення особливої ролі інституту адміністративної юстиції, яку він відігравав у суспільному житті Франції, зокрема в контролі за французькою адміністрацією та захисті прав і свобод французьких громадян. Г. Бребан та М. Лесаж підкреслюють високий престиж адміністративної юстиції у громадян Франції, високий авторитет Державної Ради¹, як органу, що покликаний підтримувати репутацію французької адміністрації як справедливої та такої, що захищає права та законні інтереси громадян. На думку Г. Бребана, адміністративна юстиція – це самостійна гілка правосуддя, і її ціллю є регулювати конфлікти між громадянами та органами державного управління або між самими органами та установами, а також виносити рішення, що ґрунтуються на нормах адміністративного права [6, с.27].

Наукове обґрунтування інституту адміністративної юстиції знайшло також широку підтримку і в іншій європейській державі – Німеччині. Вже в  середині 19 століття формується відповідна нормативна база, а наприкінці століття такі вчені як: Р. Гнейст, Л. Штейн та О. Майер стають авторами низки наукових праць присвячених цій проблематиці. О. Майер у свому відомому підручнику "Німецьке адміністративне право" вказував на адміністративну юстицію як на глобальну частину адміністративного права, як на інститут, без якого функціонування повноцінної правової держави є неможливим. Оскільки діяльність адміністративних та поліцейських органів проявляється у їх рішеннях та актах, які, як правило, торкаються прав і свобод громадян, ці акти повинні підлягати судовій перевірці, передовсім у тих випадках, коли громадяни ними не вдоволені. Тому О. Майер прямо вказував на те, що правова держава передбачає побудову управління, частину якого повинні складати адміністративні суди [7, с.6-7]. Поряд з тим, слід зауважити, що процес формування запровадження інституту судового контролю за управлінською діяльністю в Німеччині відбувався в гострій дискусійній обстановці і мав як прибічників, так і противників. У дискусії про впровадження адміністративної юстиції, що розгорнулась у 19 столітті в центрі уваги було два питання. Перше стосувалось того, чи повинен судовий контроль за публічною владою здійснюватись загальними судами чи адміністративними, друге ж стосувалося мети адміністративного судочинства, а саме чи покликана вона захищати суб’єктивні права окремих громадян, чи служить забезпеченню об’єктивного правопорядку? Відповідь на перше запитання, а одночасно й формування адміністративної юстиції у другій половині 19 століття відбувалось в дискусії між О. Бером, який вважав, що вищою інстанцією повинен бути єдиний суд для всіх цивільних і адміністративних спорів (він доводив необхідність розгляду адміністративних справ загальними судами), і Р. Гнейстом, який переконував у доцільності запровадження спеціалізованих адміністративних судів. Результатом цієї дискусії було створення в Німеччині три ланкової адміністративно-судової юстиції, що складалась з районного, окружного та Вищого адміністративного судів. Стосовно другого питання, то в той час, адміністративне судочинство у відповідності до пруської концепції, в першу чергу служило засобом непорушності об’єктивного правопорядку, а другорядним був захист суб’єктивних публічних прав особи. І тільки із набранням чинності Основного Закону Німеччини від 1949 року перемогла ідея індивідуального правового захисту, що, поряд з тим, не відкидає одночасного служіння адміністративної юстиції забезпеченню об’єктивного правового порядку.

Так чи інакше, адміністративній юстиції як науковій проблемі в 19 та 20 століттях було присвячено багато праць, в яких вона розглядалась в історичному, юридичному та порівняльно-правовому  аспектах. Проблема адміністративної юстиції в процесі свого розвитку на теренах України пережила найбільш різноманітні твердження та думки: від "чи існує адміністративна юстиція  в радянському праві?" [8, с.110], до "наявність органів адміністративної юстиції – це показник ступеня  полісистемності судової організації  в тій або іншій країні, тобто  ступеня розвиненості різноманітних  форм здійснення правосуддя." [9, с.51] або "адміністративна юстиція  – атрибут демократичної правової держави" [10, с.7].

Одним із класичних наукових визначень поняття "адміністративна юстиція", яке  увібрало в себе характерні ознаки декількох моделей в різних державах, вважається визначення запропоноване  в свій час Д.М. Чечотом: "адміністративна юстиція – це порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі спорів, які виникають в сфері адміністративного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку, та адміністративними органами з іншого, який здійснюється юрисдикційними органами, спеціально створеними для вирішення правових спорів" [11, с.31].

В рамках традиційного підходу, адміністративна  юстиція характеризується певними  рисами [12, с.57], які вважається за доцільне відзначити. Серед них:

• наявність правового спору (адміністративно-правового, управлінського спору) про публічне право, який виник в зв"язку з реалізацією публічного управління, виконавчої влади, управлінської діяльності державних службовців, тобто в сфері управлінської діяльності. Адміністративно-правовий спір (в контексті адміністративної юстиції) являє собою юридичний конфлікт, який виник між державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами з одного боку та іншими субєктами права з іншого у зв’язку з порушенням суб’єктивних публічних прав фізичних чи юридичних осіб, що відбувається внаслідок здійснення адміністративної нормотворчості, що суперечить вимогам закону;
• адміністративні спори вирішуються в рамках здійснення правосуддя, тобто адміністративна юстиція – це судова влада. Цей момент є принциповим, оскільки в науковій літературі зустрічається і протилежна думка про те, що адміністративна юстиція в більшій мірі "вбудована" і є складовою системи виконавчої влади;
• однією з головних цілей адміністративної юстиції є правовий захист суб’єктивних публічних прав громадян та юридичних осіб. Власне порушення цих публічних прав і складає предмет адміністративної юстиції;
• адміністративні спори розглядаються за встановленими процесуальним законодавством правилами, які забезпечують учасникам правового спору формальну (процесуальну) рівність, тобто в рамках спеціально створених процедур розгляду скарг чи позовів. При розгляді адміністративної справи повинні дотримуватись всі принципи адміністративного процесу. Необхідно зауважити, що стаття 7 проекту Адміністративного процесуального кодексу України [13, с.7], серед принципів здійснення адміністративного судочинства передбачає: верховенство права, законність, змагальність сторін, гласність судового процесу, незалежність суддів адміністративного суду та підкорення їх тільки закону, інші.