Аудиторiя: суть i основнi характеристики

Встановлюючи  і підтримуючи зоровий контакт в ході виступу, оратор тримає в полі уваги ці групи ризику. Ні в якому разі не можна втрачати цього контакту. Оратор може перекладати на мить погляд в підлогу, на таблицю, яку демонструє, на свої руки. Але тільки на мить. Навіть якщо він збився, забув текст, його бігаючий погляд тут же видасть прокол. Якщо ж оратор продовжуватиме дивитися на аудиторію, це створить враження задуманої паузи. І значення того, що він скаже після паузи, навіть зросте.

Таким чином, зоровий  контакт потрібний, адже він виражає турботу про слухача. Проте, слід зауважити, що анітрохи не краще і порожній погляд оратора, тобто манера дивитися на людей, як в порожній простір. Слухач відразу помічає це. Наявність зорового контакту з аудиторією зовсім не означає, що треба увесь час намагатися дивитися на усіх і кожного. Можна створити враження зорового контакту, якщо повільно переводити погляд з однієї частини аудиторії на іншу.

Це допоможе аудиторії уникнути зніяковіння, яке випробовує багато хто від наполегливого погляду. З кожною новою фразою або з кожним найбільш значним словом, оратор повинен переводити погляд від однієї стіни до іншої. А разом з цим іноді повертати голову і трохи корпус. Але справа не в технічних прийомах, що мають на меті налагодити контакт з аудиторією. Факт майже нез'ясовний, але якщо оратор дійсно звертається до людей, вони це відчувають.

В цілому, коли аудиторія  незнайома, то між промовцем і  публікою часто виникає стіна "офіційності", недовіри, яка перешкоджає дії на слухачів. Краще прибрати цю стіну відразу, хоча з часом вона руйнується сама. Цьому допомагають наступні загальні прийоми:

а) доброзичливість, яка виражається в посмішці, довірчому  тоні голосу;

б) природність;

в) розкріпаченість;

г) розмовний  стиль викладу;

д) вільні жести  і рухи.

3.2. Мовні прийоми утримання уваги аудиторії

Для сучасної ораторської  мови є характерним поєднання  логико-аналитических і емоційно-образних мовних засобів. Практика виступу кращих ораторів показує, що сухий діловий виступ, що зводиться до передачі "голої" інформації сучасної, добре обізнаної аудиторії, як правило, залишається без уваги, а нерідко викликає нудьгу і навіть роздратування. Як би нецікава була тема, увага аудиторії з часом притупляється. Його необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

* Питально-відповідний  прийом: оратор ставить питання  і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і приходить до певних висновків;

* Перехід від  монологу до діалогу (полеміці) : дозволяє залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їх інтерес;

* Прийом створення  проблемної ситуації : слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: "Чому"?, що стимулює їх пізнавальну активність;

* Прийом новизни  інформації, гіпотез : примушує аудиторію припускати, роздумувати;

* Опора на  особистий досвід, думки, які завжди  цікаві слухачам;

* Демонстрація  практичної значущості інформації;

* Використання  гумору (якщо він доречний) : дозволяє швидко завоювати аудиторію;

* Короткий відступ від теми: дає можливість слухачам "відпочити";

* Уповільнення  з одночасним пониженням сили  голосу : здатне притягнути увагу до відповідальних місць виступу (прийом "тихий голос");

* Прийом градації - наростання смислової і емоційної  значущості слова. Градація дозволяє  посилити, надати емоційну виразність  фразі, сформульованій думці;

* Прийом інверсії - мовний зворот, який як би  розгортає звичний, загальноприйнятий  хід думок і виразів на діаметрально протилежний;

* Прийом апеляції  до власних думок.

Серед прийомів ораторської мови, що істотно підвищують її ефективність і переконливість, слід особливо виділити лексичні прийоми. Практично в усьому керівництві по ораторському мистецтву серед лексичних прийомів рекомендується використати так звані стежки.

Стежки - це мовні  звороти і окремі слова, вживані  в переносному значенні, які дозволяють досягти необхідної емоційної виразності і образності. До стежок відносять  порівняння, метафори, епітети, гіперболи  і так далі. Порівняння - один з  найчастіше використовуваних прийомів, який має велику переконливу силу, стимулює у слухачів асоціативне  і образне мислення і тим самим  дозволяє ораторові досягти бажаного ефекту.

Дієвим засобом  підтримки уваги аудиторії є спеціальні слова і вирази, які забезпечують зворотний зв'язок. Це особисті займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова в 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відмітимо, прошу вас, відмітьте собі, подумайте, конкретизуємо та ін.), звернення (шановні колеги), риторичні питання. 
 
 
 
 
 

Висновки

Аналіз літератури привів до висновку про те, що цілісна  теорія і методика "налаштування" видань на цільову аудиторію не розроблена, спроби вирішити це завдання у минулому не систематизовані, а відомості  про те, як вирішується це завдання зараз, практично відсутні. Можна  виявити лише окремі теоретичні положення, що пояснюють ті або інші аспекти взаємовідносин аудиторії зі ЗМІ, і такі ж розрізнені приклади спроб практично вирішити завдання "налаштування".

Тому в цій  роботі з необхідністю поєднуються  систематизація існуючих теоретичних  підходів, аналіз практичного досвіду рішення поставленої задачі і спроба запропонувати власні підходи до її рішення.

Демократія неможлива  без незалежних ЗМІ, тобто вільних  від впливу держави, політичних спонсорів  і рекламодавців. І якщо політична  незалежність російських ЗМІ гарантована  законодавством, то економічна сторона  справи - турбота самих медіапрофесіоналів. Щоб видання було "економічно здоровим", тобто прибутковим  або таким, що хоч би самоокуповується, його контент повинен відповідати інтересам читачів. Слід визнати, що нині більшість російських видань "економічно здоровими" не є.

За оцінками експертів, без спонсорських грошей обходяться лише 10-12% українських видань (без урахування рекламних). Інші ж частенько виявляються або "презентаційними" виданнями органів державної влади, або "бойовими листками" олігархічних угрупувань. В результаті громадяни країни позбавлені можливості отримувати якісну і об'єктивну інформацію про актуальні події поточної дійсності і різні точки зору на неї, а також піддаються дії пропаганди і реклами.

Це привело  до падіння в суспільстві довіри до журналістики. Якщо в 1990 році, за даними ВЦИОМ, повністю довіряли ЗМІ 46% громадян, то в 2006-му, за даними "Левада-центра", - лише 22%.0 
 
 
 
 
 
 

Література

1. Джефкинс Ф., Ядин Д. Паблик рилейшнз: Учеб. Пособие для вузов/ Пер. с англ. Под ред. Б.Л. Еремишина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 416с. - (Серия «Зарубежный учебник»).

2. Динес В.А., Ильин Н.И Социально-психологический портрет поколений // Власть. 2005, №11. - 88 с.

3. Козлова О.Н. Социокультурные изменения: определение и выбор стиля // Социально-гуманитарные знания. 2000, №4. - 352 с.