Вдосконалення системи управління кредиторською заборгованістю

     Справедливість  твердження стосовно гнучкості, відносної  дешевизни і ризикованості короткострокового  фінансування порівняно з довгостроковим багато в чому залежить від джерел короткострокового кредиту, основними з яких є: 1) нарахування, 2) кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (торговий кредит), 3) банківські кредити, 4) комерційні папери. 

     Далі  аби оцінити повну картину, наведемо приклади джерел короткострокового фінансування діяльності підприємства, адже ці джерела вимагають повернення, а тому входять до складу кредиторської заборгованості фірми.

     Фірми в основному виконують закупівлі в інших фірм у кредит. Цей борг зараховується у вигляді кредиторської заборгованості (або торгового кредиту). Кредиторська заборгованість – найбільш вагома частина короткострокової заборгованості, що складає приблизно 40% короткострокових зобов’язань середнього небанківського підприємства. Ця частка може бути більшою у більш дрібних фірм, які не завжди мають можливість використати інші джерела фінансування, які доступні крупним фірмам.   

     Торговий  кредит – це спонтанне джерело фінансування, так як його виникнення стає, залежить лише від виконуваних угод. За цим кредитом, якщо термін оплати по ньому зростає, то кредиторська заборгованість також збільшується. Таким чином, продовження періоду погашення кредиторської заборгованості поруч зі збільшенням об’єму реалізації і закупівель призводить до додаткового фінансування.

     Фірми, що здійснюють продаж в кредит, притримуються  певної кредитної політики, що включає  певні умови кредиту. Однією з  цих умов може бути можливість певної фірми надавати знижку, але ця знижка буде діяти за умови сплати суми боргу у коротший термін, аніж звичайно (протягом 10 днів замість звичайних  30 днів). За цих обставин керівництво фірми має визначитися, за яких саме обставин фінансова діяльність підприємства буде ефективнішою, або ж  скористатися наданої знижкою від постачальника, або використати додатковий час і сплатити борг пізніше. Треба також зауважити, що витрати на торговий кредит можуть бути скорочені, шляхом уповільнення платежів. В період недогрузки виробничих потужностей фірмам зазвичай вдається уникнути  затримання термінів оплати. Але бувають і інші ситуації, коли фірмам необхідно докладати велику кількість зусиль, щоб не заробити репутацію неплатників.  Різні умови реалізації здійснюють не малий вплив на ціну торгового кредиту або відмови від знижки, адже ціна відмова може бути значною. Якщо ж вирішила скористатися знижкою і відмовитися від торгового кредиту (збільшення кредиторської заборгованості, якою можна скористатися протягом певного терміну), їй доведеться залучати додаткові кошти з інших джерел (банківський кредит). Якщо фірма відмовляється від знижки, то витрати на виплату відсотків по кредиту рівні нулю, але в той же час збільшуються витрати на величину можливої знижки.   Порівнюючи додаткові витрати та вигоди, дійдемо висновку, що якщо сума втраченої знижки вища, аніж витрати на виплату відсотків, то фірмі слід скористатися знижкою. Результатом буде збільшення чистого прибутку, і, як наслідок, зростання ринкового курсу акцій фірми.

     Треба також відмітити, що прийнято поділяти торговий кредит на дві частини:

1). Безкоштовний  торговий кредит – кредит, який  можна отримати протягом терміну  дії знижки;

2). Платний  торговий кредит – кредит, який  чисельно рівний сумі перевищення над безкоштовним, ціною якого є ціна відмови від знижки.

     Фінансовому менеджеру в будь-якому випадку слід скористатися безкоштовним компонентом торгового кредиту, а платний використати лише після аналізу його ціни і тільки в тому випадку, якщо ця ціна нижча ціни коштів, які можуть бути отримані з інших джерел. В більшості галузей  угоди між фірмами здійснюються на таких умовах, що платний компонент торгового кредиту має на меті надто велику ціну порівняно з ціною банківського кредиту, тому великі фірми віддають перевагу не використовувати його. Проте оплата боргу фірмі-постачальнику може бути повернена пізніше встановлених термінів, це відбувається в тих випадках, коли фірма-постачальник працює не на повну потужність і попит на її продукціє низький, а також якщо вона особливо зацікавлена в підтримці відносин з даними клієнтами.

     Короткострокові банківські кредити, які відображаються в балансі за статтею «векселі до сплати», є другим за важливістю після торгового кредиту джерелом короткострокового фінансування. Вплив банків на діяльність фірми, яка користується його послугами, досить значний. Це пояснюється тим, що якщо фінансові потреби фірми зросли, вона звернеться до банку з проханням про надання додаткового кредиту. Якщо банк дасть негативну відповідь, це може змусити фірму відмовитися від вигідних угод. Хоча банки і надають довгострокові кредити, більшість з них віддають перевагу короткостроковим, адже терміни повернення настають швидше і кошти в обіг повернуться швидше. Згода з приводу кредиту оформлюється підписанням простого векселя, в якому оговорюються сума кредиту та рівень відсотку, а також умови повернення, забезпечення кредиту (залог) та решта умов. Коли зобов’язання підписане, банк зараховує на поточний рахунок отримувача необхідну суму, а баланс отримувача збільшується за статтею «грошові кошти» ну і звісно за статтею «векселі до сплати». Що стосується розміру ставок по кредиту, то вони зазвичай вищі для більш ризикованих позикоотримувачів, а також якщо це дрібні позики. Це зумовлено наявністю постійних витрат по наданню і обслуговуванню кредиту. Якщо фірма має репутацію позикаря з малою частиною ризику, то вона може розраховувати на позику за ставкою «прайм-рейт»,   яка традиційно є мінімальною ставкою банківських кредитів, решта відхиляються від неї в сторону збільшення.

     Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових коштів,що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел, і тому можуть бути використані як інвестиційні ресурси лише на постінвестиційній стадії інвестиційного процесу. Нарахування коштів по різним цих рахунків проводяться підприємством щоденно (по мірі здійснення поточних господарських операцій), а погашення зобов’язань по цій внутрішній заборгованості – у певні (встановлені) строки в діапазоні до одного місяця. Оскільки з моменту нарахування кошти, що входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, вже не є власністю підприємства, а лише використовують ним до настання терміну погашення зобов’язань, за своїм економічним змістом вони є різновидом позикового капіталу.

     Управління  внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, що визначається її видами. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на підприємстві є:

• Заборгованість з оплати праці;
• Заборгованість по відрахуванням до позабюджетних фондів – соціального страхування, медичного страхування, пенсійний;
• Заборгованість по перерахуванням податків до бюджетів різних рівнів;
• Заборгованість по перерахуванням внесків на страхування майна підприємства;
• Заборгованість по перерахуванням внесків на особисте страхування персоналу;
• Заборгованість по розрахунках з дочірніми підприємствами;
• Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства;

     Основною  метою управління внутрішньою кредиторською  заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування й сплати коштів, що входять до її складу. На перший погляд, забезпечення своєчасності сплати нарахованих коштів протирічить фінансовим інтересам підприємства: затримка у сплаті цих коштів призводить до зростання розміру внутрішньої кредиторської заборгованості, а отже знижує потребу в кредиті на середньозважену вартість капіталу. Однак з позицій загальноекономічних інтересів розвитку підприємства така затримка несе більший об’єм негативних наслідків. Тому з позицій стратегічного розвитку своєчасна сплата коштів, нарахованих у складі внутрішньої кредиторської заборгованості, приносить підприємству більше економічних переваг, аніж свідома затримка цих виплат.

     З урахуванням розглянутої мети, управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства будується з наступними основними етапами. Див.( Рис. 1.3)

     З урахуванням прогнозованого приросту внутрішньої кредиторської заборгованості на підприємстві формується загальна структура позикових інвестиційних ресурсів, залучуваних з різних джерел.

     Що  стосується нарахувань, то до них слід віднести виплати по заробітній платі, які відбуваються щотижнево, два  рази на місяць, або раз на місяць. Таким чином в балансі відображається суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, така сама ситуація відбувається з податком на прибуток, частково утриманим компанією подохідним податком, відрахуваннями на соціальне страхування, та ін., які можуть виплачуватися щоквартально, щомісячно, щотижнево. Зроблені нарахування можуть бути частково використані в якості джерел фінансування, причому безкоштовно, так як  відсоткових ставок за користування ними не треба сплачувати. Проте фірма не може повністю контролювати ці нарахування, адже вони також регулюються ззовні під впливом встановлених законів, традицій. Але все ж таки, нехай не повністю, але частково фірма може тримати під контролем ці кошти і користуватися ними.[4, с.270-277]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3  Показники стану та динаміки кредиторської заборгованості

     Аналіз кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 "Баланс". Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства. 
Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості. Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням методики аналізу дебіторської заборгованості. Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо. Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз. 
Результатом такого аналізу може бути виявлення:

     а) збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

     б)збільшення або зменшення кредиторської заборгованості. 
Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства. 
Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може статися через погіршання стосунків з клієнтами,  тобто через зменшення кількості покупців продукції. Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути наслідком неплатоспроможності покупців. У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Деякі економісти-теоретики вважають, що це свідчить про раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше коштів, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери-практики оцінюють таку ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

     Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської  заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві. [7]

     Для аналізу стану кредиторської  заборгованості використовуються коефіцієнти  оборотності кредиторської заборгованості, що відносяться до групи показників ділової активності. Ці коефіцієнти розраховуються за формулами:

     = Витрати на виробництво реалізованої  продукції / Середня кредиторська  заборгованість (в оборотах)

     = 360 * Середня кредиторська заборгованість / Витрати на виробництво реалізованої продукції (у днях)

     Ці  показники є базовими при дослідженні  кредиторської заборгованості. Широке їхнє практичне використання обумовлене ще і тим, що їх можна розраховувати  на основі навіть дуже агрегованої  фінансової інформації. Наприклад вони можуть бути знайдені за даними періодично публікуємих у відкритій печатці звітів про результати діяльності акціонерних товариств, до яких ми звернемося трохи пізніше. [1]

     Підвищення  рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів  його виробничої та комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. 
Яка максимальна (гранична) кредиторська заборгованість може бути погашена за наявної дебіторської заборгованості? Економічний сенс граничної кредиторської заборгованості у цьому випадку полягає у визначенні кредиторської заборгованості, яку погашають тільки за рахунок дебіторської заборгованості, за умовного зупинення виробництва у момент часу, в який здійснюється оцінка. В разі розрахунку величини граничної кредиторської заборгованості приймають, що підприємство не має на рахунку грошових коштів; якщо ж насправді ці кошти є, то на їхню суму зменшують величину кредиторської заборгованості. При цьому величину шуканої граничної кредиторської заборгованості необхідно визначати з врахуванням того, що за час повернення дебіторами їхнього боргу сума кредиторської заборгованості за рахунок її обслуговування зростає. За рахунок наявної дебіторської заборгованості, крім основної суми кредиторського боргу, має бути погашена і величина його обслуговування. Цю вимогу можна подати у вигляді такого рівняння: