Управіння туристчними організаціями

При розрахунку ціни туристичного продукту вартість путівки враховує наступне: вартість проїзду, харчування, проживання, трансферта, екскурсійної програми, оформлення візи, страхового полісу. Ціна ж туристичної путівки більша за собівартість на величину витрат і прибутку турфірми. Витрати діляться на постійні (вартість проїзду, трансферта, страхового полісу, оформлення документів) і перемінні. Як правило, постійні витрати не залежать від тривалості туру і якості обслуговування.

На сьогодні основна частина  потоку туристів складається з укомплектованих  груп, тому турфірма визначає оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому звичайно надається знижка для масової оптової угоди в залежності від об'єму операцій — до 10%, за терміном і тривалістю — до 5%, в залежності від тривалості проживання туристів в готелі — до 10%. З оптової ціни можуть надаватися додаткові знижки за участь фірми в рекламі і виданні рекламних проспектів по країні (місту, готелю), куди фірма направляє туриста. Так, нерідко турфірма реалізує рекламні проспекти країни, рекламує таким чином не тільки свої тури, але й країни в цілому. Знижки можуть також надаватись при попередній оплаті туристичного обслуговування. Таким чином на вартість путівки впливає фактор кількості запропонованих послуг.

Туристу можуть бути надані або певні види послуг за його вибором  або повний комплекс послуг. Повний комплекс послуг може бути наданий  шляхом продажу так званих інклюзив-турів  або пекедж-турів. При інклюзив-турах, що застосовуються при авіаперевезеннях, вартість перевезення туристів до місця призначення і назад визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, що можуть бути наполовину нижчі звичайних. Тур також включає вартість розміщення туристів в готелі, харчування (повне або часткове) та інші послуги, що надаються на певну кількість днів перебування туристів у країні призначення і використовуються при групових та індивідуальних поїздках. Загальний рівень рентабельності та ціни інклюзив-туру повинні бути не нижчі, ніж звичайний тариф вартості транспортування. Клієнта інформують про паушальну (загальну) ціну інклюзив-туру без розбивки її на окремі види послуг.

При розрахунку вартості інклюзив-туру фірма включає до неї окрім  вартості туристичних послуг власні витрати на утримання апарату  фірми, витрати на рекламу, а також  певний прибуток. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-туру для окремого туриста обходиться дешевше, ніж  при індивідуальній поїздці без  допомоги туристичної фірми з  таким же комплексом та рівнем послуг.

Доля готельного обслуговування та харчування в загальній вартості путівки складає 60—65%. Ці елементи є  перемінними величинами і залежать від зміни цін на певні види послуг, а також від сезонної градації, географічної зони розташування готелю, виду і класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагенством та адміністрацією готельного підприємства та інших чинників. На вартість готельного обслуговування і харчування має вплив тривалість проживання, чим вона більша, тим нижча вартість одного туродня. При розрахунку готельного обслуговування ціна проживання і харчування розбивається на тарифну сітку, що має діапазон сім днів.

3. Стан туристичного бізнесу в Україні.

Україна займає одне з помітних місць в Європі щодо наявності  унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Останніми роками спостерігається зростання обсягів виробництва, незважаючи на чимало нерозв'язаних проблем у галузі. У період 1993—2000 pp. Україна в 20 разів збільшила прийом іноземних туристів, грошові надходження 2000 року сягнули 925 млн. гривень, до бюджету перераховано податків на суму 41 млн. гривень. Незважаючи на позитивні зрушення, результати аналізу вказують на погіршення стану матеріально-технічної бази підприємств туристичної індустрії. Особливо це стосується підприємств готельного господарства. Так, близько 30—50% грошових витрат туристів припадає на готельні послуги. Однак в Україні ця сфера не отримала належного розвитку, в результаті чого у ВНП частка готельного господарства становить близько 13%. Специфіка готельних послуг зумовлює велику питому вагу основних засобів. Вивчення структури майна готельних підприємств столиці виявило такі характерні співвідношення його елементів: на основні засоби припадає 83% загальної вартості майна, а на оборотні — лише 17%.

В Україні матеріальна  база більшості готелів не відповідає новим вітчизняним і зарубіжним стандартам. Понад 80% готельних будівель потребують ремонту, номери — реконструкції і переоснащення, технологія обслуговування — автоматизації та комп'ютеризації. На сьогодні для готельного господарства нашої країни характерний високий рівень зношення основних фондів, тому що більшість готелів України були побудовані та введені в експлуатацію ще в 70—80-х. Програмою розвитку туризму до 2005 року передбачено побудувати ще 78 нових об'єктів на 15700 місць та провести реконструкцію 61 об'єкта на 21500 місць. Але збільшення кількості підприємств не розв'яже проблеми розвитку туристичної галузі. В першу чергу необхідно здійснити реконструкцію чинних підприємств, підвищити рівень обслуговування 34] Це стосується і стану туристичного ринку. На сьогодні в Україні існує близько 3 тис. підприємств, які отримали ліцензії на туристичну діяльність. За офіційними даними, 75% із них займаються туристичною діяльністю за сумісництвом.

Наскільки якісним є стан матеріальної бази підприємств готельного господарства, свідчать такі дані. В Україні відсутні готелі категорії «п'ять зірок» (вищого класу), а готелів категорії «чотири зірки» тільки 3. Таке становище не сприяє залученню до України західних туристів, які звикли до комфортабельних умов проживання. За даними держкомстатистики України за п'ять останніх років рівень завантаження підприємств готельного господарства зменшився в 2,1 рази.

Якість же обслуговування (а отже і обсяг туристичних  послуг) залежить від професіоналізму, кваліфікації, досвіду персоналу  підприємств у цій галузі. Хоча спостерігаються певні зрушення в цій галузі, а саме проводиться  підготовка спеціалістів вищими закладами  освіти акредитованими за III та IV рівнями, однак, як показали результати спостережень, підприємства готельного господарства і туризму очолюють люди, які не мають відповідної підготовки. До того ж ціни на послуги готельного господарства досить високі порівняно з низькою якістю останніх. Темпи зростання цін на готельні послуги в Україні у багато разів перевищують світові. За 1990—1998 роки середньорічні темпи зростання цін підвищилися практично в 5 разів (у 1990 році приріст цін у готелях в усьому світі 1,8). Тому, стратегія готелів в Україні повинна передбачати гнучкішу політику цін на основі глибокого вивчення попиту. Це є однією з причин того, що іноземний капітал не інвестується в туристичну галузь. А ті незначні обсяги залучення іноземних інвестицій в країну (організовані СП готелів «Імпреса», «Спартак», «Домус») не розв'язали проблем. Однак вони характеризуються поєднанням надто високих цін з європейським стилем, рівень завантаження в цих готелях у середньому в 3 рази перевищує рівень завантаження на підприємствах готельного господарства, які функціонують без залучення іноземних інвестицій.

Державний комітет України  по туризму підрахував, що завдяки  праці кожного, хто трудиться  в туристичній галузі, щорічні  відрахування до державного бюджету  становлять 4500 грн. Туризм забезпечує підґрунтя для господарського піднесення держави. Так, кожен із туристів, який прибуває до України, витрачає протягом однієї мандрівки від 520 до 600 доларів  на готель, харчування, екскурсії, сувеніри. У 2000 році загальний дохід від  туристичної діяльності становив 8,4 млрд. гривень, Україну відвідало 6,2 млн. іноземних туристів із 175 країн  світу, надано послуги 2,2 млн. вітчизняних  туристів та 13 млн. екскурсантів. Оздоровлено 1,7 млн. дітей, підлітків та учнівської молоді.

Однак на сучасному етапі  можна виділити ряд основних причин, які гальмують розвиток туристичної  галузі в Україні, серед них: високі податки; невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів  малого підприємництва; відсутність  системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для туристичної галузі та її інфраструктури; високий рівень злочинності у вітчизняному бізнесі; висока візова вартість і довгий термін отримання візи; низький рівень сервісу; невпевненість туристів в отриманні  якісних послуг, а також взагалі  в існуванні такого підприємства.

Іноземні інвестори проявляють зацікавленість, однак їх стримує  високий податковий тиск, нестабільність нормативної бази. Введення в дію  Закону України «Про туризм» відкрило нові перспективи для подальшої  роботи щодо реформування галузі туризму. Механізм реалізації положень закону стала Державна програма розвитку туризму в Україні на період до 2010 року. Передбачено, зокрема, збільшити прийом іноземних туристів у 2,5 рази, а валютні надходження у 4 рази, довівши їх до 1 млрд. доларів.

Для розвитку інвестиційного співробітництва велике значення має  стан саме інвестиційного законодавства. Прийнятий у 1996 році Закон України  «Про режим іноземного інвестування»  сприяє врегулюванню основних питань інвестиційного процесу.

Основним позитивним моментом законодавчої бази, що регулює процес залучення іноземних інвестицій в Україну, є державні гарантії захисту  іноземних інвестицій. Цьому питанню  присвячено Закони України «Про режим  іноземного інвестування». «Про інвестиційну діяльність» та Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, укладені Україною з рядом держав.

Нині в Україні діє  законодавча база, якою регулюється  питання надання гарантій, інвестиційних  пільг і пріоритетів для іноземних  інвесторів. Так, державні гарантії захисту  іноземних інвестицій встановлено  розділом IV Закону України «Про іноземного інвестування». Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної  та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для підприємств з іноземними інвестиціями, які створюються і  працюють у спеціальних (вільних) економічних  зонах і на територіях пріоритетного  розвитку, встановлюється сприятливіший  режим господарської діяльності відповідно до чинного законодавства  України.

Правове регулювання іноземних  інвестицій в Україні здійснюється не тільки національним законодавством. Існують, також, міжнародні договори України  з деякими країнами про сприяння та взаємний захист іноземних інвестицій, завдяки яким може застосовуватися  пільговий, відмінний від національного, режим. Питанню інвестиційного співробітництва  і в подальшому приділятиметься  значна увага, що сприятиме подальшому залученню іноземних інвестицій в економіку нашої держави.

До причин, які заважають  залученню іноземних інвестицій в економіку України, можна віднести те, що у багатьох країнах іноземні інвестори недостатньо поінформовані про стан і перспективи економіки України, в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу.

До підприємств туристичної  інфраструктури почали виявляти інтерес  іноземні інвестори. Приклади: реконструкція  київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з  розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд «Ноу-хау» взяв на себе витрати на відновлення  туристичних об'єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в  Ялтинський готель «Ореанда» та «Поляну казок». Виділяється масштабністю проект будівництва п'ятизіркового готелю в Києві під назвою «Театральний». В 1997 році було створено СП, 97% акцій якого належали місту, а 3% — українському партнеру СП «Нігма». Замовник іншого п'ятизіркового готелю — «Інтеркон-тиненталь» (Київ) — СП з обмеженою відповідальністю готель «Свята Софія».

- Проект чотиризіркового  готелю «Radisson-SAS» підтримується  та інвестується європейським  банком реконструкції і розвитку, австрійським «Raifasenbank», a частка національного інвестування становила 40 млн. доларів.

Останніми роками в Україні  прийнята низка важливих рішень з  питань державної політики у сфері  туристичних курортів, готельних  послуг. Зокрема це Правила обов'язкової  сертифікації готельних послуг, розроблені на підставі законів України «Про туризм», «Про захист прав споживачів», основоположних стандартів Системи  Сертифікації УкрСЕПРО, міждержавних стандартів на туристично-екскурсійне обслуговування.

Висновки

Сучасна економічна реформа в Україні, яка  здійснюється у напрямі ринкових перетворень, докорінно змінює характер, принципи та процес управління. Суттєво змінюються й вимоги до професійного та кваліфікаційного рівня менеджерів.

В умовах адміністративно-командної системи  економіки робота менеджера базувалась на вмінні формулювати та віддавати  розпорядження й накази, а обіймання певної посади часто залежало від побічних факторів — партійності, лояльності до режиму, родинних зв'язків тощо. В умовах ринкової економіки працівники сфери управління повинні оволодіти системними знаннями з економічної теорії, маркетингу, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності тощо, досконало знати механізми управлінського впливу на колектив працівників та на окремих виконавців. Тому вивчення сучасного менеджменту є важливою передумовою якісної підготовки економічних кадрів.

Ми уявляємо собі менеджера  як члена туристської організації, що здійснює управлінську діяльність. Це головна фігура організації. Проте  не всі менеджери грають однакову роль на фірмі. Це пов'язано з тим, що туристські організації відрізняються  одна від однієї, і тому задача і  функції, виконувані менеджерами, не ідентичні.