Законодавці перерахованих країн виходили з тієї природної посилки, що полегшення туристської поїздки, спрощення туристських формальностей і вільне переміщення туристів і підвищення їх безпеки вимагає єдиних дефініцій сфери туризму та уніфікованої нормативно-правової бази, яка досить легко регулювала б взаємини різних суб'єктів міжнародного туристичного ринку, незалежно від направляючої і відвідуваною країни, або цілого ланцюжка країн по всьому маршруту слідування туриста. Як вже зазначалося вище, в об'єднаної Європі ще в червні 1990 р. була прийнята Директива ЄС щодо змісту туристських послуг і турпродукту в цілому ("пекідж-тури"). Для захисту прав споживачів у Директиві ЄС приведені до єдиного змістом тексти контрактів між турфірмою і туристом-споживачем обумовлені умови, взаємні права, обов'язки і гарантії.

     В міжнароднії практиці стандартний  комплекс послуг, що надається туристу  в залежності від мети подорожі, називають інклюзив або пекідж тур  — комплексна туристична послуга, яка включає отримання візи, розміщення, харчування, екскурсійне обслуговування, транспортні, побутові, спортивно-оздоровчі, фізкультурні, медичні та інші послуги, укомплектовані в залежності від мети подорожі і у відповідності до виявлених, завдяки маркетингу, переважаючих уподобань потенційних клієнтів. Вартість такого туру вказують в каталогах та прайс-листах. Пекідж-тури {package tour, incluive tour — пекідж-тур, інклюзив тур (США), Pauhalreie — паушальрайзе (ФРІІ), voyage a'for fait — вояж а'форфе (Франція) розробляються як для індивідуальних, так і групових подорожей і відрізняються між собою складовими елементами (послугами). 
Слід відзначити, що рівень попиту на такі тури суттєво відрізняється по країнах. Найбільш популярними є пекідж тури в Бельгії, Люксембурзі, Німеччині, Великобританії та Данії, де їх частка становить 25-38% від загальної кількості подорожей. В Греції, Іспанії та Італії рівень попиту на них нижче і не перевищує 30%.

     Директива Європейського Союзу щодо пекідж-турів, прийнята Радою Європи в 1990 р. і запроваджена в дію в 1993 p., визначає пекідж-тур як «пакет послуг, що включає не менше двох компонентів — перевезення і розміщення, а також інші послуги, які не пов'язані з першими двома». З метою забезпечення прав споживача в Директиві вказується на відповідальність організатора тура за надання всіх передбачених договором послуг незалежно від того, чи надаються вони самим туроператором (організатором) чи третьою стороною. Інформація про тур має бути доведена до відома туриста в повному обсязі до заключения договору і відповідати рівню обслуговування, вказаному в договорі.

     ЗАРУБІЖНИЙ  ДОСВІД У РЕГУЛЮВАННІ  ТУРИЗМУ

     Для координації діяльності європейських парламентів у галузі туризму при Європейському Парламенті у 1990 р. (Страсбург) була створена група з туризму Вона покликана проводити активну роботу з метою забезпечення більш гнучкого митного, валютного та іншого контролю в країнах ЄС і розвитку туризму між країнами-членами ЄС.

     При Комісії європейських співтовариств (головний виконавчий орган ЄС) у Брюсселі створений спеціальний відділ, який займається питаннями прикордонного туризму, розвитку поїздок на базі комплексного обслуговування, регіонального розвитку туризму, транспортних тарифів, охорони здоров'я, оподаткування, а також вивчення суспільно-політичної ролі туризму. 
З урахуванням накопиченого досвіду європейських парламентів і урядів у сфері туризму, їх роботи з формування єдиного європейського ринку, що забезпечує реалізацію прав громадян на свободу пересування, відпочинку та спілкування, питання про туризм розглядалося на засіданні Міжпарламентської Асамблеї країн СНД, яка приступила до розробки рекомендаційного законодавчого акту «Про співробітництво в галузі туризму країн СНД».

     Оптимальною, формою рекомендаційного законодавчого акту можуть служити «Загальні положення» або «Загальні засади». Рекомендаційний законодавчий акт містить преамбулу і чотири розділи.

     При цьому активну участь бере України, в тому числі, в особі ДК МПСТ Україні, представляючи та реалізуючи інтереси України у галузі туризму у відносинах з іншими країнами на міжвідомчому рівні, а також у міжнародних туристичних організаціях, укладає у встановленому порядку, на підставі Закону України «Про міжнародні договори України », міжнародні договори з питань туризму. Так, Україна з 1993 року було укладено понад 21 угод з Киргизією, Литвою, Білоруссю, Туреччиною, Польщею, Естонією, Тунісом, Узбекистаном, Ізраїлем, Єгиптом, Болгарією, Хорватією, Грецією, Кубою, Грузією, Туркменістаном, Бразилією, Азербайджаном, Росією, Вірменією та Латвією.

     За погодженням з КМ України ДК МПСТ Україна може відкривати в зарубіжних країнах туристичні представництва, які могли б сприяти розширенню зв'язків і розповсюдженню об'єктивної інформації про туристичні можливості України, збільшенню потоку іноземних туристів. Положення про такі представництва затверджуються ГК МПСТ Україні. Для координації діяльності європейських парламентів у галузі туризму при Європейському Парламенті у 1990 р. (Страсбург) була створена група з туризму Вона покликана проводити активну роботу з метою забезпечення більш гнучкого митного, валютного та іншого контролю в країнах ЄС і розвитку туризму між країнами-членами ЄС. 
При Комісії європейських співтовариств (головний виконавчий орган ЄС) у Брюсселі створений спеціальний відділ, який займається питаннями прикордонного туризму, розвитку поїздок на базі комплексного обслуговування, регіонального розвитку туризму, транспортних тарифів, охорони здоров'я, оподаткування, а також вивчення суспільно-політичної ролі туризму. 
З урахуванням накопиченого досвіду європейських парламентів і урядів у сфері туризму, їх роботи з формування єдиного європейського ринку, що забезпечує реалізацію прав громадян на свободу пересування, відпочинку та спілкування, питання про туризм розглядався на засіданні Міжпарламентської Асамблеї країн СНД, яка приступила до розробки рекомендаційного законодавчого акту «Про співробітництво в галузі туризму країн СНД».

     Оптимальною формою рекомендаційного законодавчого акту можуть служити «Загальні положення» або «Загальні засади». Рекомендаційний законодавчий акт містить преамбулу і чотири розділи.

     При цьому активну участь бере України, в тому числі, в особі ДК МПСТ Україні, представляючи та реалізуючи інтереси України у галузі туризму у відносинах з іншими країнами на міжвідомчому рівні, а також у міжнародних туристичних організаціях, укладає у встановленому порядку, на підставі Закону України «Про міжнародні договори України », міжнародні договори з питань туризму. Так, Україна з 1993 року було укладено понад 21 угод з Киргизією, Литвою, Білоруссю, Туреччиною, Польщею, Естонією, Тунісом, Узбекистаном, Ізраїлем, Єгиптом, Болгарією, Хорватією, Грецією, Кубою, Грузією, Туркменістаном, Бразилією, Азербайджаном, Росією, Вірменією та Латвією. 
За погодженням з КМ України ДК МПСТ Україна може відкривати в зарубіжних країнах туристичні представництва, які могли б сприяти розширенню зв'язків і розповсюдженню об'єктивної інформації про туристичні можливості України, збільшенню потоку іноземних туристів. Положення про такі представництва затверджуються ГК МПСТ Украіни.

     Система державного управління завжди виявляється  в способах втручання влади в  розвиток туризму. Однією із крайностей, властивих централізованій економіці, є тотальний контроль за всіма  аспектами індустрії, у тому числі  й за політикою та плануванням, будівництвом і експлуатацією туристичної інфраструктури, рекламою місцевих визначних пам’яток як усередині країни, так і за кордоном.

     Система управління є далеко не єдиним фактором, що визначає рівень державного впливу. Якщо країна живе в основному за рахунок туризму, державне регулювання буде більш масштабним. Зокрема, в Іспанії діє Міністерство торгівлі й туризму, в Ірландії – міністерство туризму, транспорту й зв’язку. У Британії, де туризм відіграє важливу роль, хоча й не таку, як у середземноморських країнах, до складу Міністерства культури, ЗМІ й спорту ввели комітет з питань спорту й туризму.

     Ще  одним способом впливу місцевих органів  самоврядування на туристичну сферу  є стримування розвитку інфраструктури. Він може принести певні результати, але, на жаль, від цього постраждають і місцеві жителі, чиє незадоволення поганими дорогами може призвести до серйозних політичних наслідків. Контролювати туристичні потоки можна й за допомогою цінової політики. Через величезну кількість приїжджих Венеція має багато проблем. Так, рух по каналах став настільки інтенсивним, що владі довелося ввести диференційовану систему оплати транспортних послуг: тепер туристи платять у вісім разів більше, ніж городяни, хоча, найімовірніше, це рішення буде скасовано, оскільки воно суперечить законодавству ЄС.

     Британія  тільки починає успадковувати досвід своїх сусідів по ЄС і регулювати попит на туристичному ринку за допомогою  законодавства: наприклад, місцеві  влади ділять навчальний рік у  школах на п’ять семестрів і скорочують літні канікули (завдяки цьому навантаження на “пікові” місяці значно знижується й багато проблем вирішуються самі собою). На континенті змінюють не тільки графіки канікул, а й розклад відпусток. Зокрема, у Німеччині уряди земель зобов’язані дотримуватися черговості відпускних сезонів на основі одинадцятирічного циклу, завдяки чому країні вдається уникнути ажіотажу, що спостерігається в Британії із закінченням навчального року. Фабрики, школи й приватні компанії планують відпускні сезони в чітко встановленому порядку.

     Що  стосується Франції, то країна ділиться на три зони, у кожній з яких відпустки  й канікули починаються відповідно до графіка.

     Безумовно, подібна модель дає можливість уникнути літніх стовпотворінь у масштабах  всієї країни, але й тут є свої недоліки (наприклад, масовий від’їзд німецьких курортників призводить до жахливих заторів на дорогах тієї землі, що дочекалася своєї черги).

     Традиційно  Франція посідає одне з перших місць у світі за привабливістю  для іноземних туристів – 76,7 млн відвідувачів, третє місце – за обігом коштів у туризмі – 101,3 млрд євро в 2003 р. Перший сектор економіки країни – туризм – відіграє визначну роль у розвитку територій та в процесах реформування, які відбуваються сьогодні.

     Таких визначних результатів туристична галузь Франції досягла завдяки всебічній підтримці її розвитку державою, продуманій регіональній політиці щодо активізації розвитку галузі туризму на місцях, а також тісній співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій та підприємців.

     Регулювання туризму у розвинених країнах світу

     У Франції питання регулювання  туризму стосуються компетенції  Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму. Дані органи відповідають за управління та регулювання галузі, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму. Крім того, існує ще ціла низка органів, що беруть участь в управлінні туризмом "із правом дорадчого голосу": Рада з туризму при Міністерстві транспорту та суспільних робіт, Французьке агентство туристичного інжинірингу, Національна наглядацька рада з туризму (маркетингові дослідження й статистика в туризмі), Національне агентство з питань відпускних подорожей (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання екології й озеленення міст).

     На  регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують  питання розвитку туристичної сфери  та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.

     Просуванням образу Франції як туристичного центру на міжнародному ринку займається асоціація "Maison de la France", що виникла в 1987 р. у результаті угоди про партнерство між місцевими адміністраціями, туристичними фірмами, готелями, адміністраціями об'єктів екскурсійного показу. На даний час асоціація нараховує близько 800 членів. У штаті асоціації "Maison de la France" більше 200 співробітників, 31 його представництво працює в 26 країнах світу. Керівний орган асоціації - рада директорів складається з 27 осіб (1/3 - чиновники з держапарату, а 2/3 - представники приватного бізнесу).

     Діяльність  асоціації на 60% фінансується з держбюджету. В 2005 р. субвенція, що передбачена в Законі про державний бюджет Франції для "Maison de la France", становить 30,3 млн євро.

     В 90-ті роки ХХ-го ст. просування французького туристичного продукту на закордонні ринки відбувалося дуже успішно. Фахівці підрахували, що кожен вкладений у просування франк приносив 100 франків надходжень. Пріоритетними ринками для Франції за обсягом і потенціалом були Японія, США, Німеччина та Великобританія, надходження від яких становили половину всіх надходжень країни від міжнародного туризму. Приклад "Maison de la France" яскраво засвідчує, як багаторазово можна збільшувати ефект від державних інвестицій, якщо їх уміло доповнювати інвестиціями приватного сектора.  
В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа "Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - "Turespaca".  
Повноваження самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.