Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Кафедра туризму та соціальних наук 
 
 
 
 
 
 

Туристичне  законодавство Європейського  Союзу 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2011

 

     

Зміст 

 

     

     Вступ

     Постійне  розширення міжнародного туристичного обміну зумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різних правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій.

     Туристичні  обміни пов'язані з перетином  державних кордонів, перебуванням туристів на території іноземної держави  і переміщенням по ній, що є метою єдиного підходу повинні регулюватися міжнародним правом.

     Туристична  діяльність регулюється у світі  різноманітними методами. Зокрема, у Європі існує об’єднання країн, що займається вирішенням різноманітних міжнародних питань, в тому числі і регулюванням туризму в країнах Європи.

           Отож, докладніше… 

     Європейський  союз

     Європейський  Союз (The European Union) –інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами наразі визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.

     Історичні корені Євросоюзу сягають післявоєнного періоду середини ХХ сторіччя. Так, після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції. На той час інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати. В період 1945-1950 років кілька видатних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи “увійти до нової ери”, де має панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй.

     У травні 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував новий план часткової економічної інтеграції. Ця ідея належала Жану Моне. 9 травня 1950 року було підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створити організацію, що контролюватиме видобування вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції.

     План  Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського  Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Членами нової організації стали Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

     Наступним кроком було ухвалення Римського  договору про створення Європейського  економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної  енергії (Євроатом). Документ був підписаний 25 березня 1957 року і набрав чинності з 1958 р. Ним передбачалося ліквідація всіх національних бар’єрів на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями, а також перехід до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. Крім того, було підписано Конвенцію про спільні для трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) інституцій, якими стали Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. На той момент, кожне співтовариство мало власні інституції.

     1967 рік знаменується злиттям трьох  співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому)  в єдине Європейське співтовариство. У 1973 році набула чинності Угода  про вільну торгівлю між ЄЕС  і ЄОВС з одного боку та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі - з іншого. У 1979 році завершився процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), запроваджено ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.

     У 1985 році підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році укладена угода між ЄС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризувала новий якісний етап в еволюції ЄС - усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції.

     З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло в нову стадію економічної  інтеграції. За рішенням держав та урядів країн-членів, організація набула офіційної назви - Європейський Союз. У межах ЄС планується також перехід до політичної інтеграції - створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проявляються в економіці, політиці й соціальній сфері.

     1 січня 2002 року з метою покращення  умов для співпраці в межах  Європи та зниження витрат, пов'язаних  із обміном національних валют,  запроваджено єдину європейську  валюту - євро.

     Організаційна структура ЄС побудована за принципом розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:  
• Європейська комісія;

     • Європейський парламент;

     • Рада міністрів ЄС;

     • Європейська Рада;

     • Інші інституції ЄС:

     - Суд європейських співтовариств;

     - Суд аудиторів;

     - Європейський омбудсман;

     - Статистичний офіс Європейських  співтовариств (Євростат);

- Економіко-соціальний  комітет (EcoSos);

- Комітет  регіонів;

- Європейський  інвестиційний банк;

- Європейський  центральний банк тощо.

     Загальне  туристичне законодавство ЄС

     30 червня 2010 Комісія оприлюднила план з розвитку туризму. План складається з 21 пропозиції, спрямованих на залучення туристів до Європи з країн, що розвиваються, таких, як Китай, Росія, Бразилія. Крім цього, Комісія висловлює пропозиції щодо стимулювання туризму всередині Європи, наприклад за допомогою координації шкільних канікул, щоб збільшити курортний сезон. 
Туризм складає 5% ВВП ЄС і створює 9,7 млн. робочих місць, а також Європа приваблює більше туристів, ніж будь-який інший регіон світу.

     В даний час туризм в ЄС стикається з наростаючою конкуренцією з боку Азії та Південної Америки. Крім цього негативний вплив на розвиток галузі надає світова економічна криза (особливо у 2009 р.), природні явища (квітні-травні 2010 року було уражено авіасполучення з європейськими країнами через виверження вулкана в Ісландії, що завдало серйозної шкоди туризму) і глобальна зміна клімату.

     Європейська Комісія, з метою підвищити рівень розвитку сфери туризму в ЄС, пропонує розділити всі необхідні дії  по просуванню сфери туризму на 4 групи:

     1) стимулювати конкурентоспроможність галузі, а саме:

1. підтримувати різноманітні напрями в туризмі, такі як культурна спадщина, сучасне мистецтво, природні заповідники, освітній, історичний, гастрономічний туризм;

2. використовувати інноваційні технології у сфері туризму, наприклад, розвивати інтернет-сервіси бронювання через мобільний телефон; 
3. покращувати професійні навички працівників індустрії туризму; 
4. підтримувати збільшення туристичного сезону, наприклад, проводити обмін інформацією між країнами-членами ЄС з приводу бажання і можливості відвідувати курорти країн ЄС у «низький» сезон.

5. Об'єднувати соціально-економічні дані по Європі, щоб краще розуміти потреби туристів усередині ЄС.

     2) підтримувати розвиток стійкого, відповідального, високоякісного туризму. 
1. підтримувати високий рівень захисту навколишнього середовища; 
2. відповідально ставитися до використання природних ресурсів; 
3. гарантія безпеки і передбачуваного сервісу, особливо щодо літніх людей і людей з обмеженими можливостями.

     3) об'єднати Європу в одну систему високоякісних туристичних напрямків, а саме:

     1. створювати бренд Європи на ринку туристичних послуг шляхом консолідації зусиль країн-членів ЄС,

     2. підтримувати туристичні кампанії із залучення клієнтів, а також сайт visiteurope.com для відображення на ньому інформації про основні європейських напрямках і надаються туристам послуги

     4) максимально використовувати потенціал фінансових та інших інструментів ЄС для розвитку туризму, а саме:

     1. забезпечення законодавчого регулювання;

     2. фінансова підтримка малого і середнього бізнесу спрямованого на розвиток туристичних маршрутів Європи;

     3. координація транспортних мереж і туристичних маршрутів.

     Хотілося б відзначити, що Комісія не збирається зупинятися на прийнятті рамкового рішення, а буде продовжувати обговорення питань сфери туризму до листопада 2010 року, коли відбудеться Європейський Форум з Туризму, на якому загальна стратегія з приводу туризму буде детально розглянута з країнами-членами , туроператорами та громадськістю.

     Шенгенська  угода та свобода  пересування

     Важливим кроком для розвитку світового туризму є локальні зрівняльні заходи континенту, які стимулювали процес створення внутрішнього ринку для держав ЄС. Це процес був тривалим і складним, викликаючи серйозну полеміку між його прихильниками і супротивниками. Останні вважали, що повне усунення внутрікордонного контролю може бути загрозою для безпеки окремих європейських країн, а також привести до розповсюдження наркотиків, сплеску злочинності і нелегальної еміграції. Першим вагомим результатом активних прихильників інтеграційного процесу стало підписання 13 липня 1984 року в Саарбрюкені з ініціативи Канцлера ФРН Гельмута Коля та Президента Франції Франсуа Міттерана двосторонньої Угоди про зменшення митного контролю між двома державами. 14 червня 1985 на базі «саарбрюкенських» домовленостей в Люксембурзькому містечку на Мозеле Шенгені була підписана Угода між урядами держав економічного союзу країн Бенілюкс, ФРН і Французької Республіки про поступову відміну контролю на спільних кордонах.

     Шенгенська угода стосувалося короткотермінових заходів щодо зменшення митного контролю та довгострокової програми по здійсненню зрівняльних заходів. У наслідку, довгострокова програма послужила основою для підписання 19 червня 1990 Конвенції про застосування Шенгенської угоди від 14 червня 1985 р., вступила в силу 26 березня 1995.

     Деякі держави ЄС, перш за все Великобританія, відносили право вільного пересування тільки для громадян ЄС і вважали необов'язковим повне усунення контролю на внутрішніх кордонах для громадян третіх держав. Причому, Великобританія залишається найпослідовнішим супротивником скасування паспортного контролю на кордонах. Англійці пишаються тим, що їхні зовнішні рубежі настільки надійно контролюються, що всередині країни ніякого додаткового контролю не потрібно.

     До цих пір, не хотіла відкривати своїх кордонів і Швейцарія, яка вже виявилася «островом в Шенгенському морі». Швейцарці ще більше, ніж англійці, стурбовані можливим напливом небажаних іммігрантів і злочинних елементів. Невдовзі інші країни ЄС (Італія, Іспанія, Португалія, Греція і Австрія), які розуміли право вільного пересування, як право для всіх громадян, приєдналися до «шенгенської процесу».