Сталий розвиток

Сучасний світ знаходиться в ситуації, коли продовжують накопичуються відхилення, відбуваються флуктуаційні процеси. Протиріччя знаходяться в антагоністичній стадії. До сих пір такі протиріччя вирішувались на точці біфуркації внаслідок системних війн. Це дає підстави деяким дослідникам характеризувати сучасний  міжнародний порядок як світове безладдя. 

Постає  проблема – який тип порядку може замінити це безладдя. І оскільки навіть в  таких умовах світ так чи інакше організується в різних галузях (в політичній, економічній, культурній), виникає питання, на яких принципах мають розвиватись  нові форми світового порядку. 

 На практиці сучасна міжнародна система поки що існує в межах порядку більш низького організаційного рівня, який  не враховує всю різноманітність складових елементів міжнародної системи, у тому числі існуючі поміж ними протиріччя як ідейно-культурної, цивілізаційної  та конфесійної природи, так і військового, геополітичного, економічного та теологічного походження. Світовий порядок поки що знаходиться в зародковому стані переходу від теоретичної моделі до практичної організації. 

В цивілізаційному  просторі ХХІ століття зростає як значення цивілізаційної спільності, так і міжцивілізаційних розбіжностей; посилюється диференціація  економічного та військово-політичного потенціалу окремих локальних цивілізацій, нарощується потенціал партнерства локальних цивілізацій, формується новий тип відносин між ними. Це дає підстави стверджувати про наявність двох груп цивілізацій. Перша – найбільш розвинуті цивілізації при незначній долі в чисельності населення (західноєвропейська, північноамериканська, японська), друга – цивілізації з більш низьким рівнем розвитку. 

 Таким чином,  приходимо до висновку, що  гострота  проблем, які постають перед  людством, в тому числі і проблема  формування  нового світового   порядку, підкреслює необхідність їх раціонального рішення на основі сполучення, коеволюції різних систем та цивілізацій. Шлях до стійкої прогресивної еволюції,  передбачає організацію нового світового порядку шляхом  глобального діалогу цивілізацій у вигляді ноосферної концепції єдиної системно-цивілізаційної безпеки, по вертикалі – військової, економічної, інформаційної тощо, по горизонталі – інтегруючу безпеку всіх цивілізацій.   

Тема 7

В2

Енвайронментологія (англ. environment — навколишнє середовище, довкілля) — наука про оточуюче людину середовище та їхній взаємний вплив одне на одного. В більш широкому трактуванні під енвайронментологією розуміють науковий напрямок, що вивчає весь комплекс проблем використання, охорони і відтворення умов довкілля.

Сьогодні проблеми охорони навколишнього середовища вивчаються енвайронментологією (або «енвіронікою» за М. Ф. Реймерсом, 1992). Вона виступає складовою частиною інтегрального екологічного циклу наук і носить яскравий прикладний характер, а традиційна екологія виступає в якості фундаментальної основи для середовищеохоронного знання. 

В1

Одним із найважливіших  завдань сучасної екології є розробка стратегії збереження, поновлення (відродження) і стійкого використання біорозмаїтгя. Йдеться про створення нової  стратегії взаємовідносин у системі "жива природа — людина", при якій би гаран­тувалось біорозмаігтя.

У зв'язку з тим, що проблеми охорони виникають як результат діяльності людини, необхідно  управляти не стільки біорозмаїття (як наслідком), а насамперед, соціально-економічними системами, які визначають (по суті) видове розмаїття в результаті діяльності людини як суспільної істоти.

Мста природних  біосфер — цс досягнення максимальної продуктивності або швидкості накопичення  речовин, енергії, інформації в системі  при досягненні максимальної стабільності.

Антропогенні  трансформації природних систем виражаються в підвищенні їх продуктивності за умов одночасного скорочення загальної  біомаси і структури. Вони протилежні природним тенденціям розвитку природних  систем. Ігнорування цих природних тенденцій з боку соціально-економічної системи — джерело антропогенних екологічних криз на плансті-

Сьогодні екологічна криза на нашій планеті призвела до: 

1) консолідації  людства на основі об'єктивного  знання й перс-творення науки  в рушійну силу суспільства; 

2) усвідомлення  взаємозалежності людей один  від одного (модель організації  суспільства); 

3) безальтернативності  озброєння суспільства екологічними  знаннями як найважливішої умови  запобігання екологічній катастрофі. Цс можливо лише за умови зниження "екологічного пресу" на навколишнє середовище, яке відбувається лише за правильної демографічної політики та опгимізації рівня потреб суспільства.

Ці три наслідки утворюють систему з негативним зворотним зв'язком. Розвиток перших двох — ключ до розв'язання третього. 

Зараз головна  мета людства зводиться до вирішення  таких завдань: 

— стратегія  екологічного розвитку.

Обов'язкове дотримання всіх об'єктивних закономірностей розвитку природи і суспільства, особливо тих, які заперечують докорінні перетворення природи понад допустимі масштаби.

Головною метою  соціально-економічного розвитку повинно  стати благополуччя кожної людини —  максимальна тривалість життя при  мінімумі хвороб і науково обгрунтованому максимумі задоволення потреб; 

— виключення будь-яких конфронтацій з життя суспільства з його правовим закріпленням у масштабах планети як єдиного (цілого) організму, що функціонує в системі гармонії і порядку; 

— усвідомлення факту, що майбутнє людства неможливе  без природного вцггворсння природи і середовища життя на основі само-підтримування і саморегуляції; 

— входження  людства і його господарства у  глобальні, субгло-бальні біогеохімічні  цикли з підтриманням екологічного балансу на всіх рівнях організації  біосфери та екосфери Землі; 

— поступове цілеспрямоване, базоване на основах людської моралі та гуманних принципах регулювання народжуваності до рівня відповідності чисельності народонаселення наявному природно-ресурсному потенціалу планети. Розумний перерозподіл людей по планеті протягом сміграційно-імміграційних процесів; 

— подальша всесвітня  інтеграція промисловості і сільського господарства за умов усвідомлення закону опгимальності; крайності у розмірах господарських одиниць небезпечні екологічно і нераціональні економічно; 

— вироблення еколого-соціально-економінчого механізму превентивного збереження мінімуму природно-ресурсного потенціалу суспільства; інвентаризація природних ресурсів, їх якості й динаміки, квотування використання для регіонів (держав) і санкцій за їх порушення; 

— вироблення узгодженої і глобально виведеної оцінки і ціни природних ресурсів та способів підтримання середовища життя і квот,порядку оплачування; включення репродукування природи в соціаль-но-скономічні механізми функціонування світового господарства з автоматизацією зворотних зв'язків у системі "природа — людина"; 

— розробка стратегії  глобального природокористування  розрахована на довгочасну перспективу, головне завдання якої — оздоровлення середовища проживання людини, запобігання  будь-яким екологічним катастрофам і досягнення режиму саморегулювання за допомогою регіональної та глобальної екосистем; 

— включення  механізмів "батога і пряника", коли оптимальна з позиції екології поведінка індивіда або групи  людей повинна стати вигідною в усіх відношеннях; 

— врахування і розуміння суті інтегральних ресурсів у розвитку людства і країн світу; 

— усвідомлення необхідності дотримання принципу розумної достатності і допустимого риску  в практичній діяльності; 

— повний перехід  від системи промислу до системи  господарювання (відтворення або штучне культивування); 

— науково обгрунтоване регіональне і місцеве планування використовування ресурсів планети, яке  включає порушення екологічного балансу; 

— необхідність утворення всесвітнього центру для  екологічного оцінювання й сертифікації проектів і господарських заходів, а також центру економічної взаємодопомоги й демографічного планування; 

— наполегливе  виховання екологічного світогляду, розширення меж екологічної освіти, створення центрів екологічної  підготовки осіб.

Необхідно зробити докорінні зміни в характері й діяльності людини в усіх сферах її взаємодії з природою. 

Що стосується енергетики, то необхідно зазначити, що поріг енергетичного насичення  на планеті визначається не можливостями отримання енергії, а допустимими  лімітами її використання, безпечними для функціонування Землі (див. закон одного процента). Слід віддавати перевагу відносно "чистим" та економічним джерелам енергії (сонячні батареї, транспортні засоби на фотоелементах, вітряки і т. д.), добиватися значної економії енергозатрат.

У сфері комунікації  прагнути до створення єдиної інформаційної  системи на основі розвитку енсргоскономічних  засобів живого зв'язку замість особистих  контактів (що все ж таки досить проблематично), розвивати мобільний аудіо- і  відсозв'язок замість транспортних засобів. 

Замінити існуючі  енергоємні способи накопичення  і передачі інформації (книги, газети і т. д.) на мініатюрні носії, які не вимагають 

вирубування лісів, з подальшою переробкою на папір. Намагатися використовувати "четверту владу" на користь людині. 

У сфері промислових  технологій прагнути до максимальної мініатюризації виробів, ресурсоекономії  виробництва, зниження його впливу на середовище життя.

Припинити забруднення  навколишнього середовища будь-якими  видами виробничої діяльності й відходами побуту. Забезпечити повну та об'єктивну екологічну експертизу техніки та технології потенційно небезпечних для природи, життя та здоров'я людей. Виробити механізми безпечної та економної комплектації виробництва у природно-територіальні комплекси, які становлять єдиний ресурсоекономіч-ний вузол.

Відійти від  технократичного мислення, опанувавши комплексним методом оцінки будь-яких новацій.

У сфері сільського господарства перейти до екологічного (біологічного, біономічного, органічного) землеробства, розробити системи біологічного придушення чисельності шкідливих організмів в агро-ценозах.

З мстою оптимізації  стану населення в місцях та зонах  рекреації створювати зелені зони, які забезпечуватимуть міста  киснем та очищатимуть повітря, ураховуючи місцеві природні умови і гіркий досвід технополісів при будівництві нових міст. Особливо ретельно слід вибирати зони відпочинку, знаходячи для цієї мети ще збережені куточки "дикої природи", розглядаючи їх як найвищу цінність серед людських цінностей. Сучасні міста-курорти потребують повної модернізації на основі наукових принципів рекреації. Лише так можна забезпечити здоров'я людей і збереження генофонду людства. Най­важливішою умовою життя його повинна стати перемога нової моралі. Десять біблійних заповідей у сучасній інтерпретації повинен знати кожний. Відхилення від них повинні засуджуватись на всіх рівнях. Слід визнати історичність усіх релігій і необхідність їх трансформації до сучасних умов. Необхідно також зміцнити інститут сім'ї та інших суспільних інститутів за умови повної свободи вибору. Здоровий глузд у всьому — цс стратегія виживання людства.

Необхідний серйозний  прорив у соціальній сфері. Відмова  від помилкових ідей, перш за все  політичного домінування, гонки  озброєнь і усвідомлення генеральної ідеї людства — прагнення до щастя і добробуту, благополуччя людей на Землі

Спрямовувати  вивільнені від гонки озброєнь кошти  на піднесення рівня добробуту населення, зміцнення його здоров'я, оптимізацію  зростання народонаселення.

Не витрачати  кошти на вирішення програм, які входять у протиріччя з реальними потребами людей, їх соціально-біологічною природою, що дозволить сконцентрувати кошти й зусилля на виконання програм по боротьбі з алкоголізмом, наркоманією, палінням і т. п.