Сталий розвиток

Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція  стосовно необхідності встановлення балансу  між задоволенням сучасних потреб і  захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. 

Термін «сталий розвиток» є офіційний український відповідник англійського терміну “англ. sustainable development”, дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток» а за сенсом - «самопідтримуваний розвиток», інколи тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.[1] 

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, системно висвітленої в монографії «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку» (“англ. Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development”), є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Дейлі Ґерман. Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Ґ. Дейлі логічно тлумачить термін «сталий розвиток» як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний. 

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною  ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації. 

Парадигма сталого  розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення терміну розкритиковане Ґ. Дейлі і є не лише грубою помилкою, але і його профанацією.

[ред.]

Концепція стійкого розвитку 

Концепція стійкого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно  може надати розвитку сталого  і довготривалого характеру, для  того щоб він відповідав потребам  людей, що живуть зараз, не  втрачаючи при цьому можливості  майбутнім поколінням задовольняти  свої потреби.

2. Обмеження,  які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно  задовольнити елементарні потреби  всіх людей і всім надати  можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно  погодити стан життя тих, хто  користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і  темпи росту населення повинні  бути погоджені з виробничим  потенціалом глобальної екосистеми  Землі, що змінюється. 

Приклади

Будівництво доріг, будівель має супроводжуватися відповідним  зростанням зелених насаджень - щоб  не погіршувати екологію

Зростання виробництва  зерна не повинно супроводжуватися виснаженням чи іншим погіршенням  якості ґрунту

Видобування корисних копалин (наприклад металевих руд, вугілля) має супроводжуватися створенням підприємств що не залежать від цього видобутку. Таким чином щоб після вичерпання - майбутні покоління (а часто й поточні) не мали економічних проблем

У приватному сенсі - заробітна плата повинна компенсувати витрати на відновлення здоров'я, погіршене через виконувану роботу

Медичні препарати  та хірургічні операції повинні не лише вирішувати поточну проблему, але й не призвести до погіршення стану здоров'я пацієнта у майбутньому, часто це включає і здоров'я наступних поколінь

Навчання та використання праці жінок не повинне  приводити до відмови від виконання  основного обов'язку - народження дітей. Фактично це найбільша шкода яка  може бути завдана майбутнім поколінням - це пряме їх знищення. 
 
 

Економічна й  фінансова глобалізація – ключовий процес розвитку світової економіки  кінця ХХ – початку ХХІ ст., наслідком якого стала нова якість економічних зв’язків, яка дозволяє називати глобальну економіку принципово новим явищем, яке не мало аналогів в економічній історії. Таким самим новим явищем є глобальний фінансовий ринок.

Сутність економічної  глобалізації вчені також трактують  по-різному. Так, А. Єльянов вважає, що "у першому наближенні глобалізацію економіки можна було би... визначити  як диверсифікацію, розширення, поглиблення та ущільнення всієї системи транснаціональних господарських і культурних зв'язків, що у кінцевому підсумку надає їм загальнопланетарне, глобальне вимірювання"2. На думку В. Андерсона, економічна глобалізація охоплює зростання міжнародної торгівлі і зарубіжних інвестицій, міжнаціональну інтеграцію процесу виробництва, інтернаціоналізацію ринку робочої сили, вільне ходіння і обмін валюти, створення єдиних споживчих стандартів8.

Економічна глобалізація — процес діалектичної взаємодії національних та глобальних економічних відносин, за якої відбувається поступове обмеження наднаціональних рис людини економічної і відповідних економічних відносин та їх поступове підкорення системі глобальних економічних відносин, що управляється відповідними законами та закономірностями і здійснюється під егідою національних економічних структур. 
 

ЦИВІЛІЗАЦІЙНА ПАРАДИГМА ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО  ПОРЯДКУ  В   УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 

Серед головних тенденцій сучасного світового  розвитку більшість політологів  визначають  глобалізацію. Вона являє собою  один з найбільш обговорюємих і в той же час найменш науково досліджених процесів. До широкого застосування    цього терміну, який покликаний відтворити те загальне, що складає специфіку процесів та явищ на глобальному рівні, призвела потреба в  цілісному осмисленні еволюційних глобальних політичних процесі.  Термін глобалізація набуває загального визнання, використовується науковим апаратом багатьох наук, в тому числі і   міжнародно-політичної.  

Істотна обмеженість  можливостей існуючих макросоціологічних концепцій адекватно відобразити  важливі зміни в  міжнародних  відносинах і загальні закономірності   та особливості формування   світового  порядку  потребують розробки нових  наукових концепцій, в тому числі на основі досягнень   теорії цивілізацій.  

 Міжцивілізаційні  відносини  визначають більшу  частину змін, які відбуваються  в сучасному світі. Тому одним  з найбільш актуальних наукових  завдань міжнародно-політичної теорії  є  визначення впливу міжцивілізаційних процесів на сферу світової політики, оскільки в процесі розвитку  сучасної системи міжнародних відносин простежується посилення впливу цивілізаційних факторів. 

Значна кількість  досліджень  як в зарубіжній, так  і в українській цівіліології дає підстави стверджувати про сформованість базових принципів теорії цивілізацій. В зв’язку з фундаментальними зрушеннями, які відбуваються в сучасному світі, посилюється увага до їх теоретичного осмислення українською міжнародно-політичною наукою. Формування і розвиток політологічних ідей в Україні тісно пов’язані з пошуками визначення цілей  української держави, її місця в світовому  цивілізаційному просторі. Застосування цивілізаційної парадигми дає Україні методологічну основу для пошуку поля рівноваги інтересів у складному світі міжнародних відносин. В   українській  науці з’явилося чимало досліджень, в яких аналізуються проблеми    внутрішньої динаміки розвитку цивілізацій, проблеми цивілізаційної ідентифікації України. Цими проблемами плідно займаються українські вчені   Ю.Павленко, Ю.Пахомов та інші.  

В той же час  майже поза увагою дослідників залишаються  можливості використання  цивілізаційного  підходу в дослідженні  проблеми формування нового світового порядку . Виходячи з того, вважаємо за необхідне зосередити увагу  на цивілізаційній парадигмі  формування   світового порядку в умовах глобалізації.  

Теорія міжнародного порядку   як складова частина  теорії міжнародних систем є теорією  норм і правил поведінки суб’єктів  міжнародних відносин,  що випливають з особливостей взаємодії між ними у рамках системи. Поняття  міжнародного порядку дає змогу узагальнити та розглянути в єдності всю сукупність факторів, які прямо чи опосередковано впливають на стан та розвиток міжнародних відносин, надає можливість організувати весь багатий фактологічний матеріал, пов’язаний з дослідженням міжнародних відносин, розглянути його системно та розробити на цій основі єдину цілісну теорію.  

Складність дослідження  проблеми формування   міжнародного порядку обумовлена   відсутністю  єдиної точки зору у визначенні  цієї наукової категорії як серед науковців, так і серед громадських діячів. Міжнародний порядок  розуміється як  сукупність юридичних норм; як міжнародна стабільність; як збереження статус-кво у відношеннях між державами; як система міжнародних угод, яка узаконює баланси сил після найбільших політико-військових трансформацій (війни, розпад держав, об’єднання держав):  конфігурація кордонів, структура дво- та багатосторонніх відносин, права власності, сфери впливу, зони інтересів, інструменти безпеки, правила підтримання миру, принципи взаємодії; як організація міжнародних відносин, спрямована на забезпечення основних потреб міжнародних акторів, їх існування, функціонування, гарантування безпеки.  

Пропонуємо розуміти під „міжнародним порядком” структуру взаємозв’язків, заснованих на системі норм та правил, вироблених світовим співтовариством та регулюючих як відносини держав, так і інших суб’єктів міжнародної системи на певному історичному етапі розвитку, а також на різних ієрархічних рівнях цієї системи, які відповідають потребам найвпливовіших суб’єктів міжнародної системи даної історичної епохи. Він утворюється поміж складовими елементами міжнародної системи в процесі їх внутрішньої взаємодії та під впливом зовнішнього середовища. 

В зв’язку з  цим  в іншому ракурсі постає питання  відносно співвідношення категорій  „міжнародний” та „світовий” порядок. Поняття „міжнародного порядку”   відрізняється від „світового порядку”. Традиційно поняття „міжнародного  порядку” пов’язують з міждержавними відносинами, що не передбачає втручання держав у внутрішні справи інших держав, зокрема у контексті прав людини . 

Світовий порядок  найчастіше розглядали як  прийнятий  всіма устрій, що виникає в результаті відмови кожного  від  абсолютного суверенітету з метою врахування загальнолюдських інтересів і цінностей, як правовий устрій світу шляхом політичної форми. В такому розумінні світовий порядок є вищим, глобальним рівнем структурної організації міжнародних відносин. Світовий порядок неможливий без створення ефективних процедур міжнародної співпраці, які передбачають особливий міжнародний порядок, що відповідає загальним основним цілям і цінностям усіх держав та їх громадян. Отже, йдеться про відмінності між правами держав і правами людини, змістом  світового порядку є базові потреби людства. Міжнародний порядок є ядром світового порядку. 

„Міжнародний” (міждержавний) порядок може існувати і без наявності світового  порядку. Він перейде в якісно новий стан „світового порядку” лише тоді, коли до процесу порядкоутворення будуть залучені абсолютно всі суб’єкти міжнародної системи, а відносини поміж ними будуть регулюватися за допомогою єдиних для всіх норм, правил і механізмів підтримки цього порядку на основі критеріїв, що відповідають потребам усі членів світового співтовариства. Таким бачився зміст поняття світового порядку в його теоретичному, ідеалізованому вигляді. 

В той же час  вважаємо, що використання терміну  „світовий” на відміну від „міжнародного” порядку , має на меті підкреслити, що держави вже не є єдиними дійовими особами на  глобальній політичній сцені, Інакше кажучи, це відображає прагнення відійти від традиційного державоцентриського підходу в дослідженні сучасного світового порядку.