Курсова робота 

 На  тему:

 "Аналіз  пасажирських перевезень  транспортного підприємства: "Державне  підприємство «Міжнародний  аеропорт "Бориспіль"" 

 

 Вступ

 

 В даній  роботі розглядається аналіз пасажирських перевезень транспортного підприємства: ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ «БОРИСПІЛЬ», скорочене найменування – ДП МА» Бориспіль».

 В 2007 році Україна та ЄС розпочали роботу щодо створення Спільного авіаційного  простору, що сприятиме не тільки подальшому розвитку авіаційних зв’язків на користь авіаційної галузі України та розширенню мережі маршрутів, але й поглибленню економічної інтеграції України в ЄС та розширенню стратегічного політичного партнерства.

 Протягом 2007 року в галузі проводились подальша модернізація та оновлення парку  повітряних суден, підвищення рівня обслуговування, розширювалась географія польотів українських перевізників.

 Сьогодні  повітряний транспорт та пов’язана  з ним наземна інфраструктура, а це 90 авіакомпаній, 42 аеропорти  та аеродроми цивільної авіації, мають значний вплив на розвиток ринку пасажирських перевезень, торгівлю та економіку України в цілому.

 У звітному році, за даними Державної авіаційної адміністрації України в аеропортах України було обслужено 9186,2 тис. пасажирів, що на 23,4% більше, ніж у 2006 році, та оброблено 45 105,0 тонн вантажів та пошти, що на 13,2% більше ніж в 2006 році. Регулярні польоти між Україною та країнами світу здійснювали 12 вітчизняних авіакомпаній (до 41 країни) та 47 іноземних (з 29 країн).

 На  авіаційному транспорті відбулося  динамічне, порівняно з іншими видами транспорту, зростання показників перевезення пасажирів (+23,4%), що головним чином було обумовлено відновленням роботи регіональних аеропортів та інтенсивним розвитком внутрішніх та міжнародних перевезень, у тому числі транзитних.

 Аналізуючи  статистичні дані щодо обсягів пасажиро- та поштовантажопотоків аеропортів України, слід зазначити, що ДП МА «Бориспіль»  концентрує 62% всіх пасажиропотоків  та 74% всіх поштовантажопотоків і  є лідером серед вітчизняних  аеропортів.

 Робота транспорту становить матеріальну основу географічного і міжнародного поділу праці. Транспорт забезпечує зв'язки між виробництвом і споживанням, задовольняє потреби населення в перевезеннях, що має велике значення.

 За  обсягом і структурою транспортних перевезень визначають рівень розвитку та особливості структури господарства країни чи регіону, а за конфігурацією транспортної мережі – особливості та закономірності розміщення господарської діяльності країни чи регіону, рентабельність напрямків діяльності окремого транспортного підприємства

 Розглядаючи ДП МА» Бориспіль» в дані роботі наведено теоретичні основи аналізу  пасажирських перевезень (сутність, цілі та задачі аналізу пасажирських перевезень; методика аналізу пасажирських перевезень); характеристика і аналіз виробничо-фінансових показників роботи підприємства, економічна ефективність роботи підприємства; здійснено аналіз пасажирських перевезень для чого розглянуто географію перевезень пасажирів, складу і структуру пасажирського рухомого складу, об'єм перевезень пасажирів і пасажирообороту, використання пасажирського рухомого складу резерви підвищення ефективності пасажирських перевезень, наведено висновки і пропозиції.

 

 1. Теоретичні основи  аналізу пасажирських  перевезень

1. Сутність, цілі та задачі аналізу пасажирських перевезень

 

 Мета  та основні завдання аналізу пасажирських перевезень – є забезпечення безпечного та ефективного функціонування всіх суб’єктів авіаційної діяльності, зміцнення їх матеріально-технічної  бази, впровадження технологічних процесів обслуговування повітряних перевізників і пасажирів, розбудови інфраструктури аеропортів відповідно до сучасних міжнародних вимог.

 Це  сприятиме:

 розвиткові  адміністративно-територіальних одиниць, у межах яких розташовані аеропорти;

 створенню умов для експлуатації сучасних повітряних суден;

 підвищенню  рівня безпеки польотів;

 забезпеченню  цільового використання земель авіаційного  транспорту;

 підвищенню  конкурентоспроможності авіаційної галузі на світовому ринку повітряних перевезень;

 реалізації  транзитного потенціалу України.

 Основними завданнями аналізу є:

 вирішення питань щодо забезпечення розвитку інфраструктури аеропортів на умовах лізингу та концесії, інших сучасних форм державно-приватного партнерства;

 вирішення питань щодо зменшення часу проходження  митного та прикордонного контролю.

 Авіація – одна з найважливіших галузей  національної економіки, ефективне  функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень, розвитку та провадження зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях, забезпечення захисту національних інтересів України.

 Приведення  інфраструктури авіаційного транспорту у відповідність з міжнародними вимогами – важлива складова стратегії  держави, спрямованої на забезпечення конкурентоспроможності України на світовому ринку.

 Згідно  з прогнозом Міжнародної організації  цивільної авіації (ІКАО), у період з 1997 по 2020 рік загальний попит  на повітряні перевезення в середньому щороку зростатиме на 4,5 відсотка. З  урахуванням цього світовий парк повітряних суден збільшиться майже вдвічі. Це означає, що у період до 2020 року обсяг пасажирських повітряних перевезень збільшиться майже в 2,7 рази, а обсяг вантажних перевезень перевищить цей показник.

 За 2007 рік пасажиропотік у вітчизняних аеропортах збільшився на 23,4 відсотка і становив 9,2 млн. осіб. Прогнозований обсяг повітряних перевезень в Україні становитиме у 2015 році 38,3 млн., а у 2020 році 70,6 млн. пасажирів.

 Світовий  досвід свідчить, що аеропорт має можливість самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність та розвиток інфраструктури, якщо обсяг його перевезень становить на рік не менш як 2 млн. пасажирів. В Україні у 2007 році пасажиропотік тільки в Міжнародному аеропорту «Бориспіль» становив більш як 5 млн., в інших аеропортах – менш як 1 млн. пасажирів.

 Основними аеропортами України є «Бориспіль», «Дніпропетровськ», «Донецьк», «Київ» (Жуляни), «Львів», «Одеса», «Сімферополь», «Харків», «Запоріжжя», які у минулому році обслужили 97,08 відсотка загального обсягу пасажирських повітряних перевезень. Менш потужними є аеропорти «Вінниця» (Гавришівка), «Івано-Франківськ», «Кіровоград», «Миколаїв», «Луганськ», «Полтава», «Рівне», «Суми», «Тернопіль», «Ужгород», «Херсон», «Хмельницький», «Чернівці», «Черкаси», «Бердянськ», «Ізмаїл», «Маріуполь», «Керч», «Кривий Ріг», «Севастополь», «Сєверодонецьк».

 На  території України також функціонують аеродроми, які не входять до складу зазначених вище аеропортів, зокрема  «Київ» (Антонов), «Джанкой», «Харків» (Сокольники), «Біла Церква», «Бородянка», «Васильків», «Заводське», «Кременчук», «Озерне» (Житомир), «Лиманське», «Святошин», «Київ» (Чайка). Вони забезпечують виконання авіаційних робіт, задовольняють потреби авіаційної промисловості та спортивної авіації тощо.

 Частина аеродромів – «Бориспіль», «Васильків», «Вінниця» (Гавришівка), «Запоріжжя», «Джанкой», «Київ» (Жуляни), «Івано-Франківськ», «Львів», «Одеса», «Озерне», «Севастополь», «Херсон» – є об’єктами спільного використання і забезпечують польоти цивільних та державних повітряних суден.

 У більшості  аеропортів аеродроми, аеродромні споруди  та обладнання не відповідають вимогам, установленим для належного обслуговування сучасних повітряних суден. Пасажирські  термінали та інфраструктура аеропортів не в змозі забезпечити належне обслуговування пасажирів та повітряних перевізників, що стримує збільшення обсягу перевезень.

 Недостатні  геометричні розміри, несуча спроможність елементів аеродромів, пропускна  спроможність термінальних комплексів, розвиток аеропортової інфраструктури унеможливлюють застосовування новітніх технологій, не дають змоги задовольнити попит на послуги авіаційного транспорту згідно з міжнародними стандартами.

 У середині 90-х років спостерігався різкий спад обсягу повітряних перевезень: кількість  відправлених пасажирів зменшилася в 11,5 раза (з 15 млн. у 1990 році до 1,3 млн. у 1999 році), а у ряді аеропортів – в десятки разів. Це пов’язано з економічною кризою в Україні в зазначений період, з різким зниженням реальних доходів населення, розривом економічних зв’язків з країнами СНД. Тільки починаючи з 2000 року намітилося повільне зростання обсягу повітряних перевезень, відбувся перерозподіл пасажирських потоків між аеропортами. Так, у Міжнародному аеропорту «Бориспіль» в 2007 році обслужені пасажирів у кількості 62 відсотки загального обсягу пасажиропотоку вітчизняних аеропортів.

 За  останні 16 років основні засоби виробництва  морально та фізично застаріли, зменшився  ресурс аеродромного покриття, авіаційної наземної техніки, споруд та обладнання.

 На  даний час економічно самодостатнім є тільки Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Лише частина аеропортів підтримує свою сертифікаційну придатність, але не має власних коштів для проведення в значних обсягах заходів з реконструкції та модернізації.

 Забезпечення  необхідного технічного рівня засобів навігації, аеродромного обладнання, авіаційної наземної техніки, засобів обслуговування пасажирів, багажу та вантажу вимагають міжнародні нормативні документи. Виконання вимог таких документів потребує значних інвестицій, яких аеропорти не мають, а фінансування як з боку держави, так і з боку органів місцевого самоврядування недостатнє.

 1.2 Методика аналізу  пасажирських перевезень

 

 В умовах ринку пасажирський транспорт стає об'єктом економічних методів  дослідження: маркетингу, аналізу ринків, оцінки поведінки споживачів послуг по переміщенню населення, вивчення закономірностей попиту і керування ним.

 У ринкових умовах мають місце два напрямки організації послуг пасажирського  транспорту: з одного боку, робота транспорту приводиться у відповідність до попиту на його послуги, а з іншого – формується попит на перевезення в залежності від можливостей транспортної системи. Це організується в комплексі технологій організації і управління транспортним процесом. Робота транспорту становить матеріальну основу географічного і міжнародного поділу праці. Транспорт забезпечує зв'язки між виробництвом і споживанням, задовольняє потреби населення в перевезеннях, що має велике значення.

 За  обсягом і структурою транспортних перевезень визначають рівень розвитку та особливості структури господарства країни чи регіону, а за конфігурацією транспортної мережі – особливості та закономірності розміщення господарської діяльності країни чи регіону, рентабельність напрямків діяльності окремого транспортного підприємства.

 Відносні  величини структури характеризують питому вагу окремих частин досліджуваної сукупності в загальному її обсязі. Їх обчислюють шляхом відношення частини до цілого.

 Структура від латинського «structura» –  побудова, розташування, порядок. Це сукупність стійких зв’язків та відносин об'єкта, що забезпечує його цілісність та тотожність до себе.

 Структурним показником є показник, що складається  з суми елементів та визначений у  відносних показниках, як правило  у відсотках: 

 x N

 d і  = і Ч 100, s = ∑ xі, (1.1)

 s і  =1 
 

 де dі – питома вага і-го елемента структури, і= 1, N;