Основні види діяльності та структура міжнародної організації з питань стандартизації ISO

   Визнаним  прикладом є раціоналізація та стандартизація системи мір та ваги, оскільки з початку цивілізації методика вимірювання і зважування у ринковій практиці уможливлювали та впливали на мільйони комерційних операцій щоденно. У сьогоднішньому світі стандартів та організацій, які створюють та використовують їх інтенсивно, є:

   ·        Компанії та організації (стандарти  систем якості, безпеки працівників  та систем управління охороною навколишнього  середовища);

   ·        Промислові ланцюги постачання (стандарти  на вимоги до робочих показників, надійності, сумісності та ефективності);

   ·        Організації з випробування та нагляду (стандарти на методи випробувань та процедури випробувань);

   ·        Універмаги та інші організації роздрібної торгівлі (стандарти на вимоги до інформації, нанесеної на продукцію для інформування та захисту споживачів);

   ·        Організації з розроблення стандартів (аналогічно ISO та її членам).

   Коли  національна інфраструктура стандартизації слабка або взагалі вона не існує, то дуже важко підтримувати надійний рівень якості під час виробництва або забезпечення якості імпортованої та експортованої продукції. Також важко підтримувати зростання рівня культури якості на місцевих підприємствах. Неспроможність довести відповідність міжнародним стандартам призводить до зменшення зарубіжного інвестування. Якщо країна дуже відокремлена від інформації та технологій “ноу-хау”, які накопичені в міжнародних стандартах, то, найімовірніше, будуть втрачені можливості обміну важливими технологіями.

   

   Важливість  міжнародних стандартів для світової торгівлі залишається поза сумнівом. І це на стільки справедливо, що, як додаток до Угоди GATT, існує Кодекс доброчинної практики з підготовки, прийняття та використання стандартів (Кодекс стандартів GATT). Кодекс стандартів GATT заохочує уряди застосовувати міжнародні стандарти, щоб запобігти виникненню перешкод на шляху вільного перетинання кордонів товарами. Проблема, які визначили члени ISO, полягає в тому, що урядові делегації у СОТ від країн, що розвиваються, далеко не завжди мають уявлення про проблеми стандартизації і не контактують з органами – членами ISO у власних країнах.

   У партнерстві з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC) ISO розробляє Настанови ISO/IEC, які висвітлюють різноманітні аспекти діяльності з оцінки відповідності  та розповідають про організації, які виконують таку оцінку. Добровільні критерії, які містяться в цих Настановах, демонструють міжнародний консенсус з приводу того, з чого складаються найкращі практичні дії. Користування Настановами робить свій внесок у постійність і послідовність здійснення оцінки відповідності скрізь по всьому світу і, таким чином, полегшує торгівлю між країнами. На практиці Настанови ISO/IEC стали настільки вагомими документами, що деякі з них були схвалені урядами як стандарти, і в певних випадках обов`язкові для використання. Внаслідок цього ISO нині перетворює деякі з цих Настанов на міжнародні стандарти, що відповідає їхньому статусові у світовій торгівлі та урядовому законодавстві.

      Діяльність ISO у галузі сертифікації.

   Основна діяльність ISO з сертифікації – це організаційно-методичне забезпечення. Комітет Ради ISO з сертифікації СЕРТИКО створений на початку 70-х років. У теперішній час питання сертифікації в ISO вирішує Комітет Ради ISO з оцінки відповідності (КАСКО). Основним підсумком роботи СЕРТИКО було видання спільно з МЕК, Міжнародним торгівельним центром, Конференцією ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКДАТ) і ГАТТ/СОТ матеріалів спеціального дослідження “Сертифікація. Принципи і практика. ” Цим фактом було закріплено зростання ролі сертифікації у міжнародній торгівлі. Єдині організаційно-методичні документи з сертифікації, які розроблені і розробляються ISO, сприяють гармонізації процедури сертифікації, що, у свою чергу, робить можливим взаємне визначення результатів сертифікації навіть при відмінностях у національних законодавчих положеннях. ISO сприяє у методичному плані також створенню систем сертифікації в тих країнах, де вони поки що відсутні.

   

   КАСКО розробив загальні принципи організації  робіт з сертифікації: підготовлено керівництвом ISO/IEC 16 “зведення правил щодо системи сертифікації третьою стороною на базі діючих стандартів.” Цей документ встановлює, що системи сертифікації, розроблені країнами-членами ISO та IEC на національному, регіональному або міжнародному рівні, повинні за можливістю спиратися на вимоги міжнародних стандартів ISO та IEC.

   За  наявності або при розробці двома  чи більше країнами-членами ISO та IEC двох чи більше систем сертифікації на одну й ту саму продукцію або групу  виробів, вони повинні укладати між  собою угоди, що ґрунтуються на рівності прав і обов`язків. Технічною стороною таких угод є відповідний міжнародний стандарт.

   У роботі КАСКО беруть участь понад 50 країн, більше 20 країн є спостерігачами.

   Основні напрямки діяльності Комітету:

   ·        вивчення методів оцінки відповідності  продукції і систем забезпечення якості встановленими вимогами у різних країнах;

   ·        підготовка керівництва з випробувань, інспекційного контролю і сертифікації продукції, процесів, служб, а також  щодо діяльності й оцінки випробувальних лабораторій, органів з сертифікації і систем забезпечення якості;

   ·        сприяння взаємному визначенню і  прийняттю національних і регіональних систем забезпечення якості, а також  використанню міжнародних стандартів, спрямованих на випробування, контроль, сертифікацію, системи якості тощо.

   

   

   У галузі сертифікації ISO співробітничає з IEC, про що свідчить значна кількість спільних керівництв.

   У міжнародній практиці широко застосовується документ, відомий як “декларація  виробника”. Це методичне керівництво ISO/IEC 22 “Інформація про заяву виробника про відповідність продукції стандартам або іншим нормативним документам”, яке є основним документом при самосертифікації.

   Для вирішення питань, що підлягає сертифікації, ким вона проводиться і кому вона потрібна, як краще довести інформацію про відповідність продукції вимогам стандартів та покупця, споживача або урядових організацій було розроблено керівництво ISO/IEC 23 “Методи укладання відповідності стандартам для систем сертифікації третьою стороною”. Розробивши окремі методичні принципи і вказівки з різних аспектів сертифікації, КАСКО перейшов до створення документа, який визначає сукупність властивостей і ознак системи сертифікації третьою стороною. З цією метою ним було розроблено керівництво ISO/IEC 28 “Загальні правила для моделі системи сертифікації продукції третьою стороною”. Це Керівництво широко застосовується в роботах з сертифікації на міжнародному і національному рівнях, а рекомендовані методичні принципи та процедури стали основою для розробки конкретних програм  сертифікації в різних країнах світу. У розвиток цього документа були прийняті Керівництво 38-40, у яких викладені загальні вимоги до органів сертифікації і нагля-ду, а також випробувальних лабораторій. Одна із важливих вимог до лабораторії – наявність системи забезпечення якості роботи. Складові цієї системи викладені у формі керівництво для персоналу лабораторії і включають:

   1.     Організаційну схему лабораторії;

   2.     Перелік функціональних обов`язків  підрозділів і послуг, які надає лабораторія;

   3.     Загальні процедури забезпечення якості роботи;

   4.     Заходи забезпечення якості кожного виду випробувань;

   5.     Наявність стандартів, довідників, методичних розробок, інструкцій і под.;

   6.     Організація отримання інформації від клієнтів;

   7.     Документ про порядок розгляду  рекламації;

   8.     Загальну програму перевірки обладнання;

   9.     Інструкції з кожного виду  приладів і обладнання;

   10. Правила ідентифікації зразків;

   11.  Наявність належним чином оформлених протоколів випробувань.

   

   На  замовлення Міжнародної конференції  з акредитації випробувальних лабораторій ISO/MEK розроблено Керівництво 43 “Кваліфікаційні випробування лабораторій”, яке застосовується як основоположний методичний документ усіма країнами при вирішенні таких завдань, як оцінка рівня роботи випробувальної лабораторії; визначення технічної компетенції у галузі діяльності, оцінка ефективності використовуваних методів випробувань, акредитація лабораторій тощо.

   Одним із напрямків діяльності КАСКО є розвиток методичних принципів у галузі акредитації випробувальних лабораторій. У теперішній час затверджені і діють такі документи у галузі акредитації та функціонування випробувальних лабораторій, як  Керівництво ISO/IEC 25 “Загальні вимоги до приймання випробувальних лабораторій”, Керівництво 43, Керівництво ISO/IEC 45 “Керівні положення з надання результатів випробувань”, Керівництво ISO/IEC 54 “Загальні вимоги до приймання органів з акредитації” і Керівництво ISO/IEC 55 “Система акредитації випробувальних лабораторій. Загальні вимоги до управління діяльністю”.

   

   Основні методичні вимоги до оцінки і реєстрації органом з сертифікації системи  забезпечення якості підприємства-виробника  продукції, яка підлягає сертифікації, викладені в Керівництві ISO/IEC 48 “Керівні положення з оцінки та реєстраці системи якості постачальника третьою стороною”. Цей документ ґрунтується на вимогах міжнародних стандартів ISO серії 9000 і є практичною рекомендацією щодо застосування вказаних стандартів для оцінки систем забезпечення якості в рамках схеми 5, розробленої ISO.

   ISO, прагнучи упорядкувати діяльність  з сертифікації, класифікувала наявні  засоби сертифікації продукції,  звівши їх до восьми схем (моделей).

   Схема 1 передбачає типові випробування промислової  продукції, взятої з підприємства-виробника, в незалежній випробувальній лабораторії або центрі. При використанні цього виду сертифікації підтверджується лише відповідність наданого для випробування зразка встановленим вимогам.

   Схема 2 ґрунтується на проведенні типових випробувань зразків продукції в спеціальних випробувальних організаціях, що затверджують, з наступним контролем якості продукції шляхом періодичних контрольних випробувань зразків, взятих з сфери торгівлі. У цій схемі вже закладені елементи довготривалого контролю за якістю. Перевага – простота, хоча витрати, в порівнянні зі схемою 1, вищі. Недоліки -  констатація невідповідності продукції вимогам стандартів за результатами контрольних випробувань відбувається тоді, коли ця продукція надійшла до реалізації. Вилучення продукції, яка не відповідає стандартам, із сфери торгівлі пов`язана з певними труднощами.

   Схема 3 ґрунтується на проведенні типових випробувань зразків продукції в спеціальних випробувальних організаціях, що затверджуються з наступним контролем якості виготовленої продукції шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків, взятих перед відправленням в торговельну мережу або споживачеві. На відміну від схеми 2, контрольні випробування проводяться до надходження продукції до торговельної мережі, що дає змогу зупинити її відвантаження при встановленні невідповідності стандартам.

   При застосуванні третьої моделі можливо  замість періодичних випробувань  зразків зі сфери реалізації, здійснювати  періодичний аналіз зразків, взятих з виробництва.

   Така  модель більш придатна за наявності  прямого зв`язку виробник – споживач без послуг торговельно-посередницьких організацій.

   Схема 4 ґрунтується на проведенні типових випробувань зразків продукції з наступним контролем якості продукції шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків, взятих як з сфери торгівлі, так і з виробництва. Вирізняються універсальністю й ефективністю контролю за якістю. Однак і в цьому разі констатація невідповідності продукції вимогам стандартів здійснюється після того, як вона буде виготовлена і на її виробництво будуть витрачені певні кошти.

   Схема 5 є найбільш жорсткою, тому що крім аналітичного контролю за якістю продукції, як у четвертій моделі, передбачається створення на підприємстві-виробнику системи якості, в рамках якої організуються роботи з забезпечення якості на всіх етапах розробки і виробництва, діє точна технологічна дисципліна, вводяться вхідний і поопераційний контроль тощо, що значно знижує ймовірність відвантаження бракованої продукції.

   

   Цей вид сертифікації дає змогу не лише встановити якість продукції,  але оцінити можливість підприємства випускати продукцію необхідного рівня якості. Схема 5 отримала найбільше розповсюдження в промислово розвинених країнах світу і в міжнародних системах сертифікації.

   Схема 5 є найбільш складною і дорогою, але водночас її перевага полягає  в тому, що вона дає змогу споживачеві  впевнитись у високій якості продукції.

   Схема 6 грунтується лише на здійсненні оцінки систем забезпечення якості продукції  на  підприємствах. Цей вид сертифікації інколи називають атестацією підприємств-виробників, тому що оцінюється спроможність підприємств випускати продукцію встановленого рівня якості.