Принципи оподаткування в Украъны

 

2. Поняття податків та система оподаткування в Україні

1. Податкова система України

     Аналіз  правового режиму доходів, які надходять  державі або органам місцевого самоврядування свідчить про те, що більшість із них є обов’язковими платежами, які становлять основу податкової системи України. Вони містять різні форми (податки, збори, мито), які повністю закріплюються за одним видом бюджету або розподіляються між бюджетами різного рівня.

     Усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна поділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю і т.ін.), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито і т.ін.).

     Податкова система – це сукупність податків, зборів та інших платежів, законодавчо закріплених у певній державі; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату; контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

     Важливо враховувати, що сформована податкова  система загалом (як система податків) навряд чи зміниться принципово, тому що, переважно, вона відповідає світовій практиці. Однак специфічна ситуація спаду виробництва та посилення кризи неплатоспроможності на фоні розвитку механізмів ринкового саморегулювання вимагають внесення до податкової системи значних змін, поступового її пристосування до процесів, основу яких становить чіткий орієнтир, що визначає базу, – обсяг бюджетних витрат. Податкова система якраз і забезпечує основні надходження для покриття цих витрат.

     Незважаючи  на тісний взаємозв’язок доходів  держбюджету і податкових надходжень, необхідне їх чітке розмежування. Нерідко в спеціальній та популярній літературі як синоніми використовуються кілька термінів: "доходи держави ", "доходи держбюджету " і "податкові надходження ". Звичайно, ці поняття важко розглядати ізольовано, але саме з урахуванням їх відмінностей можна виявити зміст кожної категорії. Доходи держави відрізняє від доходів держбюджету відсутність прив’язки до будь-яких рамок, тоді як доходи держбюджету обмежені певним періодом (бюджетним) і чітко визначеними каналами надходжень (БК України). І тільки як один з каналів таких надходжень у дохідну частину державного бюджету законодавець передбачає надходження за нормативами, затвердженими Верховною Радою України. Але навіть ці надходження не складаються винятково з податків, тому що сюди також належить система зборів та платежів, які принципово відрізняються від податків і, власне кажучи, за механізмом нарахування.

     Податки, збори, мито – все це обов’язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які вносяться платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

     Податок встановлюється лише державою та базується  на актах вищої юридичної сили. Основними ознаками податку є  те, що він:

     1) стягується на умовах безповоротності (повернення податку можливе тільки за його переплати або за умови закріплення законодавством відповідних пільг);

     2) має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які, переважно, відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротним. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

     3) на відміну від інших обов’язкових платежів, він може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

     4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. Під час сплати податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Такого переходу права власності немає під час внесен-

     ня  до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

     5) виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

     Багатогранна  категорія "податок " дозволяє порушувати питання про виділення в рамках єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна розділити податок на правову категорію і законодавчо закріплене (прикладне) поняття. При характеристиці податку як правової категорії, зазвичай, робиться акцент на переході власності до держави, на зміні форми власності.

     Таким чином, податок – це форма примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи комунальну власність, що вноситься до бюджету відповідного рівня (чи цільового фонду) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безповоротний платіж.

     Держава мусить мати бюджет зі стабільними  джерелами надходжень, роль яких виконують, насамперед, податки. Сутність податків, мета та функції їх визначаються економічним і політичним устроєм суспільства, походженням та завданнями держави. Право держави стягувати податки та обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах усього суспільства та окремих осіб.

 

2. Класифікація  та функції податків

     Функції податків, які визначають їх сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті самі завдання, але дещо у вужчому значенні. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові.

     До  групи основних функцій належать: сутнісна функція податку (фіскальна) і дві загальнофінансові (регулююча і контрольна). Саме на основі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цілісний комплекс.

     Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції є обов’язковими для усіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково представлені у всіх податках.

     Основні функції податку:

     1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. Fiscus – державна скарбниця). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення – насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак наприкінці XIX ст. нова концепція податків розглядає останні як соціальний регулятор, знаряддя реформ і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

     2. Регулююча функція є своєрідним доповненням до попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

     Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання – більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т.ін.

     3. Контрольна функція реалізується під час оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

     Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій.

     1. Розподільна функція є своєрідним відображенням фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т.ін.). Це говорить про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

     2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана з застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

     3. Накопичувальна функція є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій і, передусім, – з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапно, реалізуючи насичення бюджету на визначений період. Кінцева мета податків – не тільки сформувати бюджет, але і сформувати мету, інтереси в розподілі тих чи інших коштів платників, тобто створити умови для їх накопичення як юридичними, так і фізичними особами.

     Уся сукупність обов’язкових платежів податкового характеру класифікується за декількома підставами.

     1. Залежно від компетенції органа, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

     1) загальнодержавні – податки і збори, встановлювані ВР України, що вводяться в дію винятково Законами України і діють на всій території країни;

     2) місцеві – податки і збори, перелік яких установлено ВР України, вводяться в дію місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України.

     2. Залежно від каналу надходження.  Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна поділити на закріплені та регульовані.

     Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, зараховуються безпосередньо до Державного бюджету та бюджетів інших рівнів, визначаються під час затвердження кожного бюджету.

     3. Залежно від платника:

     1) податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

     2) податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел);

     3) змішані – податки, що припускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т.ін.). При цьому змішані податки поділяються на:

     а) податки, що визначаються наявністю  визначених матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

     б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

     4. Залежно від форми обкладання:

     1) прямі (прибутково-майнові) – податки, що стягуються під час придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, входять до ціни товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, своєю чергою, поділяються на:

     а) особисті – податки, які сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

     б) реальні (англ. rеаl – майно) – податки, які сплачуються з майна та в основі яких є не реальний, а передбачуваний середній дохід;

     2) непрямі (на споживання) – податки, які стягуються під час витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, вводяться у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який є посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних у розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподатковуванні – юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому – ні.