Законодавча влада та її функції

      Парламент України має багатогранні відносини  з іншими органами державної влади  та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

      Найбільш  тісними і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

      Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо-відносинах з Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85) [11]. Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро-ду, так і до парламенту України.

      Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

      Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про  внутрішнє і зовнішнє становище  України (ст. 85 Конституції), направляє  новоприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому  законом строки згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент.

      Парламент затверджує укази Президента про  введення воєнного чи надзвичайного  стану в Україні або в окремих  її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

      Чільне  місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання  формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.

      Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових  осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а  іноді й без нього, як-от призначення  чи обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повноваження Центральної виборчої комісії.

      Широко  передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

      Окрім того. Верховна Рада приймає рішення  про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи  народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

      Багатофункціональними є відносини Верховної Ради - парламенту - з Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс-титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

      За  пропозицією не менш як третини народних депутатів від її конституційного  складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

      Найважливішими  повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів  виконавчої влади є прийняття  нею законів про організацію  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

      Багатогранними  є відносини Верховної Ради з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

      Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

      Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парламентського контролю. Кондидати на посади обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, відбувається заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

      Отже, всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

      Сьогодні  в Україні повним ходом йде  розбудова правової, демократичної, соцальноорієнтованої держави.З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розплрядження, які направлени на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенитету України, вдосконавлення державної влади.

      Донедавна наша наука, в тому числі і наука  конституційного права, активно  заперечувала необхідність визнання і  впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.

      Відкидаючи  буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали  тим самим теорію і практику розподілу  влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне  замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала  експлуатацію широких мас трудящих.

      Іншими  словами життя засвідчило:

1)непридатність  і навіть шкідливість теорії  « поєднання влад», «одновладного  правління»;

2)необхідність  розподілу влад як єдино можливої  форми організації діяльності  верховних владних структур.

      Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціальноорієнтованої та економічнопроцвітаючої держави.

      Однопалатний  характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав-чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

      Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

      Оскільки  в найближчі 5-10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт, практич-но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін-тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших основ діяльності парламенту.

      Для успішного функціонування нових  і оновлених структур Верховної  Ради першочерговим є істотне  зміц-нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на-родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за-безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс-цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.  
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Андреева Г.  Н. Конституционное право зарубежных  стран. – М., 2005. – С. 402.

2. Атаманчук  Г. В. Теория государственного  управления: Курс лекций. – М., 1997. – С. 29–30.

3. Веймер  Д. Л., Вайнінг Е. Р. Аналіз  політики: Концепції і практика. – К., 2000. – С. 188–189.

4. Котюк  В. О. Теорія права: Курс лекцій. – К., 1996. – С. 42.

5. Лебон  Г. Психология народов и масс. – Спб., 1995. – С. 303–305.

6. Політико-правові  інститути сучасності: Структура,  функції, ефективність/ За заг.  ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної. – К., 2005. – С. 157.

7. Стрекозов  В. Г., Казанчев Ю. Д. Государственное  (конституционное) право Российской  Федерации. – М.,1995. – С. 259.

8. Тихонова  Є., Ющик О. Прийняття нової  Конституції України – на законодавчу  основу// Віче. – 1996. – № 1 (46). – С. 10.

9. Тодика  О. Ю. Співвідношення конституційного  ладу і народовладдя: Теорія і  практика// Вісник Академії правових  наук України. – 2004. – №  1 (36). – С. 28.

10. Хейвуд  Э. Политология. – М., 2005. – С. 391.

11. Конституція  України від 28.06.1996р.

12. Закон України  "Про постійні комісії Верховної  Ради України" \\ Відомості Верховної  Ради, 1995р. -№ 19. -Ст.134.

13. Закон України  "Про назву, структуру та  кількісний склад нового парламенту  України" від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. -Ст. 395.

14. Закон України  "Про Уповноваженного Верховної  Ради України з прав людини" від 23.12.1997р.№ 776\97-ВР \\Відомості  Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.

15. Закон України  " Про Рахункову палату" від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. -Ст.212

16. Закон України  " Про комітети Верховної Ради  України" від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. №  19, -СТ.134

17. Постанова  Верховної Ради України "Про  Регламент Верховної Ради України"від 27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. -Ст.339.

18. Безсмертний  Р. "Президент України, Верховна  Рада України"\\"Віче", 2000. -№  7. -Ст.3

19. Гавриш С. "Парламентаризм  на чолі суспільного прогресу" \\"Віче", 2001, № 7.-Ст.3

20. Горьовий Л. "Парламент України: проблеми  управління"\\"Віче", 1997. -№ 4 -Ст.5

21. Журнал “Право України” за період з січня 1992 — грудень 2010  номер шифру 12.00.01

22. Копейчиков  В. В. "Правознавство"\\- Київ: Юрінком, 1998.

23. Погорілко  В. Ф. "Конституційне право України"\\ - Київ: Наук. думка, 1999.

24. Рогозін О. "Парламент України" \\ "Голос  України", від 23.04.1998. -Ст.12.

25. Струкан П. "Законотворчість Верховної Ради  України, як найважливіша її  функція"\\ "Голос України", від 05.08.1999р.-Ст.6.

26. В.Шаповал  "Вищі органи сучасної держави"; "Програма Л", Київ, 1995р.