Удосконалення соціально-педагогічної роботи з питання взаємодії сім’ї та школи

 

 

2. Сім’я як  соцiальна группа

 

Сім'я відіграє особливу роль у всій історії розвитку людського  суспільства. Саме вона виступає в ньому як носій "соціальної спадкоємності". Сім'я є найважливішим соціальним інститутом, це ціла система зв'язків: шлюбних і родинних, господарських і правових, етичних і психологічних. Тому сім'я відтворює людину не тільки як біологічну істоту, але і як громадянина, оскільки саме в ній, передусім, відбувається соціалізація особистості. Всю сукупність найважливіших проблем, пов'язаних з сім'єю, вивчає така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія сім'ї.

Сім'я представляє собою складний соціальний феномен. Вона є якнайдавнішим природним співтовариством людей, зв'язаних кровною спорідненістю. Разом з тим — це мала контактна група людей, які взаємодіють між собою, це особлива форма взаємодії.

Це — особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм.

Як правило, в сучасних визначеннях  сім'ї підкреслюються всі ці характеристики. Так, Н. Смелзер вважає сім'єю засновані  на кровній спорідненості, шлюбі  або усиновленні об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей. Відомий дослідник сім'ї А. Г.Харчев звертає увагу на зв'язок сім'ї з потребами суспільства. Він розглядає сім'ю як історично конкретну систему шлюбних взаємин, як малу соціальну групу, члени якої пов'язані шлюбними, родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. Соціальна необхідність сім'ї, на думку Харчева, була обумовленою потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.

Складний характер сім'ї як соціального  утворення вимагає різних методологічних підходів до її соціологічного аналізу.

Як мала контактна група сім'я  вивчається, перш за все, на мікро рівні, особлива увага при цьому звертається  на аналіз міжособистісної взаємодії в сім'ї, організацію сімейного життя, групову поведінку. Сучасний напрям символічного інтеракціонізму розглядає сім'ю як систему соціальних ролей.

Як соціальний інститут сім'я вивчається на макрорівні, в цьому плані аналізуються перш за все її соціальні функції. При цьому функціоналісти виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності, розглядають функції сім'ї як природний вияв і реалізацію потреб суспільства. Представники конфліктного підходу звертають увагу на складний, суперечливий характер сімейних відносин, на рольові та інші конфлікти, які виникають на фунті суперечливих сімейних і інших відносин. Очевидно, складність феномену сім'ї робить необхідним об'єднання різних підходів. Важливо ураховувати, що, вивчаючи міжособистісну взаємодію, не можна абстрагуватися від того, що групова поведінка залежить від соціальних, економічних і соціокультурних умов життєдіяльності сім'ї, тобто об'єднання підходів сприяє більш глибокому аналізу.

Сім'я має високу персональну  значущість. Для більшості людей сьогодні — це необхідний життєвий осередок, особлива ніша, яка оберігає, захищає людину.

    Сім'я - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. Багато вчених стверджують, що соціалізація дитини була й залишається єдиною специфічною функцією сім'ї, у той час як інші функції (економічні, підтримка добробуту та ін.) є другорядними. Сім'я не тільки закладає основи формування особистості, якою є їхня дитина, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.

     Не применшуючи значущості суспільних інститутів виховання, слід визнати, що людство не створило іншої ланки у виховній системі, яка б відповідала сімейному за силою емоційно-етичної дії на особу. Сімейне виховання має ряд переваг. Базуючись на авторитеті батьків, воно впливає безпосередньо на певну особу. Сім'я, як соціальна мікрогрупа, є найважливішим ступенем соціалізації особи, передаючи різносторонній соціальний досвід підростаючому поколінню.

     Різні наукові дослідження підтверджують наявність тісного зв'язку між типом особи, яка формується, й виховним потенціалом сім'ї. Сім'я характеризується безперервністю та тривалістю виховних відносин між людьми різного віку, життєвого досвіду, різних особових якостей, з різним соціальним статусом у суспільстві. Підвищення ролі сім'ї у вихованні значною мірою залежить від школи, характеру її відносин з дітьми та їхніми батьками. Адже багато років упродовж усього строку їх навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення повноцінної й гармонійно розвиненої особистості. Їх взаємодія здійснюється в найбільш важливі для дитини й підлітка роки, коли закладаються основи формування особи.

    Школа як суспільний інститут не може замінити сім'ю, вирішити багато її соціально-економічних і матеріальних проблем. Вона покликана піднімати виховний потенціал, авторитет сім'ї за допомогою організації продуктивних взаємин з батьками своїх учнів.

 Отже, основа взаємодії «сім'я-школа» має визначатись такими напрямами: підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі, консультування батьків з питань виховання психологами школи, узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків, організація соціально-педагогічної допомоги сім'ї, спільне вироблення найбільш адекватних напрямів удосконалення виховання підростаючого покоління.

ВИСНОВКИ ДО I РОЗДIЛУ:

1. Аналіз науково-педагогічної літератури з проблем вивчення основних функцій соціального педагога в загальноосвітніх закладах призвів до висновків, що основними їх функціями є: організаторська, консультативна, захисна, прогностична, діагностична.
2. Однією з ефективних інноваційних форм роботи соціального педагога можна вважати тренінги, в яких разом з батьками беруть участь і діти. Сумісне виконання різноманітних вправ, програвання та розбір певних ситуацій допомагають їм краще зрозуміти потреби, почуття і причини емоційних реакцій одне одного. Ставлення батьків до дитини під час тренінгу як до рівноправної особистості дає змогу останній показати своє бачення життя та суспільно значущих норм.
3. Сім'я - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ.
4. Основа взаємодії «сім'я-школа» має визначатись такими напрямами: підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі, консультування батьків з питань виховання психологами школи, узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків, організація соціально-педагогічної допомоги сім'ї, спільне вироблення найбільш адекватних напрямів удосконалення виховання підростаючого покоління.

 

 

2. Шляхи удосконанення соцiально-роботи в сім’ї та школи

2.1. Взаємоз’язок сім’ї та школи

 

            Підвищення виховного потенціалу сім'ї, педагогічної культури батьків можливе за умови позитивно-спрямованої взаємодії сім'ї і школи. Така взаємодія припускає рівноправні позиції як педагогів, так і батьків у вихованні та розвитку особистості дитини.  

              Проте слід визнати, що в  питанні взаємодії сім'ї та  школи зустрічається така думка:  батьки - це «помічники» або ж  «підсобна сила» при школі.  Таким чином, сім'ї відводиться  роль об'єкта педагогічної дії,  а школі - роль домінанти. Реальна  ж взаємодія припускає, що школа і сім'я - рівноправні суб'єкти соціального виховання дітей. При зменшенні значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправ'я сторін порушується.

         Ефективнішою буде взаємодія,  в якій кожна зі сторін є  й об'єктом, і суб'єктом одночасно. Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких критеріях, як доброзичливість, такт, пошана, довіра, оптимізм, відвертість. Певну роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння, оскільки успіх одного із суб'єктів взаємодії обумовлений зусиллями та діями іншого.

           Природно, і школа, і сім'я прагнуть  досягнення повноцінної взаємодії.  Але нерідкі випадки прояву  з боку педагогів нетактовності,  нетерпимості, домінування, нерозуміння  у спілкуванні з дітьми та  їхніми батьками. У свою чергу багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську й особисту відповідальність за розвиток, виховання й навчання своїх дітей. Є й такі батьки, які вважають своїм обов'язком забезпечити дітей матеріально, а виховання покладають на педагогів.

 

       І  лише спільними зусиллями, доповнюючи  та підтримуючи один одного, сім'я  та школа можуть досягти бажаних  результатів. Адже і в батьків,  і в педагогів мета одна - благо  дітей, їх повноцінний і гармонійний  розвиток.

 

               Протиріччя в системі педагогічної взаємодії

 

         Кожна школа в роботі з батьками  має свій певний досвід. Проведення  таких спільних заходів, як  «круглі столи», фестивалі, виставки, батьківські спектаклі й багато  інших заходів, сприяє взаєморозумінню  вчителів, батьків, дітей, де вони  одночасно є організаторами й учасниками.

 

             Необхідно поставити питання  про створення системи педагогічної  взаємодії на рівні «сім'я-школа», зрозуміло, з урахуванням традицій, наявного досвіду, можливостей  та особливостей шкіл, районів.  Хоча через ряд об'єктивних причин здійснити це сьогодні непросто. З одного боку, кризові явища, що відбуваються в суспільстві, перебудова його соціально-економічних структур загострюють кризу сім'ї. Низький рівень взаємодії всередині сім'ї, численний розпад сімей, зниження авторитету батьків, ослаблення духовних основ сім'ї, збільшення розриву між поколіннями негативно впливають на характер педагогічних відносин. З іншого боку, орієнтацію на виховання особи нового типу, зростання значущості процесів самовиховання та соціалізації, індивідуалізацію й диференціацію навчально-виховного процесу й інші явища можна розглядати як позитивні зміни.

 

               Вирішення цих протиріч вимагає  максимального зближення сім'ї  і школи, оскільки їх об'єднує  загальна мета - розвиток особи  дитини через забезпечення гармонії індивідуального й колективного, оскільки кожна дитина одночасно є як об'єктом, так і суб'єктом різноманітних соціальних відносин. Розвиваючи в кожній дитині індивідуальне, сім'я і школа готують її до життя в суспільстві та співпраці з іншими членами суспільства.

 

             Забезпечити таку гармонійну  взаємодію індивідуального й  колективного можна за допомогою  оновлення системи сімейно-суспільного  виховання. Основними умовами  її реалізації можуть бути:

- батьки - не просто помічники педагогів, а рівноправні учасники процесу розвитку дітей: інтелектуального, етичного, фізичного, психічного;

- перехід школи від домінуючих сьогодні форм масової роботи із сім'єю до групових та індивідуальних форм взаємодії, побудованих на діалоговій основі;

- здійснення на практиці диференційованого й індивідуального підходу до сімей;

- систематичне та цілеспрямоване надання різноманітної психолого-педагогічної підтримки сім'ям;

- установлення ефективного контролю, заснованого на діагностиці, та поетапного аналізу процесів навчання й виховання дітей, забезпечення їх своєчасної корекції у зв'язку з виникаючими труднощами та відхиленнями в розвитку дітей.

      Існують і фактори, що найбільше впливають на виховання в сім'ї:

- батьківський контроль - активний, творчий, ненав'язливий, такий, що демонструє шанобливе ставлення до дитини;

- пособи стосунків батьків з дітьми, суть яких полягає в сумісних діях, турботах, змістовному проведенні часу;

- батьківські обґрунтовані вимоги, що сприяють розвитку дитини, її самостійності й розумінню самоцінності;

- емоційна підтримка та довіра, виражені батьками у своїй любові до дітей, причому в любові не за щось конкретне, а просто за те, що вони - діти найкраще, що є в батьків.

           Взаємодія школи та сім'ї є однією з тез, що з'являється в численних теоріях дитячої освіти. Реалізація Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» програми всебічного розвитку дитини «Крок за кроком» - програми для дітей та їхніх родин, побудованьої на основних демократичних засадах - є могутнім засобом розвитку активних громадян відкритого демократичного суспільства. Вона визнає, поважає та підтримує роль батьків як перших учителів і найкращих експертів своєї дитини. Як показали дослідження, співпраця сім'ї та школи призводить до особистісного й академічного зростання дитини. Коли діти бачать, що їхні батьки беруть участь у шкільних заходах, співпрацюючи з учителем, їхнє почуття власної ваги зростає. Коли навчальна програма розглядає батьків як активних партнерів учителя у процесі дитячої освіти, діти мають більше мотивації до демонстрування хороших результатів у школі. Усі діти виграють від добрих, дружніх стосунків між домом і школою.

 

 

 

2. Пошук нових форм спiвробiтництва соціального педагога з сім’єю та школою

 

   У соціальній  роботі з  сім'ями застосовуються соціальні технології: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна опіка і піклування. З сім'єю, яка перебуває у складній життєвій ситуації внаслідок індивідуального випадку чи складної психотравмуючої ситуації, проводиться сімейна психотерапія, реалізуються різні технології соціальної роботи, які мають на меті поліпшення соціального і психологічного стану подружжя і членів родини: соціальна корекція, соціальна терапія, психологічне і соціальне консультування, соціально-психологічна адаптація. Для організації рекреаційної діяльності, проведення дозвілля, допомоги у реалізації виховної функції сім'ї застосовуються соціально-педагогічні методи і методи соціального виховання. Актуальною для попередження дисгармонії сімейних стосунків, поліпшення її соціально-психологічного стану є соціальна робота на місцевому рівні, спрямована на активізацію зусиль громади у напрямку благоустрою району, створення умов для відпочинку, тимчасового перебування маленьких дітей у дитячих кімнатах, створення ігрових майданчиків для дітей, забезпечення сучасним і зручним транспортним обслуговуванням тощо.