Соціологія дитинства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут «Вища  школа економіки та менеджменту»

 

 

 

 

 

 

Кафедра соціології та політології

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Соціологія»

 

на тему: «Соціологія дитинства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконала

студентка І курсу, групи 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оцінка_______________

 

 

Донецьк-2011

 

Зміст

                                                                                                                                                 ст.

Вступ.........................................................................................................................................3

1. Місце соціології дитинства у структурі соціологічного знання......................................4

2. Наукові знання про дитинство.............................................................................................5

3. Дитинство як соціокультурне  явище..................................................................................12

4. Основні категорії і дослідницькі проблеми........................................................................14

Список використаних джерел...................................................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Соціологія дитинства - порівняно молода галузь знання. Оформлення уявлень про дитинство в особливу галузь соціології зумовлено, по-перше, зміною самого суспільства і місця дитинства в ньому. По-друге, безперервно збільшується обсяг знань про дитинство, накопичених всілякими науками, насамперед такими, як психологія, педагогіка, юриспруденція, історія, культурологія, етнографія.

Нині місце дитинства у суспільстві  є таким, що значною мірою розширюється коло споживачів наукових знань про  дітей і дитинство. «У зв'язку з новими реаліями таку потребу окрім «традиційних» спеціалістів (педагогів, психологів) відчувають керівники дитячих об'єднань, працівники соціальних закладів, юристи, працівники держструктур, комітетів з молодіжної політики, творці дитячих засобів масової комунікації».

Виникає, однак, питання: чому для задоволення  цієї проблеми необхідна була, окрім  інших видів знання, поява спеціального соціологічного знання про дитинство? У чому його специфіка і перевага над іншими галузями знання, що вивчають дитинство? Ця специфіка й одночасно перевага полягає в інтегративній функції соціології, у тому, що соціологічний підхід дає можливість розглянути дитинство як цілісне явище, різноманітні прояви котрого вивчаються різними науковими дисциплінами. Саме апарат соціології «виявляється найбільш пристосованим до міждисциплінарного синтезу різних наук про дитинство» (Кон І.С.). Більш того, мова йде про створення особливої галузі соціології, про її самостійність у порівнянні з іншими галузями останньої. Синтез - це не просто запозичення і підсумовування, але й визначення свого «кута зору», специфічного предмета дослідження, переклад мови інших наук на мову соціології, формування нових і адаптування «старих» уявлень і категорій.

Наукове співтовариство вже дійшло висновку, що потрібно вивчати не лише дитинство в соціумі, але й сам соціум в дитинстві. Це дозволяє розглядати дитинство не лише як віковий період життя людини, котрий характеризується первинною, перш за все, сімейною соціалізацією, але і як відносно самостійну складову життя соціуму. Даний методологічний принцип знаходить своє організаційне підкріплення і на пострадянському просторі: утворюються дослідницькі центри, які здійснюють спеціалізовані соціологічні дослідження дитинства, соціологія дитинства оформлюється в навчальну дисципліну. Так, з 1955 року в Московській гуманітарно-соціальній академії введена «соціологія дитинства» як елективний курс, що існує поряд з іншими гуманітарними дисциплінами. У 1996 році в Києві при Українському інституті соціальних досліджень відкрився «Центр дослідження дитинства». Нарешті, слід зазначити, що на XV Всесвітньому соціологічному конгресі в рамках Міжнародної Соціологічної Асоціації створено особливий дослідницький комітет «Соціологія дитинства»  

Необхідно також зазначити, що сучасні російські соціологи вже 20-30-ті роки XX століття характеризують як час становлення радянської соціології дитинства, коли активно проводилось теоретичне й емпіричне вивчення проблем цього віку і були створені відповідні наукові заклади. У радянській соціології того часу соціально-педагогічні дослідження, що проводились у школах, сім'ях, піонерських таборах і дитячих будинках під керівництвом державних органів, були орієнтовані на вивчення процесу формування нової людини, котра розглядалась як взаємодія соціального середовища й особистості. Перерва у розвитку радянської соціології означала й перерву в процесі становлення вітчизняної соціології дитинства. 

 

1. МІСЦЕ СОЦІОЛОГІЇ ДИТИНСТВА У СТРУКТУРІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ 

 

Яке місце посідає соціологія дитинства в системі соціологічного знання? З точки зору структури останнього і його змістовного зрізу, соціологію дитинства потрібно розглядати як часткову соціологічну теорію, або, якщо дотримуватись термінології Р. Мертона, як теорію «середнього рангу». Остання, як відомо, використовується переважно для методологічного забезпечення емпіричних досліджень, які вже накопичились у достатній кількості. У сучасному суспільстві зростає потреба в наукових знаннях про дітей і дитинство. Даний факт свідчить про те, що одних лише емпіричних досліджень недостатньо, необхідні теоретичні узагальнення.

Характеризуючи соціологію дитинства  як часткову теорію, до неї можна  віднести все, що Р. Мертон відносив до теорії середнього рангу: «Теорії  середнього рангу», - писав він, - слугують сполучною ланкою між загальними теоріями соціальних систем, котрі дуже далекі від конкретних проявів соціальної поведінки, зміни й організації, щоб пояснити фактичні спостереження, і вузькоспеціальними частковими методиками, в котрих узагальнення взагалі відсутнє» У соціології дитинства узагальнення має місце, адже вона досліджує сутність, структуру, загальні закономірності функціонування і розвитку дитинства, як структурного компонента суспільства, який свідчить про соціальні й культурні зміни, що відбуваються.

Виходячи з того, що соціологію сім'ї молоді відносять до галузевих  теорій соціології, правомірно говорити про те, що соціологія дитинства  також належить до галузевих теорій. Але в сучасній соціологічній  науці поки не існує єдиної думки щодо чіткого розмежування галузевих і спеціальних соціологій. Для їх розмежування пропонуються різні критерії [6]. Із врахуванням даної обставини з повним правом можна віднести соціологію дитинства і до спеціальної, і до галузевої соціології. 

Схарактеризуємо соціологію дитинства, спираючись на думку російського  соціолога Щеглової С.М. Вона вважає, що соціологія дитинства є галуззю  соціології, котра пояснює «специфічні  конкретні дії, процеси в соціумі  стосовно дитинства». Об'єктом соціології дитинства є «дитинство як структурний компонент суспільства, котрий відображає соціальні й культурні зміни, а предметом - специфічні ролі «дитина» і «дорослий», соціальні норми і приписи, що регулюють відповідні ролі, дитяча субкультура, процеси взаємодії суспільства і дитини, державна політика в інтересах дітей»

Вирішуючи питання про виокремлення соціології дитинства в самостійну галузь соціологічного знання (і роблячи спробу схарактеризувати теорії, котрі доцільно використовувати при вивченні дитинства), слід враховувати «сучасні тенденції в соціологічних науках, де, як припускається, жодна теорія не претендує на універсальність і вважається прийнятним існування взаємовиключних теорій».У літературі звертається увага на те, що соціологія дитинства повинна спиратись на основні загальнотеоретичні підходи, котрі слід конкретизувати стосовно вивчення дитинства. До таких підходів відносять структурний функціоналізм, марксистську соціологію, символічний інтеракціонізм і феноменологію. Розгляд дитинства в рамках основних соціологічних теорій характеризується як макрорівневими, так і мікрорівневими стратегіями. На макрорівні домінують розуміння й опис дитинства як структурної одиниці в рамках цілісної соціальної системи. Дитинство представлене у даному випадку через сукупність інституцій. На мікрорівні досліджуються специфіка соціалізації дитини, значущість спілкування для становлення особистості.

Структурний функціоналізм дає  можливість розглянути функції дитинства  як певного вікового періоду: відтворення особистості в суспільстві. З позицій марксизму виявляються соціальні детермінанти становлення особистості; обумовленість типів дитинства соціально-класовими відносинами. 

Символічний інтеракціонізм дає можливість на мікросоціальному рівні дослідити соціалізацію, комунікацію як засоби засвоєння ролей, формування стереотипів у дитячому віці. Пропонується також використовувати «концепцію соціального конструювання дитинства», котра розвивається у пострадянській соціології у відповідності з позицією П. Бергера і Т. Лукмана. Дана концепція корисна для вивчення різних модифікацій образів дитинства, його вираження в цінностях і символах суспільства, у різних словесних конструкціях, що використовуються для його оцінки і характеристики. 

 

2. НАУКОВІ ЗНАННЯ ПРО ДИТИНСТВО 

 

З яким інтелектуальним багажем  прийшло наукове знання про дитинство  до того часу, коли існування соціології дитинства стало можливим? Почнемо  з того, що вже було в самій  соціології і в інших її галузях, котрі, так чи інакше, тримали дитинство в колі свого зору. Найбільше розповсюдження вивчення дитинства отримало в рамках соціології сім'ї. Сім'я є первинним оточенням і первинним джерелом соціалізації дитини. Відповідно, на дітях відображаються зміни цінності сім'ї як соціальної інституції, зміни ставлення суспільства до сім'ї, її функцій і значущості.

Дослідниками дитинства обговорюється  факт зниження цінності сім'ї, незважаючи на те, що, за результатами російських та українських опитувань, сім'я як цінність постійно залишається на першому місці. Показник зниження цінності сім'ї відображається у зменшенні кількості зареєстрованих шлюбів, збільшенні кількості громадянських і пізніх шлюбів, кількості розлучень. Під якістю розлучень розуміється легкість процедури і схвальне ставлення до неї суспільства. При вивченні дитинства виявляється значущість таких явищ, як збільшення кількості неповних сімей, популярність малодітності, рівень «подорослішення» фертильного віку жінок тощо. 

Розмірковуючи про плюралізм моделей  сім'ї, російський соціолог Голод СІ. говорить про те, що розповсюдженість догляду за дітьми сторонніх осіб стало одночасно і причиною, і наслідком емансипації дітей від батьків. Звільнення дітей від перманентної батьківської опіки в поєднанні з емансипацією жінки від чоловіка створили дві кардинальні проблеми - малодітність і сплеск розлучень. Про це говорять й інші дослідники сім'ї, у тому числі російський соціолог Карцева Л.В. у статті «Модель сім'ї за умов трансформації російського суспільства».

Для розуміння становища дітей у сучасній сім'ї цікавою є запропонована Голодом СІ. типологія і, зокрема, його погляд на те, що нині зникає патріархальний тип сім'ї і на його місце стає «дітоцентристський» тип сім'ї. Для цього типу сімей характерним є зростання ролі приватного життя, інтимності та цінності дітей. Подружжя самостійно і усвідомлено контролює чисельність дітей в сім'ї і терміни їх народження. Із врахуванням того, що домінуючою є одно-дітна модель сім'ї, в останній, на думку Голода, порушуються горизонтальні відносини (в сім'ї немає або мало братів і сестер). Дитина стає об'єктом батьківського піклування і стійкої прихильності.

У власне дітоцентристській моделі Голод виділяє підмоделі, котрі  є різновидом, різноманітними проявами «дітоцентризму». Перша - «неврологічна», де дитина виступає засобом самоствердження одного із батьків. Друга - «амбівалентна», в котрій на дитину впливає «віддзеркалене світло» батьківських стосунків - теплі стосунки чергуються з прохолодними. І третя - «інвестиційна», коли діти розглядаються як об'єкт вкладання сімейного капіталу різного виду. У подібних сім'ях батьки здійснюють переважно культурну інвестицію в дітей, сподіваючись на здійснення нереалізованих ними цінностей і потреб.

В останні кілька десятиліть, на думку  Голода, спостерігається, переважно у великих містах, формування ще одного типу моногамії, котрий називається «подружнім». У цій сім'ї стратегічні відносини визначаються не спорідненістю (як в патріархальній) і не породженням (як в дітоцентристській), а свояцтвом. Чоловік і жінка відмовляються беззастережно підкоряти власні інтереси інтересам дітей. Це свого роду кооперація. Вона надає унікальні можливості для відходу від залежних відносин і розкриття спектру діяльності за всіма структурними складовими: чоловік - жінка, подружжя - родичі, діти - батьки. Описуючи переваги «подружнього» типу, Голод С.І. відзначає, що в рамках цього типу виникають (завдяки взаємоповазі до інтимності й автономії кожного) глибокі і різнобічні відносини між статями і поколіннями, що створює умови для самореалізації кожного індивіда.

Із цим твердженням можна  погодитись лише частково. Адже порушення  міжпоколінного зв'язку в нашому суспільстві, як свідчить аналіз емпіричних даних, все ж має місце. Особливо це стосується взаємовідносин «діти - прабатьки». Суттєвим чинником, що обумовлює природу дитинства, є чисельність дітей в сім'ї. Відповідно, представляють інтерес роздуми соціологів і демографів стосовно «малодітності» сучасних сімей. Так, Переведенцев В.І. пов'язує зникнення «старої патріархальної сім'ї», однією з ознак котрої була багатодітність, з двома наслідками. Першим є зникнення гарантії забезпеченої старості, котру раніше забезпечували діти, а другим - відсутність побоювання у батьків того, що їх діти помруть раніше за них і в старості вони залишаться самотніми (за наявності низького рівня смертності).

Як бачимо, дослідження сім'ї  ставить низку проблем, з котрими  доводиться стикатися при вивченні дитинства: ставлення батьків до дітей, відносини «дитина - прабатьки», взаємостосунки між дітьми в сім'ї тощо. Особливе значення для дослідження дитинства мають порівняльні дані про багатодітні та однодітні сім'ї, а також вивчення неповних сімей. У соціології сім'ї дитинство і закономірності його розвитку розглядаються в якості однієї із функцій сім'ї як соціальної інституції. У даному контексті підхід до вивчення дитинства пов'язаний із вивченням батьківської поведінки: бюджету часу батьків, що приділяється вихованню дітей, етапів психічного і фізичного розвитку дітей залежно від типу батьківської поведінки і міри участі останніх у даному процесі тощо.

Однак наявність достатньої кількості  інформації, як теоретичної, так і  емпіричної, з приводу становища  і статусу дітей у суспільстві  свідчить про те, що підхід, обмежений  рамками соціології сім'ї, не дозволяє охопити весь комплекс явищ, пов'язаних із вивченням дитинства. Можливо, це зумовлено тим, що сім'я, як перший і основний агент соціалізації дитини, не в змозі адекватно й ефективно адаптуватися до нових цінностей, норм і правил сучасного соціуму (що регулярно змінюються) і прищепити їх дітям. У свою чергу школа, вулиця, найближче оточення дитини і засоби масової інформації (ЗМІ), як і сім'я, самостійно, незалежно одне від одного, не в змозі підготувати молоде покоління до повноцінного дорослого життя. Відповідно, більш раціональною є не схема вивчення дитинства і законів цього розвитку в рамках різних інституцій (освіта, сім'я, ЗМІ тощо), а схема вивчення функціонування і впливу названих вище інституцій в рамках дитинства.