Сім'я як соціальний інститут

Істотним фактором, що обумовлює  вплив сім’ї на формування особистості  дитини, є сімейне оточення. Для  кожної родини характерні певні відносини  між її членами. Кожна сім’я має  свої відмітні риси.

Сім’я починається з матері, батька й дитини. Роль матері відрізняється  від ролі дружини. Роль батька відрізняється  від ролі чоловіка. Поява маляти привносить нові особливості у взаємини між родителями. Дитина − їхня єдина дитина, навколо якої зосереджується вся родительська увага. Між цими трьома членами родини створюються певні відносини. Найчастіше в центрі всього сімейного життя виявляється дитина. Безумовно, обов'язки в матері стосовно дитини, особливо в перші роки її життя, значно ширше, ніж у батька. Таке призначення жінки-матері.

При народженні другого маляти знову змінюється положення кожного  члена родини. "Король-маля" зненацька  виявляється "скинутим із престолу". Відтепер він повинен зайняти  місце відповідно до положення, яке  змінилося, і невідомо чому мама і  тато це допустили. Це трапилося тому, що нова людина - дитина - зайняла місце  першої дитини, яка шукає можливість відновити своє колишнє положення, причому на правах старшого. Тим  часом маля, що з’явилося звикає до свого місця в родині в якості "дитини". Але таке його положення  для старшої дитини має зовсім інший зміст.

Коли з'являється третя  дитина, знову відбувається зміна  положення всіх членів родини. Відтепер у ній троє дітей. Старшого "скинули  із престолу" ще раніше, і зараз  настала черга другої дитини. Тепер  він перебуває в середині −  між старшою й молодшою кожною наступною народженою дитиною сімейне  співтовариство приймає новий обрис, з новими впливами один на одного й  нові взаємозв'язки. Напевно, тому діти в одній і тій же сім’ї так  не схожі один на одного, незважаючи на те, що вони виховуються разом. Можна  скоріше знайти подібність між старшими дітьми одного віку двох різних сімейств, ніж між першою й другою дитиною  однієї родини. У міру розвитку родини кожна її дитина затверджує себе по-своєму. Дуже часте положення одного з  дітей здається більше кращим. Іноді  створюється враження, що друга дитина несе "погрозу" першому. Це ж відноситься  часом і до старшої дитини, якщо маля буде намагатися її перевершити.

Роль старшого серед дітей  в одній сім’ї цілком залежить від того, як кожна окрема дитина її розуміє. Не всі первістки прагнуть бути ведучими. Будь-яка родина є  унікальною в цьому питанні завдяки  своїм тлумаченням взаємин. Раннє  осмислення ролі лідера залишає в  людини враження на все життя. А залежить воно від виховання в батьківській сім’ї.

Якщо ж сім’я має  статус неповної, то всі ці закономірності психологічного становлення особистості  змінюються, тому що один родитель, будь-то мати чи батько, не може врахувати усіх нюансів виховання дитини. Тому психологічне здоров’я дитини у неповній сім’ї  порушується, вона може бути занадто  емоційною, тривожною, замкнутою та ін.

Переважна більшість психологічних  та соціальних характеристик дітей, що переживають розлучення родителів, свідчить, на жаль, про негативний характер його наслідків на особистість дитини. Відзначається високий рівень тривожності, властивий дітям розлучення, тому що:  
- по-перше, тривожність дітей як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сім’ї і, по-друге, особисті проблеми дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Перший зріз включає наступні показники: тривога дитини через фінансові труднощі сім’ї, занепокоєння через здоров'я рідних, через конфліктні відносини між родителями.

Загострене занепокоєння дітей, які пережили розлучення родителів  про здоров'я близьких порозумівається  їхніми побоюваннями втратити єдиного  родителя, який залишився з ними. Це тривожне почуття формується в  дітей розлучення вже на першому  етапі розпаду сім’ї і супроводжує  їх до знаходження повної соціальної і матеріальної самостійності. Логічно  з'ясовано також наявність більш  високої конфліктності відносин родителів у повних сім’ях і загасання  конфліктів між родителями в родині після розлучення. Звідси - ослаблення тривожності дітей розлучення з  цього приводу і відносно високий  рівень занепокоєння з цієї причини  в дітей з повних сімей.

Друга група причин тривожності  дітей зв'язана з їхніми особистісними  проблемами.

Дитячі страхи виявляються  через переживання розбіжностей з родителями, а також через  труднощі засвоєння шкільної програми. Розлучення у сім’ї значно підвищує частоту конфліктів дитини з родителями. Формується висока тривожність, зв'язана  з необхідністю будувати відносини  з кожним з родителів окремо, не вступати в конфлікт лояльності (тобто  не демонструвати своїх переваг  того чи іншого родителя). Розлучення родителів  породжує в душі дитини ворожість  до батька, який покинув його, а також  і до матері, що дозволила батьку піти. Формується і виявляється в  поводженні агресія стосовно обох батьків, особливо до матері, якій ставиться  провина за ухід батька.

Тривога старшокласників  із приводу не успіхів у навчанні зв'язана з перспективною ситуацією. Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки  з боку сім’ї і більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів.

Необхідно також звертати особливу увагу на підвищену уразливість  хлопчиків у неповній сім’ї і  наявність у них додаткових причин для тривожності. У зв'язку з відсутністю  в неповній сім’ї чоловічого еталона  ідентифікації, самотня мати намагається  компенсувати сину цей недолік зміною своєї родительської ролі. Однак  ця зміна стратегії відносин із сином  приводить до драматичних результатів: жінка не в змозі сполучати  материнську функцію любові, терпимості і теплоти з батьківською, заснованою на чоловічій строгості, вимогливості й авторитарності. У результаті хлопчик  позбавляється не тільки батька, але  і частково матері. Емоційний стан хлопчиків у неповній сім’ї більш  низький, ніж дівчат, і пов'язаний з відчуттям особистісної ізоляції. Хлопчики в неповній сім’ї частіше  відчувають почуття самітності і  труднощі в спілкуванні, ніж дівчата  або діти з повних сімей.

Діагностика психічного розвитку дитини з неповної сім’ї, містить  у собі:

• усебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини, системи відносин;
• аналіз мотиваційно-потребової сфери дитини і членів її сім’ї;
• аналіз розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій.

Основи соціальної роботи з неповною сім'єю

Сучасна сім'я покликана не тільки вирішувати численні проблеми, пов'язані з повсякденною життєдіяльністю своїх членів, з  народженням та вихованням дитини, підтримкою недієздатних, але й бути своєрідним психологічним укриттям для людини. Вона забезпечує економічну, соціальну, психологічну та фізичну безпеку і захищеність своїм членам. Сьогодні багато сімей потребують допомоги та підтримки, для того щоб повноцінно реалізовувати передбачені суспільством функції. У такій допомозі бідують неповні сім'ї.

Соціальна робота в неповних сім'ях повинна  бути спрямована на вирішення повсякденних сімейних проблем, зміцнення і розвиток позитивних сімейних відносин, відновлення  внутрішніх ресурсів, стабілізацію досягнутих позитивних результатів, соціально-економічному становищі та орієнтації на реалізацію социализирующего потенціалу. Виходячи їх цього, соціальний працівник покликаний виконувати наступні функції:

• діагностичну (вивчення особливостей сім'ї, виявлення її потенціалів);
• охоронно-захисну (правова підтримка сім'ї, забезпечення її соціальних гарантій, створення умов для реалізації її прав і свобод);
• організаційно-комунікативну (організація спілкування, ініціювання спільної діяльності, спільного дозвілля, творчості);
• психолого-педагогічну (психолого-педагогічна освіта членів сім'ї, надання невідкладної психологічної допомоги, профілактична підтримка і патронаж);
• прогностичну (моделювання ситуацій і розробка певних програм адресної допомоги);
• координаційну (встановлення і підтримання об'єднання зусиль департаментів допомоги сім'ї та дитинству, соціальної допомоги населенню, відділів сімейного неблагополуччя органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб).

В даний час склалися чотири основні  форми соціального захисту неповних сімей:

• грошові виплати сім'ї на дітей у зв'язку з народженням, утриманням та вихованням дітей (допомоги та пенсії);
• трудові, кредитні, податкові, житлові, медичні та інші пільги неповним сім'ям;
• юридична психолого-педагогічне, медичне, і економічне консультування;
• федеральні, регіональні цільові та соціальні програми допомоги сім'ям

Соціальне обслуговування родини являє собою  діяльність соціальних служб з надання  соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації та реабілітації громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації. У вузькому сенсі слова вона розуміється як процес надання сім'ям, окремим людям, залежним від інших, і нездатних самим про себе подбати, конкретних соціальних послуг, необхідних для задоволення потреб їх нормального розвитку, існування.

Сім'я  як запорука стабільності суспільства  в цілому вимагає пильної уваги  з боку органів державно влади  та громадськості, прийняття більшого обсягу заходів щодо поліпшення становища  сімей, все це повинно здійснюватися, в тому числі і з допомогою  соціальних працівників.

Аналіз соціалізації дітей із неповних сімей

         Актуальність проблеми. В останні десятиліття зростає число сімей, що складаються з двох осіб: неповних, материнських, «пустих гнізд» (подружжя, бо дорослі діти вже «вилетіли з гнізда»). Характерною рисою нашого часу є збільшення кількості неповних сімей, що виникають внаслідок розлучення, або смерті одного з батьків. У неповній сім'ї один з батьків, (частіше мати), сам виховує дитину, тому проблеми соціалізації дітей у таких сім'ях є дуже актуальними.

        Різні аспекти дослідження проблем виховання дітей знайшли своє відображення в працях багатьох авторів. Неповна сім'я займає особливе положення у нашому суспільстві, вона є одним з основних  соціально-демографічних типів сучасної сім'ї. Багато вчених, які займаються соціальними проблемами, стверджують, що діти, які виховуються у неповній сім'ї, більш  схильні до проблем різного характеру, ніж діти, які виховуються у повній сім'ї.

        Відповідно виділяються такі типи неповної сім'ї: позашлюбна, що посиротіла, розведена, що розпалася; батьківська і материнська сім'ї. Серед багатьох проблем неповних сімей особливо гострою постає проблема її функціонування як інституту виховання і соціалізації дітей.

        Безсумнівно важливим є соціальний статус неповних сімей, адже діти відчувають гостру потребу займати певне становище в суспільстві, бажають мати обох батьків.

        Дитині з неповної сім'ї знайома практично одна соціальна роль - матері або батька. В суспільстві існують статеві ролі - це соціальні норми, які визначають, чим повинні і не повинні займатися представники кожної статі. Формування здорової статевої ідентифікації має починатися з дошкільного віку, інакше неминучі відхилення у розвитку, які пізніше завадять нормально виконувати сімейну та суспільну функції.

         Існує ряд проблем, які торкаються дітей із неповних сімей у тій чи іншій мірі:

•-       економічні проблеми;

•-       емоційні проблеми;

•-       проблеми з поведінкою;

•-       погіршення відносин з батьками (з обома);

•-       вживання наркотиків та проблеми із законом;

•-       підвищена  імовірність фізичного та сексуального насильства та інші.

          Багато дітей не можуть упоратися зі своїми проблемами, пов'язаними із відсутністю одного з батьків. Проблеми, пов'язані, наприклад, із розлученням батьків ще у дитинстві, переходять у доросле життя. Діти, які виховувалися одним біологічним батьком, мають менше шансів на щасливе доросле життя. Особливо це стосується двох сфер життя - кохання та роботи, які є найголовнішими складовими щастя. Не всі діти із неповних сімей мають такі проблеми, однак, багато дітей із зруйнованих сімей мають труднощі при зближенні з протилежною статтю, з формуванням міцної сім'ї, також їм складніше знайти стабільну роботу.

           Сімейне виховання як провідний чинник формування дитячої особистості в дошкільному віці несе певне навантаження:

1. В родині дитина отримує  перші уявлення про себе як  про людину й представника  певної статі та інших людей.

2. Розвиває необхідні  для життя соціальні почуття,  навички спілкування та суспільної  діяльності.

3. Родина та взаємостосунки  в ній створюють певні умови  для взаємопроникнення світу  дітей і світу дорослих.

4. Кожен з сім'ї і  батько, і мати відіграють специфічні  ролі у вихованні дитини на різних етапах її розвитку.

          Отже, сім'я є найважливішим інститутом у розвитку і вихованні дитини. Здорова, міцна сім'я - запорука стабільності і розквіту будь-якого суспільства, будь-якої держави. Дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім себе з батьком своєї статі і наслідування йому.  Тому оптимальний варіант для соціального розвитку дитини - наявність в сім'ї обох батьків, тобто повна сім'я, що живе за законами любові і взаємоповаги.

            На жаль, стан речей в сьогоднішньому цивілізованому світі такий, що розлучення, наслідком якого є неповні родини, з надзвичайного явища давно отримало риси відносно «нормальної» тенденції розвитку суспільства. Суспільна думка по-різному реагує на цю проблему. З одного боку, вона захищає права на особисту свободу, одностайно визначаючи право на визволення від невдалого подружжя, але в той же час засуджує її за шкоду дітям, яку спричиняє розлучення.

           Ще однією важливої проблемою сучасної сім'ї є зростання частки дітей, народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. Ознайомившись з даними «Статистичного щорічника України за 2010 рік», можна зробити висновок, що відсоток народжених дітей поза шлюбом щорічно зростає: в 2008 році - 18,7%, в 2009 році - 19,3%, в 2010 році - 19,8%. Також можна спостерігати тенденцію до зменшення кількості зареєстрованих шлюбів: в 2008 році - 11508 одиниць, в 2009 році - 11270 одиниць, в 2010 році - 11001 одиниць.