Культура як фактор динаміки сучасного суспільства

Отже, цінності пов'язані з культурною орієнтацією людської діяльності, а норми - з соціальною орієнтацією суспільства.

Соціокультурні зразки поведінки пов'язані і закріплені в обрядах, звичаях і традиціях. Обряди -. це сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють в собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми і цінності і викликають певні колективні почуття. Звичаї являють собою форми регуляції діяльності і відносин людей, які відтворюються у певному суспільстві, соціальній спільноті і групі і є звичними для неї, їх членів. Звичаї - це неписані правила поведінки. Традиції функціонують в усіх соціальних системах, будучи необхідною умовою їх життєдіяльності, є елементами соціокультурної спадщини, які передаються з покоління в покоління[8].

Таким чином, ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонтальному місцерозташуванні і змістовному наповненні. Разом з тим можна здійснити вертикальний аналіз соціокультурного середовища, звертаючи увагу насамперед на певні форми культур.

Найбільш дослідженими соціальними функціями культури є:

- пізнавальна (дослідження в галузі культури дають можливість адекватно судити про суспільство в цілому, його спільноти, групи і людину-особистість зокрема);

- функція соціальної пам'яті або передання соціальної спадщини (культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід);

- освітньо-виховна (саме культура робить людину в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання, шляхом соціальної трансляції набутого .людством досвіду від старших поколінь до молодших; разом з тим набута і засвоєна культура є базою для творчої інноваційної діяльності);

- регулятивна (цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);

- комунікативна (від лат. cоmmuniсаtіо - шлях сполучення, форма зв'язку, акт спілкування; саме культура виступає одним з найбільших розповсюджених і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати і зрозуміти один одного);

- інтегративна і дезінтегративна (з одного боку, культура здатна згуртувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства; я другого боку - вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур).

Нові відносини дедалі активніше просякають стосунки між людьми у сфері культури і знаходять прояв:

- у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, новому соціальному виборі;

- в акценті на цінності особистості по всьому полю соціума і культури;

- у зростанні ступенів свободи, багатоманітності та строкатості напрямів духовного життя як однієї а умов поновлення самодостатнього роз витку культури;

- у формуванні нових соціально-духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури та мистецтва, нових смаків і уподобань, у появі нових елементів способу життя;

- у складанні нових відносин між учасниками культурного життя (в художньому житті між митцем, публікою, критикою та громадськістю);

- в зміні статусу, а відповідно й ролі і функцій культури національної, яка стає одним з визначальних факторів прогресу суспільства, розвитку його державності;

- у зміні соціального статусу релігії, релігізації багатьох верств населення і клєрикалізації деяких з них, зростанні її впливу на мораль суспільств.

Таким чином, досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв’язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Необхідно відзначити, що проблеми культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності - від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності – працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості.

                                                Висновки.

Проведене дослідження відносно проблеми закономірностей культурного життя дозволяє зробити певні висновки. В Україні протягом останніх декількох десятиліть активно розробляються прикладні проблеми соціології культури М.В.Гончаренко, В.П.Івановим, Є.К.Бистрицьким, Г.М.Сивоконем, Л.А.Азою, Л.В.Сохань, О.М.Семашко, Н.О.Побєдою та ін. Певного розвитку набули дослідження окремих сфер культури – соціологія літератури, соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія вільного часу, соціологія художньої культури, соціологія книги і читання та ін.

Соціологи виділяють декілька основних закономірностей в розвитку культури:

1. Спадкоємність в розвитку культури (часова і просторова, позитивна і негативна).

2. Залежність типу культури від природних та штучних умов життя суспільства і її зворотній вплив на їх зміну.

3. Нерівномірність розвитку культури, яка виражається у двох аспектах:

а) розквіт і занепад культури не співпадає з епохами розквіту і занепаду в інших сферах суспільного життя, наприклад, в економіці;

б) самі види, елементи культури розвиваються нерівномірно. Сьогодні в занепаді, наприклад, знаходяться українське кіномистецтво, бібліотеки, клубні установи, книговидання.

Особлива роль особистості, людської індивідуальності в культурному процесі.Можна виділити декілька тенденції в нинішній культурній ситуації, що склалась в Україні:

-         деідеологізація культури і ліквідація державної монополії на культуру;

-         приватизація і комерціалізація культури;

-         зростання інтересу до історичної культурної спадщини, в тому числі релігії і церкви;

-         посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;

Особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва.

Отже, культура не лише поступово стає для соціологів головним інструментом пояснення поточних соціокультурних трансформацій, але й важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, мірою соціального прогресу чи регресу.

Постійно дають звістку закономірності взаємозв'язку культурного життя з іншими сферами життєдіяльності людей (економічною, політичною, сімейною, побутовою і т. п.). Не можна ігнорувати закономірності власне культурного життя. Заявляють про себе закономірності взаємозв'язку різних рівнів організації культурного життя, зокрема взаємозв'язку професійного й аматорського, суспільних і індивідуальних форм культурного виробництва і споживання, новаторства і тиражування.

Відносно визначення терміну «культура», то виділяють «вузьке» та «широке» його розуміння. Культура- це соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки взаємодії) особистості, спільноти з середовищем існування (природним та соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток перетворюючої діяльності. Культура - це цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, певному суспільству.

Соціологія культури намагається соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурний матеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодію культури та суспільства на різних етапах його розвитку.

Новий тип духовного виробництва і засвоєння культурних цінностей хоча і формується на основі старого ідейного багажу, але не виростає з нього, а будується заново разом з становленням нових суспільних відносин, яке зумовлює культура як рушійна сила не тільки мистецтва і науки, а й суспільного життя.

З перших років життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє культура. Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосовуються до культурних зразків, цінностей і моделей, тобто є носіями способу мислення та життя. Скажімо, діти, що ростуть у різних країнах, убирають у себе різні традиції, способи поведінки, користуються різними соціальними можливостями, які, безумовно, не можуть бути однаковими. Навіть у межах одного міста діти з різних сімей, отримавши різне виховання, істотно різняться між собою, тому що перебувають на різних рівнях соціалізації.

Практично будь–яка традиція, будь–який культурний стандарт має у своїй основі історично обумовлену необхідністю виживання, але завдяки якій як стереотипи соціальне знання живе і передається від покоління до покоління.

Сьогодні має місце формування нового типу культурної взаємодії, що включає відмову від спрощених раціональних схем вирішення культурних проблем. Усе більшого значення набувають здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критичний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності і чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії усе більше має потребу в культурних складових і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.

      Як бачимо, культура - це складне і багатопланове явище, яке зовсім не зводиться лише до етики поведінки, мистецтва або гуманітарних знань. Створена людиною і тому неприродна, вона включає і відношення до природи (культура екологічна), і відношення до себе самому як до природного тіла (культура фізична) і відношення до себе ж, але як до явища соціального (культура економічна і політична).

Отже, на сьогоднішній день культурне життя, будучи вбудованим в існуючу соціальну систему, підкоряється різним закономірностям. Серед них виділяються закономірності, властиві суспільству і ті, що розповсюджують свою дію на всю соціальну сферу, включаючи і культуру. Виділяються закономірності взаємозв'язку культури і системи відтворення матеріального життя, тобто взаємозв'язку між основними формами соціального буття.

Особливість закономірностей культурного життя складається з суспільного духовного виробництва, духовного споживання і духовного спілкування.

                                       Список літератури: