Культура як фактор динаміки сучасного суспільства

yle="text-align:justify">Сама головна естетична виховна й освітня установка сучасних педагогічних систем, складається в задачі формування в чуттєво–емоційному світі. Вихованню в особистості здатності чути, називаної в естетиці естетичною чуйністю. Модель естетичного виховання – програма природної націленості на общєестетичний розвиток особистості, незалежно від вікових періодів. Занурення особистості в простір лінії, кольору, світла, звуку, руху, пластики, жесту, міміки, тобто всіх можливих структурних елементів художньої мови кожного з відомих сьогодні видів мистецтв – занурення в мистецтво бачити і чути, у мистецтво читати, рухатися, мистецтво уміння передати інформацію мімікою, жестом, рухами, поглядами.
Дійсно навіть короткий аналіз, зіставлення численних тепер уже програм по всіляких предметах художньо–естетичного циклу, природно підводить до необхідності у формуванні цілісної, гармонічної культурно розвитий особистості, яка тягнеться до знання, відчуванню, збагненню історії художнього розвитку людства- це формулює сукупність естетичних та світоглядних закономірностей духовного буття людей.

Специфіка людини як продукту культурної еволюції є фокусом визначення своєрідності культури та її закономірної необхідності на шляхах здійснення універсального процесу еволюції природи.

Особистость розуміється як істотні властивості людини, що забезпечують їй здатність до творчості в умовах волі, знову таки в цивілізаціях, здатних до творчості. Але цивілізація „розплющує" особистісні якості людини, роблячи людину одномірною, здатною творити тільки в одній площині, причому, площині горизонтальній: у горизонталі „індивід - річ - індивід". Людина, яка опинилася в просторі культури, починає живитися її соками, осягає її логіку. Нагородою за це стає відчуття себе людиною, особистістю.

Людина в цивілізації атомізує її простір, у культурі ж вона зв'язує собою воєдино весь світ - і дольний, і горішній, і минулий, і майбутній. Всі здатності людини жити в просторі культури й адекватно в ній почуватися народжуються в родині. Кожна людина створює можливість у собі для того, щоб обжити якусь частину культури, зробити її своїм культурним простором, надати їй статусу культурної реальності.

Манери поводження складають зовнішню культуру особистості. Але зовнішня культура тісно зв'язана з внутрішньої. Говорити про етикет без моралі не має змісту. У людині цінується цілісність, тобто єдність високих помислів, внутрішньої порядності, шляхетності і зовнішніх культурних форм спілкування з навколишніми.

Наочну характеристику єдності культури, моральної свідомості і культури поводження можна дати за допомогою дієслів "знаю", "умію", "прагну", "надходжу". Багато чого в цьому відношенні залежить і від бажання особистості завзято працювати над собою, опановувати новими знаннями етикету[6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Закономірності культурного розвитку: сучасний стан.

Всі соціальні зміни (наприклад, нові закони) впроваджуються в життя шляхом подолання недовіри і спротиву деяких соціальних груп суспільства, через владні структури і нерідко через твердий примус. Однак, втілившись у повсякденне життя, багато працездатних інновацій здаються вже звичними і необхідними.

У прийнятті соціальних змін важливу роль грає їх сумісність з існуючою культурою. Інновації можуть бути несумісними з існуючою культурою принаймні з трьох причин.

1. Інновації можуть знаходитися в конфлікті з існуючими культурними зразками. У деяких частинах Азії й Африки іслам поширився в більшому ступені, ніж християнство, можливо тому, що християни негативно ставилися до полігамії (зокрема, до багатоженства), яка була частиною культури людей, що живуть у цих регіонах.

Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливо кілька наслідків:

а) інновація просто відкидається суспільством чи соціальною групою;

б) інновація приймається разом з її конфліктними рисами, але ці риси час від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким;

в) інновація приймається, і що містяться в ній, з існуючою культурою сховані і важке усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не спрямоване на дану інновацію. Наприклад, впровадження телебачення знаходиться в конфлікті з нашою традиційною культурою спілкування.

2. Інновації можуть вносити нові культурні зразки, які не представлені в існуючій культурі. Будь-яке суспільство намагається вносити нове, не відмовляючись від використання старих, перевірених культурних зразків. Коли ці старі зразки не підходять, суспільство може повільно, обережно розвивати нові зразки, увесь час оглядаючись на старе, звичне. Так, упроваджуючи нові будівельні матеріали, ми несвідомо намагаємося зробити їх подібними зі старими. Перші бетонні блоки робилися у виді обробленого чи неопрацьованого каменю, асфальту , якому надавався вид брущатки чи дерев'яного тротуару. Багато урядів у знову виникаючих республіках приймали вид римського сенату чи грецької агори. Тільки після певного часу люди відриваються від старих, віджилих форм і цілком переходять до нових.

3. Деякі інновації можуть тільки заміщати і витісняти культурні зразки в існуючій культурі, а не просто приєднуватися до них, що значно сповільнює прийняття цих інновацій. Ми, наприклад, прекрасно сприймаємо англійський футбол чи американський джаз, що просто приєднався до нашої культури, нічого не заміщаючи. Однак сприйняти зміни пов'язані з демократією, сучасним цивілізованим бізнесом, значно складніше, тому що ці соціальні відносини повинні замістити й усунути старі, віджиті, але звичні нам зразки культури. У цих випадках соціологи говорять про витрати соціальних змін і намагаються їх визначити. Наприклад, добре відомо, що впровадження відносин приватної власності зв'язано із серйозними матеріальними і моральними витратами, зміни можуть дати віддачу лише через деякий час.

Соціальний ефект інновацій. Немає соціальних змін, які проходили б безслідно для існуючої культури. Навіть ті інновації, що просто приєднуються до культурних зразків, віднімають у членів суспільства якийсь час і відволікають їх інтереси від інших елементів культури. Однак більшість інновацій створюють ефект набагато більш сильний, руйнуючи старі чи створюючи нові культурні зразки, нові види соціальних відносин. Багато технічних нововведень, як, наприклад, радіо, телебачення, автомобіль, запровадили цілі культури.

Вільям Огбер розрізняв три основні форми соціальних ефектів інновацій.

1. Дисперсія, чи множинні ефекти, одного винаходу чи відкриття. Цей вид ефекту найкраще можна проілюструвати на прикладі впровадження в наше життя автомобіля, який зіграв значну роль у становленні гігантської промисловості, скоротив час пересування, реорганізував ринкові відносини, вплинув на людські цінності, створив умови для будівництва доріг, змінив систему дозвілля і мав багато інших соціальних наслідків.

2. Наступні ефекти одного винаходів. Винахід робить зміни.Так, винахід автомобіля породив автомобільну промисловість, яка змінила характер діяльності людей. Це в свою чергу породило проблеми зайнятості, проведення дозвілля і т.д.

Тема соціальних ефектів інновацій набуває в даний час особливої ​​актуальності. Важливо, що сучасне суспільство, що є вкрай динамічним утворенням, зобов'язане реагувати на інновації, приймати й освоювати їх у соціальній, культурній та інших галузях людської діяльності. Неприйняття інновацій негайно породжує застій соціального життя і соціальні ефекти з ознаками perpecії. Нединамічне, закостеніле суспільство відстає від інших товариств, що прагнуть до інновацій, і не може претендувати на благополуччя в соціальному житті.

Культурні процеси і явища відрізняються складністю і багатоплановістю[7].Суть соціального призначення культури розкривається в цілому ряді дефініцій.

Поняття цивілізація походить від лат. cіvіlis ,що означає держава, місто, громадяни. У контексті з поняттями культура, суспільний договір, освіта, поняття цивілізація набуває змісту, що характеризує суспільне становище, протилежне природному становищу і визначає основу суспільного прогресу.

Цивілізація - соціальна організація суспільного життя, що характеризується загальним зв'язком індивідів, їх об'єднань і забезпечує існування і прогресивний розвиток людства.

Широкі потреби різного типу суспільств у культурі стимулюють розширення поля соціологічних досліджень і зростаючу диференціацію їх дисциплін.

З усього різноманіття соціальних процесів можна виділити деякі загальні риси, сукупність яких дозволила соціологам Р. Парку і Е. Берджеса створити класифікацію основних соціальних процесів. Це процеси кооперації, конкуренції (суперництва), пристосування, конфлікту, асиміляції, амальгамизації. До них звичайно приєднують два інших соціальних процеси, які виявляються тільки в групах, - підтримка границь і систематичні зв'язки.

Слово кооперація походить із двох латинських слів: "до" - "разом" і "операри" - працювати. Кооперація може протікати в диадах (групах із двох індивідів), малих групах, а також у великих групах (в організаціях, соціальному шарі суспільстві).

Кооперація в примітивних суспільствах звичайно має традиційні форми і протікає без усвідомленого рішення трудитися спільно.

           Конкуренція - це боротьба між індивідами, групами або суспільствами за оволодіння цінностями, запаси яких обмежені і нерівним чином розподілені між індивідами або групами (це можуть бути гроші, влада, статус, любов, вдячність і інші цінності). Вона може бути визначена як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення або випередження суперників, що прагнуть до ідентичним цілям. Конкуренція заснована на тому факті, що люди ніколи не можуть задовольнити всі свої бажання.

Пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли норми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не приводять до задоволення потреб, не створюють прийнятної поведінки. Наприклад, емігранти в чужій країні намагаються пристосуватися до нової культури; школярі вступають до інституту і повинні пристосовуватися до нових вимог, до нового середовища. Іншими словами, пристосування - це формування типу поведінки, придатного для життя в змінених умовах зовнішнього середовища.

Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Асиміляція - це процес взаємного культурного проникнення, через який особистості і групи приходять до поділюваного всіма учасниками процесу загальній культурі. Це завжди двосторонній процес, в якому кожна група має можливості для проникнення своєї культури в інші групи пропорційно своєму розміру, престижу й іншим факторам.

Амальгамизації - це біологічне змішування двох або більше етнічних груп або народів, після чого вони стають однією групою чи народом.

          Поведінка людей в суспільстві визначається насамперед їх орієнтацією на певні цінності. В одному й тому ж суспільстві далеко не всі люди притримуються однакових для всіх цінностей, по-різному ставляться і сприймають добро і зло, рівність свободу, справедливість. Одні люди є прибічниками індивідуалізму, інші - колективізму; для одних головне в житті - кар'єра, для других - багатство, для третіх - чесність і порядність. Але це не означає, що у суспільства або соціальної групи не може бути спільних соціальних цінностей, які вони висувають, стверджують і захитають.

Вітчизняні соціологи акцентують на тому, що цінності виступають узагальненням емпіричного досвіду людства і мають свою градацію і типологію. Серед цінностей вони виділяють:

- смисложиттєві (уявлення про добро і зло, щастя, ціль і сенс життя; приклад - калоккагатія у стародавніх греків як єдність добра і краси);

- вітальні (від лат vіtаlіs - життєвий; це цінності життя, здоров'я особистої безпеки, добробуту, сім'ї; цінності освіти, кваліфікації, правопорядку і та ін.);

- цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння громаді і людям);

- цінності міжособистого спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

- демократичні цінності (права людини на загал, свобода совісті, слова, переконань, вірування, свобода політичного вибору, національний суверенітет);

- партикулярні цінності (прив'язаність до малої батьківщини, сім'ї, віра в Бога, стремління до Абсолюту).

Підкреслюю, що соціальні норми є похідними від цінностей і ґрунтуються на них. Під соціальними нормами розуміються правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють поведінку людей, суспільне життя у відповідності з цінностями певної культури і зміцнюють стабільність і єдність суспільства.

Будь-яке суспільство можливо описати і зрозуміти лише крізь призму притаманної йому системи “значення норми, цінності”. Норми поділяються на правові і моральні. Правові норми проявляються у вигляді закону або іншого державного чи адміністративного акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування певної юридичної норми, також санкції, здійснювані відповідними органами дотримання моральних норм забезпечується силою громадської думки. Крім того, соціальні норми можуть опиратися не лите на юридичні і моральні акти і уявлення, але й на звичаї і традиції.