Культура як фактор динаміки сучасного суспільства

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні засади культури як соціального феномену……......6

1.1      Концептуальні засади культури………………………………..6

1.2      Складові елементи культури як соціального феномена……..11

Розділ 2. Культура як фактор динаміки сучасного суспільства……….....17

2.1 Особливості взаємодії культури та особистості в суспільстві..17

2.2 Закономірності культурного розвитку: сучасний стан………..24

Висновки……………………………………………………………………....34

Список літератури…………………………………………………………37

                                             Вступ.

Зі всього розмаїття соціальних процесів, відносин і фактів, які існували у минулому й існують нині, ми виділяємо певну особливу сферу, яка іменується культурою. Більшість людей переконана, що саме культура - те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи. Вся історія культури є ніщо інше, як рух і розвиток цінностей. Але ці цінності самі є породженням культури як специфічно людського способу освоєння і привласнення світу, в результаті якого світ перетворюється на ціннісно-смислову реальність, на дійсне буття людини.

Актуальність теми курсової роботи визначається завданнями і сучасними тенденціями розвитку вітчизняної  культурологічної думки, необхідністю методологічного опису, тлумачення і розуміння культури. З самого початку постає потреба підходити до культури як до цілісного феномену,  що потребує свого теоретичного розв’язання.

Тема дослідження виражає глибоку внутрішню тенденцію розвитку сучасної культури, що пов’язується з відродженням, переосмисленням і творчим розвитком науки, освіти, моралі.

Суттєвим моментом в обґрунтуванні актуальності обраної теми є і той факт, що проблема цінностей надзвичайно загострюється в переломні (кризові) епохи історичного розвитку культури, бо кожного разу, коли спільноту людей потрясали соціальні катаклізми, коли хаос, хитання, але і сподівання “знайти світло в кінці тунелю” зливались у синтетичне питання “бути чи не бути” культурі як природному середовищу людини, соціальна думка незмінно упиралася в проблематику цінностей як основу культурного менталітету особистості, нації, суспільства загалом. На данному етапі є необхідність виразити не лише все нові та нові аспекти феноменології культури, але й пізнати ці аспекти, переконатися і підтвердити сутнісні властивості культури.

У вітчизняний період питанням культури і закономірностями її розвитку цікавилися: С. М. Артановский, Е. А. Баллер, П. П. Гайденко,                           В. Е, Давидович, Ю. А. Жданов, Б. С. Єрасова, Е. С. Маркарян, а також А . І. Арнольдова, Є. В. Богомолова, Н. С. Злобін, М. С. Каган, В. М. Межуєва, Ю. М. Лотман, Е. В. Соколова, Н. 3 Чавчавадзе, В. Ж. Келле і М. Я. Ковальзон.

У період становлення самостійності України і в сучасний період даними проблемами займаються Гуревич, Парахонський, Кравченко, Фадєєв, Д’яченко, Жиленкова, Пятенко, Нікітіна, та багато інших.

Метою дослідження є розкриття змісту культури, закономірностей культурного життя. Мета дослідження досягається поставленням та розв’язанням завдань:

виявити основи природи культури;

здійснити аналіз культури як системи цінностей,

визначити її елементи, рівні організації та ієрархіїзації;

проаналізувати зміст ієрархічних рівнів ціннісної організації культури в динаміці її становлення.

Об’єктом курсової роботи є культура і закономірності її розвитку.

Предметом - аналіз природи та ієрархії культури, як феномену буття.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз, узагальнення, систематизація даних наукової літератури, за допомогою яких проведено теоретико-методологічне вивчення проблеми детермінаційного впливу ціннісної системи особистості на її моральне становлення; емпіричні – спостереження, анкетування, тестування, проективні, психосемантичні, репертуарні методи, констатувальний експеримент; розвивальні – формувальний психолого-педагогічний експеримент, психологічний тренінг, психологічне консультування. Обробка експериментальних даних здійснювалася за допомогою кореляційного та факторного аналізу.

Структура роботи: дослідження складається з вступу, 2 розділів, 4 підрозділів, висновку та списку літератури.

У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дослідження, окреслюється рівень розробки проблеми.

У першому розділі «Теоретичні засади культури як соціального феномену» ставляться наступні цілі:

- виявити основи природи культури, її концептуальні засади;

- здійснити аналіз культури як системи цінностей;

          - з’ясувати складові елементи культури як соціального феномена.

У другому розділі «Культура як фактор динаміки сучасного суспільства» поставлені наступні цілі:

- проаналізувати особливості взаємодії культури на особистості в суспільстві;

- з’ясувати закономірності культурного розвитку на сучасному етапі;

          - виявити загально значущі норми моралі, ідеали, стандарти поведінки.

               Розділ 1. Теоретичні засади культури як соціального феномену.

1.1             Концептуальні засади культури.

Поняття «культура» можна визначити як сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням. Це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, який відбивається в типах та формах організації життя та діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних та духовних цінностях.

Поняття «культура» об'єднує в собі науку, освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд.

Культура - явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. У цьому полягає передумова і необхідність різних підходів, засобів її дослідження. Тому й вивчають її різні науки (соціологія, історія, філософія, економіка, психологія), які утворюють культурологію як самостійну галузь знань.

Філософія і психологія збагачуються новими концептуальними підходами. Не менш значимими є досягнення в теоретичному осмисленні ходу історії, розвитку цивілізації і культури людства.
Все це надало можливість багатьом мислителям, науковцям, суспільним діячам по-новому зглянути як на окрему людину, так і на розвиток усієї культури та цивілізації в цілому. Роботи Шпенглера, Бердяєва, Тойнбі вмістили у собі найбільш характерні погляди того часу.

Твори Шпенглера і Бердяєва виявили наявність на той час песимістичного підходу у вирішенні долі культури, зокрема європейської. Позиція Тойнбі більш оптимістична – вона змушує сподіватися на те, що в будь-якій критичній ситуації людина, завдяки творчій суті своєї особистості, зможе знайти шляхи спасіння, винайти нові культурні форми, утворити нову цивілізацію.

Освальд Шпенглера - німецький філософ, представник філософії життя, один із засновників сучасної філософії культури. У найвідомішій своїй праці «Занепад Європи», розглядав культуру не як єдину загальнолюдську, а як розколоту на окремі культури, кожна з яких проявляється на основі власного унікального «прафеномену» - «способу переживання» життя. Розвиток культур підпорядковується певному біологічному ритму, який зумовлює головні фази їх розвитку: народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і «занепад». Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію.

Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їх дослідженню вчений присвятив 12-томну працю "Дослідження історії".У розвитку кожної цивілізації вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад.

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна. Він сформулював теорію суперсистем культури, виділив три основних типи культури.Серед них чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу; ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності; та ідеалістичний тип, що грунтується на інтуїтивістському методі пізнання.

         У радянській філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством. Цей погляд відтворював досить поширений технологічний підхід до культури як техніко-цивілізаційного явища, продукту людської діяльності

Діяльний підхід до визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдяки новим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Різні дослідники по-своєму тлумачили особливості цього підходу, приділяючи недостатньо уваги тому, які особливості засобу мислення та засобів праці властиві певній країні, часові, народові.

Динамічнішим стало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилося у вжитку західноєвропейське поняття «менталітет», яким активно послуговуються задля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах.

Поряд з науковим існує й побутове розуміння культури. Найчастіше культурою вважають різноманітні види й жанри художньої культури та мистецтва (музику, театр, кіно, літературу, живопис), культуру поведінки людини. З неї найчастіше вилучають науку, ідеологію протиставляють культурі. Але існує взаємозв'язок між духовною культурою та діяльністю, її об'єктивізованими зразками, оскільки існують відомі ідеї та норми, які передаються від покоління до покоління. Під культурою завжди розуміють явища, процеси та відносини, що якісно відрізняють суспільство, людину від природи, є результатом соціальної взаємодії[1].

Залежно від критеріїв, існують різні класифікації культури:

      Відповідно до змісту діяльності її поділяють на:

      матеріальну

      духовну;

      відповідно до рівня та форм соціальної взаємодії:

      суперкультуру (культуру конкретного суспільства),

      субкультуру (культуру спільнот),

      контркультуру (культуру девіантних соціальних груп),

      конфронтаційну культуру,

      культуру узгодження,

      культуру соціальних груп тощо.

Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної - етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами - культурний релятивізм. Насправді оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу, зокрема без врахування загальних тенденцій розвитку суперкультури та загальнолюдської культури.

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Як правило, висока, елітарна культура, створювалася та поціновувалася обмеженою кількістю людей, тоді як народна пов'язана з життям широких народних мас. У сучасному суспільстві з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма - масова культура, яка, апелюючи до всіх, розрахована на масове вживання.

Культура включає в себе три види елементів:
1. Поняття (концепти). Вони містяться головним чином у мові і допомагають організувати і впорядкувати свій досвід .
2. Відносини. Культура в дійсності не тільки описує за допомогою понять те, з чого складається світ, а й містить певні уявлення, як ці складові частини пов'язані один з одним у просторі та часі, за значенням і. Кожна культура характеризується своїми поглядами на взаємини між поняттями як реального світу, так і світу надприродного.

3. Цінності. Цей елемент культури є колективні усіма переконання щодо цілей, до яких слід прагнути. Вони лежать в основі моральних доктрин. І хоча різні культури можуть вважати цінностями різні речі, кожне соціальне пристрій робить свій вибір - що вважати цінністю, а що ні.

До основних категорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісні орієнтації», «зразки поведінки», «зразки діяльності», «менталітет», «інтереси», «соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.

Протягом соціальної історії люди освоїли, зробили своєю домівкою всю земну кулю, вийшли у космос, винайшли неймовірне за кількістю і якістю число способів діяльності. Якщо спробувати їх згрупувати за прикладними сферами, то можна виділити такі основні форми культури, як «матеріальна культура», «духовна культура», «культура людини», що включає «соціальну (тобто політичну, економічну, правову, моральну) культуру людини», і «фізична культура».