Феномен самогубства у соціальних дослідженнях

   У цьому плані, чим більше слабшають  внутрішні зв’язки з тією групою, до якої належить індивід, тим менше він від неї залежить і тим більше він буде керуватися міркуваннями свого особистого інтересу. І, як наслідок, Дюркгейм дає визначення егоїстичного самогубства. Підкреслюючи роль суспільства в стабілізації життя людей, він прямо пише, що окремі індивіди настільки пов’язані з життям цілого суспільства, що останнє не може стати хворим, не заразивши їх. Страждання суспільства, за Дюркгеймом, неминуче передаються і його членам. Більш того, суспільство, підкреслюється ним, є мета, якій ми віддали кращі сили нашого існування, і тому відриваючись від нього, ми втрачаємо зміст нашої діяльності. Таким чином, усі розчарування індивіда виражають собою стан розкладу, у якому знаходиться суспільство.

   Підбиваючи  підсумок своїм міркуванням щодо самогубств даного типу, Дюркгейм приходить  до висновку, що егоїзм є не допоміжним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об’єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв’язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

   Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма  своєрідною зворотною стороною егоїстичного. Як він підкреслює в цьому зв’язку, якщо крайній індивідуалізм приводить людину до самогубства, то недостатньо розвинута індивідуальність повинна приводити до тих же результатів. Або, говорячи іншими словами, коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність.

   Як  пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що вона повинна була зробити  так. Якщо вона ухиляється від виконання  обов’язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара. Зрозуміло, що якщо суспільство може змушувати до самогубства, та ця обставина означає, що індивідуальна особистість у даному середовищі цінується дуже низько. Зрозуміло й інше, що для того, щоб індивід займав таке незначне місце на тлі колективного життя, необхідно майже повне поглинання його особистості тією групою, до якої він належить. Причому ця остання, за Дюркгеймом, повинна бути дуже міцно згуртованою, тобто в цілому тут самогубство має своєю причиною недостатній розвиток індивідуалізму.

   Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соціальних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціальних потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.

   Як  зазначав Дюркгейм, у момент суспільної дезорганізації, – чи буде вона відбуватися в силу хворобливої кризи чи, навпаки, у період сприятливих, але занадто раптових соціальних перетворень – суспільство виявляється тимчасово не здатним проявляти потрібний вплив на людину, і в цьому ми знаходимо пояснення тих різких підвищень кривої самогубств. Причому аномія, за Дюркгеймом, є в наших сучасних суспільствах регулярним і специфічним фактором самогубств, відмінним від всіх інших типів самогубств. У чому їхня відмінність за Дюркгеймом? Егоїстичне самогубство виникає від того, що люди не бачать сенсу в житті, альтруїстичне – викликається тим, що індивід бачить сенс життя поза нею, третій (аномічний) вид визначається безладною, неурегульованою людською діяльністю і супутніми їй стражданнями. Разом з тим не можна не помітити, що між анемічним та егоїстичним видом самогубства існує деяке споріднення. І той і інший у своїй основі визначаються відчуженістю, недостатньою близькістю суспільства до індивіда, але «сфера бездіяльності», як підкреслює Дюркгейм, у цих випадках зовсім різна. При егоїстичному виді самогубства, дефект знаходиться у власне колективній діяльності, що позбавляється змісту і значення. Навпаки, при анемічному самогубстві вирішальну роль грають винятково індивідуальні пристрасті, які не зустрічають на своєму шляху ніякого стримуючого фактора. Тому можна сказати, що ці два типи самогубства, незважаючи на те, що вони мають цілий ряд спільних точок, залишаються незалежними один від одного. Причому егоїстичне й анемічне самогубства, за Дюркгеймом, велику частину своїх жертв вербують у різнорідних шарах суспільства. Перше поширене переважно серед інтелігенції, у сфері розумової праці, а друге спостерігається головним чином у світі торгівлі і промисловості.

   Дослідження Дюркгейма про самогубство мало велике наукове і практичне значення. Ця проблема стала однією з найважливіших у загальній системі соціологічного пізнання громадського життя.

   Дюркгейм  вдало використовував метод статистичних кореляцій, зокрема, для визначення ролі непрямих даних. Наприклад, він  вважав головним фактором самогубства відсутність соціальної згуртованості. Але «соціальна згуртованість» не відбивається безпосередньо в офіційній статистиці. Звідси – вивчення її за непрямими даними: відсоток розлучень, економічні і політичні кризи і т.п.

   Як  профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення соціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючи зв’язки – зв’язки, що сприяють солідарності всіх членів. У цьому плані Дюркгейм не сподівається ні на державу, ні на церкву, ні на сім’ю. Головним засобом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій і покладає на них, як уже говорилося, функції «обмеження пристрастей», улагоджування класових конфліктів і визначення справедливості. 

   3.3 ПРОГРАМА СОЦІОЛОГІЧНОГО  ДОСЛІДЖЕННЯ

   Проблемна ситуація. У перекладі з наукової мови «суїцид» означає добровільну смерть. За відкритою статистикою, в більшості країн світу крива самогубств сьогодні повзе вгору, що свідчить про глобальність цієї проблеми. Існує точка зору, відповідно до якої саме самогубства (а не наркотики, СНІД або дорожні пригоди) стають все більш поширеною причиною смерті в мирних умовах (хоча аргументувати її через відсутність надійних статистичних даних нелегко). Це неминуча розплата за блага технічного прогресу у всіх його проявах: індустріалізація, урбанізація, прискорення темпу життя, ускладнення людських взаємин і звичайно ж бездуховність.

   За  даними Державного комітету статистики станом на 2010 рік на 100 тис. населення припадає скоєння 22 суїцидів. В порівняльному аналізі – ця причина смерті є найпоширенішою після природної смерті (від хвороб системи кровообігу), смерті від новоутворень та смерті від зовнішніх причин.

   За  статистикою ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) більшість з тих, хто скоїв самогубство – є молодь. Частка самогубців в загальній кількості всіх людей, які щороку вмирають у світі, становить 2%.

   Ще  два мільйони людей в усьому світі (600 тисяч) роблять невдалі спроби вбити себе, ці невдалі спроби називають парасуїцидом. Проте не менш важко отримати точні цифри, які відбивають реальну кількість самогубств, і багато хто з дослідників вважає наведені вище цифри явно заниженими.

   Статистика  свідчить, що лише 35-40% самогубств звершують люди, психічно хворі. Інші - або здорові в психічному відношенні люди, або особи, які відносяться до групи прикордонних нервово станів.

   Найчастіше  спроби самогубства на Україну здійснюють жінки. При цьому вони вибирають  більш «гуманні», на їх погляд, способи, ніж чоловіки. Наприклад, ковтають пігулки або ріжуть вени. Тому вони і виживають частіше. Представники ж сильної половини людства вдаються до більш «ефективним» методів - викидаються з вікон, вішаються, пускають собі кулю в скроню.

   Зафіксована статистика на Україну - 22 самогубства на кожні 100 тисяч чоловік - нижче, ніж, наприклад, в економічно благополучних країнах - Фінляндії (37/100 тис. населення), Швейцарії (34/100 тис.), Австрії (31/100 тис. ), Угорщини (27/100 тис.), Норвегії (24/100 тисяч). Але це на порядок більше, ніж у бідних країнах Африки, бідної Латинській Америці, мусульманських державах.

   Соціологи стверджують, що офіційна статистика самогубств значно відрізняється від реальних цифр (у 2-4 рази), оскільки в неї потрапляють  тільки явні випадки. Також ніким не фіксуються випадки невдалих спроб відходу з життя, яких у 7-10 разів більше.

   Основні поняття:

   Самогу́бство (суїцид) — свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, умисною і бажаною дією. Медичний термін самогубства «суїцид» має коріння у латинській мові — лат. sui caedere вбивати себе.

   Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і поряд з суїцидом, включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.

   Суїцидальні замахи — всі суїцидальні акти, котрі не закінчились летально по причині, незалежній від суїцидента.

   Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.

   Суїцидальні прояви — думки, вислови, натяки, які не супроводжуються будь-якими діями, направленими на позбавлення себе життя.

   Аномічні  самогубства — акт самогубства, що є наслідком неспроможності людини пристосуватися до швидкоплинних умов суспільства.

   Об’єкт  дослідження:  дослідження є феномен суїциду.

   Предмет дослідження: ставлення населення до феномену самогубства.

   Завдання:

   1. визначити думку населення про  феномен самогубства;

   2. з’ясувати ставлення населення  вцілому до проблеми суїциду;

   3. дізнатися, що на думку населення  стає причиною самогубства. 

   Мета: визначити, наскільки проблема самогубства є важливою для суспільства; з’ясувати ставлення населення до феномену самогубства; який внесок вона роблять у формування суспільної свідомості.

   Гіпотеза:  на мою думку, у значної кількості населення під впливом певних соціальних чи особистісних факторів чи обставин виникали думки про самогубство.

   Вибіркова сукупність становить 50 осіб. Вибіркова  сукупність формувалася стихійно.

   Методика  збору інформації. Для проведення дослідження був обраний метод анкетного опитування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом, використовуючи роздаткову анкету. Обраний метод дозволяє з мінімальною технічною допомогою за короткий час зібрати первинну інформацію від респондентів, забезпечуючи повну анонімність. Інструментарій поданий в додатку (Див. додаток А).

   Розподіл  респондентів за статтю був стихійним, тому у нас респондентів-чоловіків  було 44%(22 особи), а респондентів-жінок 56%(28 осіб). За віком серед респондентів були: особи до17 років 54%(27 осіб), 18-24 – 22%(11 осіб), 25-40 – 16%(8 осіб), 40-60 – 4%(2 особи), 60+ - 4%(2 особи).

   Нажаль, на сьогодні, склалася думка, що велика кількість населення, особливо молодь, замислюється про суїцид, і проведене  дослідження показало, що лише 8% опитаних, ніколи не замислювалися про самогубство, і пояснили це тим, що це не вихід, а втеча від проблем.

   В ході опитування з’ясувалося, що 0% –  схвалюють самогубство, 36%(18 осіб) –  не засуджують, 36%(18 осіб) – ставляться із засудженням і 28%(14 осіб) ставляться до суїциду вкрай негативно.

   На  таке питання як причини самогубства, респонденти дали такі відповіді:

   Переживання образи, одинокості, відчужуваності, неможливість бути зрозумілим 62%(31 особа)(діаграма 1, пункт 1(далі д1,п1)); Реальна або уявна  втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі 52%(26 осіб) (д1,п2) ; Переживання пов’язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків 20%(10 осіб)(д1,п3);  Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою 18%(9 осіб)(д1,п4); Страх перед покаранням 40%(20 осіб)(д1,п5); Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність 12%(6 осіб)(д1,п6); Почуття помсти, погроз, шантажу 18%(9 осіб)(д1,п7); Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття 84%(42 особи)(д1,п8); проблеми зі здоров’ям 12%(6 осіб)(д1,п9) ; Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів 6%(3 особи) (д1,п10); старість, почуття непотрібності 8%(4 особи) (д1,п11); соціально-побутова невлаштованіть 4%(2 особи) (д1,п12); ); Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням 34%(17 осіб)(д1.п13);