ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП

   Актуальність  теми дослідження. Проблема суїциду  супроводжує людину з того моменту, як вона усвідомила свою скінченність, смертність і постала перед вибором між життям і смертю.

   Особливість природи феномена суїциду полягає у тому, що кожна без винятку суїцидальна дія є не тільки актуальною як свідчення про індивідуальні та суспільні хвороби, але й сучасною, тобто такою, що не має терміну давності.

   Феномен суїциду на протязі історії людства  викликав діаметрально протилежні оцінки (від абсолютної заборони до цілковитого  захоплення). У ньому вбачали то злочин, то героїчний учинок. До нього  змушували наказом, або за нього жорстоко карали.

   Різноманітність поглядів на суїцид у кожному конкретному  випадку обумовлюється ідеологічною доктриною, що лежить у основі життя  певного суспільства, його соціальною структурою, рівнем інтелектуального розвитку, ступенем колективної згуртованості, типом світогляду тощо. При цьому потрібно враховувати, що суїцидальне рішення приймається під впливом як зовнішніх чинників, так і цілісного образу смерті, що продукується свідомістю.

   Актуальність  теми даного дослідження зумовлена  гострою суїцидальною ситуацією як в Україні, так і у світі в цілому. І якщо проблема самогубства виступає об’єктом дослідження багатьох наукових галузей – медицини, психології, філософії, юриспруденції, методи яких обмежені, то саме соціології покликана слугувати фундаментом наукової суїцидології, оскільки у своїх межах вона відкриває можливість фундаментального аналізу суті феномена суїциду.

   Метою курсової роботи аналіз стану розробленості проблеми суїциду в сучасній українській науці прийомами соціологічного методу.

   Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити наступні завдання:

• проаналізувати феномен суїциду у контексті проблеми людських можливостей;
• навести характеристику сучасні методи дослідження феномена суїциду;
• визначити найпріоритетніші прийоми соціологічного методу дослідження самогубства в Україні.

   Об’єктом дослідження є соціологічний метод у дослідженні феномену суїциду.

   Предметом дослідження виступають прийоми і засоби дослідження феномену самогубства соціологічним методом.

   Теоретико-методологічною основою дослідження є роботи зарубіжних і вітчизняних учених – Дюркгейма Е., Кльоца Л., Заброцького М., Кони А., Ляха В., Осетрової О., Пурло Е., Рибалки В., Сокирської Л., Чудакової О., Шавровської Н., Шнейдмана Е., Яківця О. та інших.

   У цілому особливість застосування методів дослідження залежить від специфіки об’єкту, на який вони націлені. Так, у межах даної роботи у процесі дослідження суїцидологічної проблематики автором використовувалися такі методи, як історичний, екзистенціальний, психологічний, психоаналітичний, екзистенціально-психоаналітичний тощо.

   Курсова робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків та списку використаних джерел який налічує 18 найменувань.

   РОЗДІЛ 1

   СУТНІСТЬ  ФЕНОМЕНУ САМОГУБСТВА

   ТА  ПРИЧИН ЙОГО ВИНИКНЕННЯ

1. Сутність суїциду як соціального феномену

   За  даними Всесвітньої організації  охорони здоров’я (ВООЗ) у другій половині XX ст. щороку 900 000 осіб закінчують життя самогубством. Щодня, на планеті, 4–6 тис. чоловік закінчують життя самогубством, при цьому тільки 35–40% з них страждають психічними розладами. Таким чином більшість суїцидентів не є психічно хворими. Згідно з прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я на 2020 р., приблизно 1,53 млн людей у всьому світі помруть від суїциду і в 10–20 раз більша кількість людей вчинять суїцидальні спроби. Це складає в середньому одну смерть кожні 20 секунд і одну спробу кожні 1–2 секунди [9, с. 31].

   Самогубство або суїцид (від лат. sui caedere – вбивати  себе) – навмисне, заздалегідь обдумане позбавлення себе життя; один з видів насильницької смерті. Можна сказати, що суїцид проблема сучасного суспільства, яка являє собою відкритий прояв саморуйнівної поведінки людини.

   Винятково людська здатність до самозагибелі існує як «зворотний бік» її саморегуляційної поведінки. В її основі лежить саморуйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

   Самогубства входять до числа трьох основних причин смерті людей у віці 15-44 років  у всьому світі. На думку експертів  ВООЗ, самогубства забирають більше життів, ніж всі війни, терористичні акти та локальні конфлікти разом узяті. Причому на відміну від воєнних конфліктів, які можна попередити або врегулювати мирним шляхом, усунути причини самогубcтв на політичному рівні практично неможливо. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ, психічне здоров’я нації перебуває під загрозою, якщо кількість суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем: Латвія (42,5 суїциди), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9).

   Щодо  суспільних категорій, які найбільш схильні до скоєння подібних вчинків, то найвищий показник самогубств відзначається  серед психічно хворих, хронічних алкоголіків, наркоманів, інвалідів. До групи ризику можна також віднести літніх людей, засуджених, а також дітей і підлітків.

   Самогубство в усіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних рис особи та соціального середовища. Ця теза стала переважною в сучасній суїцидології. З-поміж її концепцій найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.

   У різні історичні епохи, в різних соціальних прошарках самогубство  мало діаметрально протилежні моральні оцінки. У деяких народів воно розглядалось як спосіб гідно піти з життя (наприклад, масове самогубство переможених у релігійних війнах, ритуальне самогубство вдів і слуг правителів в Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддистські самоспалення). Водночас історія з давніх часів фіксує «персональні» самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.

   За  останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, що все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогубствам, збільшується кількість різних наукових центрів профілактики цього явища.

   За  офіційними даними ВООЗ Україна входить  в першу десятку країн світу з з високим рівнем суїцидальної активності – понад 20,0 самогубств на 100 000 населення. За часів Радянської влади проблема самогубств замовчувалася. Було прийнято вважати, що позбавляють себе життя лише психічно хворі люди. За останні 15 років  щорічно в Україні від самогубств гине приблизно 13 000 осіб. З 1985 по 2005 р. загальне число загиблих через самогубства перевищило 230 000 осіб [9]. Число загиблих в результаті самогубств в Україні перевищує число загиблих від вбивств та аварій на транспорті. Щодня в Україні від самогубств вмирає 35–40 осіб і здійснюється близько 500 суіцидальних спроб.

   Досить  багато українців гинуть від вдалих спроб самогубства, ще більше скоює  невдалі спроби. На офіційну статистику не варто покладатись абсолютно, адже вона не точна – часто люди, які намагалися накласти на себе руки не потрапляють в поле зору медиків. Нерідкісні випадки, коли їхні родичі приховують факт суїциду.

   Смертність  серед чоловіків від самогубств у три рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку. Серед чоловіків, яким виповнилося 70 років, добровільно розлучаються з життям 72 зі 100 тис. населення.

   Кількість самогубств, скоєних дітьми, збільшується, а вік самогубців зменшується. Особливо вразливою до соціальних негараздів у суспільстві є молодь. Про це свідчить і значне зростання кількості самогубств серед молодих людей: за період 1991–1994 р. кількість самогубств в Україні серед молоді зросла вдвічі. Основні їх причини лежать у сфері соціальній, соціально-психологічній, що окреслює втрату соціальних зв’язків, депресію, фрустрацію, алкоголізм, наркоманію, невдачі у навчанні, конфлікти із родичами, однолітками, страх перед майбутнім, самотність, розчарування у коханні, втратою смислу життя і професійних перспектив, хронічною відсутністю грошей і роботи тощо. Тому нинішні молоді громадяни, на відміну від старшого покоління, поставлені подвійно в екстремальні умови, вихід з яких може бути непередбачуваним і неконтрольованим [8].

   За  даними центру досліджень дитинства  Українського НДІ, у 27% дітей віком  від 10 до 17 років час від часу з’являються суїцидальні думки. Крім того, більшість дитячих самогубств пов’язана не з психічними захворюваннями, як здається на перший погляд, а з недоліками морального виховання. До важливих чинників суїцидальності неповнолітніх можна віднести ще й такі: втрата батьківської любові, нерозділене кохання, розлучення батьків, що породжує відчай, образу, ревнощі, вражене самолюбство, приниження, знущання, вагітність, які породжують відчай, страх, тривогу, при нестійкій, ще не повністю сформованій психіці.

   В зв’язку з приєднанням України до Європейського плану дій з охорони психічного здоров’я, який було прийнято на Європейській конференції ВООЗ в Хельсинки в 2005 році, діяльність в сфері попередження самогубств активізувалася. В Україні у великих містах, зокрема й у Києві, працюють кабінети соціально-психологічної допомоги.

2. Характеристика причин суїциду

   Не  кожну смерть, причиною якої стає сама людина, можна назвати самогубством. У людини, що заснула за кермом своєї машини і врізалася в дерево, немає наміру убити себе.

   Так, Едвін Шнейдман (Shneidman, 1993, 1981, 1963), один із самих компетентних фахівців, що досліджують проблему суїциду, визначає самогубство як навмисну смерть – акт позбавлення себе життя, під час якого людина робить цілеспрямовану і свідому спробу припинити існування.

   Навмисна  смерть може мати різну форму. Ці відмінності дуже важливі для клініцистів і дослідників, коли вони намагаються зрозуміти і провести лікування суїцидентів. Враховуючи дані відмінності, Шнейдман дав описи чотирьох типів людей, які навмисно прагнуть покласти край своєму існуванню: шукачі смерті; ініціатори смерті; ті, хто заперечують смерть та гравці зі смертю [16].

   Шукачі смерті у момент здійснення спроби самогубства явно прагнуть померти. Така цілеспрямованість зберігається порівняно недовго, потім її змінюють сумніви – через яку-небудь годину або наступного дня, а потім це ж бажання померти повертається знов.

   Ініціатори смерті теж прагнуть померти, але вони діють виходячи з переконання про неминучість смерті, що наближається, і вважають, що своїм вчинком просто прискорюють цей процес. Деякі з них вважають, що їх смерть це всього лише питання декількох днів або тижнів. Під цю категорію підпадають багато випадків суїциду серед немолодих і важко хворих людей (Valente ). Письменник Ернест Хемінгуей, що все життя відрізнявся міцним здоров’ям, був дуже стурбований своїм фізичним станом, що поступово погіршувався, і саме це, на думку багатьох дослідників, визначило його рішення накласти на себе руки.

   Шукач смерті – людина, що має твердий намір накласти на себе руки у момент здійснення спроби самогубства.

   Ініціатор смерті – людина, яка здійснює спробу самогубства, оскільки вважає, що процес вмирання вже почався і що він просто прискорює свою смерть.

   Ті, хто заперечують смерть, не вірять, що позбавляючи себе життя, повністю припиняють своє існування. Вони вважають, що просто віддають своє нинішнє життя в обмін на здобуття щасливішого існування в іншому світі. Більшість самогубств, що здійснюються дітьми, потрапляють саме в цю категорію, так само як і самогубства дорослих людей, що вірують в потойбічне існування і здійснюють самогубство заради досягнення іншої форми буття. Самогубство 39 членів секти «Небесні Брами» в 1997 році теж потрапляє в дану категорію. Ухвалюючи рішення піти з життя, вони вірили, що смерть тіла звільняє душу і дає їй можливість піднятися у вищі сфери [1].

   Гравці із смертю переживають суперечливі почуття або двояке ставлення до можливості власної смерті навіть під час спроби самогубства, причому ця двоякість виявляється і в самому способі самогубства. Хоча такі люди в якійсь мірі бажають померти, і часто саме так і відбувається, спосіб, яким вони намагаються піти з життя, не гарантує смертельного результату. Людина, що грає в «російську рулетку», а саме що стріляє в себе з револьвера, барабан якого заряджений навмання одним патроном, є гравцем із смертю.