Порівняльний аналіз віровчення в основних напрямках християнства

      Етапними  для католицизму стали 80-ті роки XX ст. На Надзвичайному синоді єпископів, присвяченому 20-річ-чю II Ватиканського собору, було проаналізовано церковні справи у контексті еволюції сучасного суспільства. Серед проблем було названо ускладнення відносин церкви зі світом. Багаті країни пізнали секуляризм, атеїзм, матеріалізм. Цим спричинена глибока криза фундаментальних моральних цінностей. У країнах, що розвиваються, панують бідність, голод, злидні. У декларації «Заклик Бога до всіх людей » синод закликає всіх людей (не тільки католиків) до участі у створенні «цивілізації солідарності та любові», бо тільки шляхом релігійного відродження можна подолати апокаліптичний стан сучасної культури.

      На  порозі третього тисячоліття серед  католиків постійно зростає прагнення  до створення найширшої платформи  для об'єднання всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства».

      На  українських землях християнство у  його західній традиції було відоме ще до хрещення України-Русі. Активну місіонерську діяльність вели тут католицькі чернечі ордени в XIII ст., що з часом за підтримки Речі Посполитої забезпечило активне його поширення в Галичині, на Поділлі, Волині. Католицькі громади були майже у всіх містах України.

      Нищівного удару зазнав католицизм в Україні  за Радянської влади: було припинено існування більшості парафій, сплюндровано багато храмів, гонінь зазнавали священнослужителі та віруючі. У 1946 р. змушений був покинути українські терени архієпископ Євген Базяк. Усього кільком священикам було дозволено душпастирське служіння.

      Відновлення католицьких дієцезій (єпархій) в Україні відбулося в січні 1991 р. Нині до 5 дієцезій України належить понад 800 парафій, відновлюють свою діяльність католицькі храми, монастирі, навчальні заклади.

      Керівним  виконавчим органом Римо-католицької  церкви в Україні є Львівська митрополія, безпосередньо підпорядкована Апостольській столиці.

      Тепер розглянемо специфіку протестантизму.

      Виступаючи  проти католицької церкви як одного з інститутів феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували її посередницьку роль між людиною і Богом, культову практику, догматичні положення. Свої реформи протестанти обґрунтовували «справжнім прочитанням» Біблії, яку оголосили єдиним джерелом Одкровення, авторитетом у питаннях віри. Вони виступали за право кожного громадянина вільно читати і тлумачити Біблію як єдине джерело протестантського віровчення.

      Особливим є погляд у протестантизмі на проблему людини. Властива буржуазній епосі індивідуалізація людського буття затребувала таких релігійних уявлень, за яких тільки особиста віра людини може забезпечити їй спасіння. Стверджувалося, що у своєму гріхопадінні людина втратила здатність творити добро, тому їй не досягти спасіння за результатами своєї діяльності, заслуг. Воно можливе як наслідок божественного втручання. А для цього потрібна віра людини в спокутну жертву Ісуса Христа. Водночас акцент було зроблено на ролі особистості у релігійному житті. Наприклад, якщо православ'я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання на основі власних поглядів, пристрастей, звичок.

      Своєрідно трактує протестантизм і саму ідею Бога. З погляду його ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, яка в нього вірить: «У що віриш, те й маєш».

      Протестантизм відмовився від поклоніння Богородиці і святим, вшановування ікон та інших реліквій. Великого значення надає він індивідуальним та колективним молитвам. Багато протестантських громад визнають свята, пов'язані з життям і діяльністю Ісуса Христа. Допускається включення в календар і громадянських свят.

      Отже, головні засади протестантизму зводяться  до таких положень:

      — визнання абсолютного авторитету Священного Письма (Біблії) як основного джерела  пізнання людиною Бога, утвердження  її релігійних і моральних принципів;

      — визнання можливості особистого спілкування віруючого з Богом;

      —   віра в спасительну жертву Ісуса  Христа;

      — заперечення Священного Переказу —  папських булл (декретів), енциклік (послань) як джерела віри;

      — заперечення посередницької ролі церкви, священства у спілкуванні людини з Богом;

      — визнання заданості людської долі (здобути  чи втратити можливість спасіння);

      — спрощення культової діяльності (богослужіння складаються з молитов, проповідей, псалмоспівів, читання  Біблії).

      У протестантизмі значно спрощено культ: скасовано наряджання священиків, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони, багато свят, спеціальних служб, пов'язаних із вшануванням святих.

      Найпомітніші  протестантські напрями — лютеранство  і кальвінізм, англіканство, які, виникнувши у XVI ст., дали поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанству. Усі вони належать до ранніх течій у протестантизмі. У XIX—XX ст. заявили про себе методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п'ятдесятники. 
 
 
 
 
 

     Література 

1. Лубський  В. І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 432 с.
2. Токарев С.А. Релия в истории народов мира. – М.: Инфра-М, 2000. – 622 с.
3. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навч. посібник для студентів візів. – Львів: Афіша, 2001. – 310 с.
4. Черний А.М. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європейського університету, 2002. – 288 с.