Культурні реалії релігійного характеру в США

 

ВСТУП

Оскільки в більшості  випадків людина має справу не зі світом, як таким, а з його репрезентаціями, когнітивними картинами та моделями, то світ постає через призму культури і мови народу, який сприймає цей  світ. Тобто, вивчаючи мову певного  народу, лінгвіст пізнає і його культуру.

Кожна країна, кожен народ, місцевість мають свою особливу культуру, а відтак особисте, неповторне, властиве тільки їм. У кожній мові існують  особливі слова, які належать до національної лексики і не мають повних аналогів в інших мовах. Такі слова називають  реаліями, і саме вони є об’єктом цього дослідження.

Актуальність роботи полягає  в тому, що такі мовні реалії не лише не мають повних лексичних відповідників в іноземній мові, а й об’єкти, речі, які позначають ці реалії, не присутні в іноземній культурі, що ускладнює передачу таких лексем на іншу мову. За необхідності можна підібрати єдину лексичну одиницю, яка, втім, не передасть повного значення та відтінків запропонованої реалії, тому правильне і якнайширше її розуміння забезпечить адекватне сприйняття тексту.

Об'єктом курсової роботи є культурні реалії релігійного  характеру в США.

Предметом дослідження  виступає лексика на позначення реалій релігійного характеру в США.

Мета курсової роботи – проаналізувати особливості релігії в США, відображені у мовних реаліях на позначення релігійних течій, предметів релігії та релігійних споруд.

Завдання:

1. Розглянути основні поняття лінгвокраїнознавства.
2. Дослідити поняття реалії.
3. Розглянути особливості релігії в США.
4. Скласти глосарій мовних реалій релігійного характеру.

РОЗДІЛ I ФОНОВА ЛЕКСИКА У СЛОВНИКОВОМУ СКЛАДІ МОВИ

I.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА

Знання фонової лексики  дозволяє відповідно інтерпретувати поведінку  носія мови і обрати найбільш вдалі  лінгвістичні та екстралінгвістичні засоби для спілкування. Відтак виникає  необхідність в новій науці, яка  б допомогла зрозуміти явища, притаманні іноземним країнам, з  метою пізнання їх культури та для  адекватного міжкультурного спілкування. Такою наукою стало лінгвокраїнознавство.

Лінгвокраїнознавство –  це галузь лінгвістики, яка досліджує  конкретні національні явища, відображені  у мові. Ця наука має на меті дослідити, як слова та їх значення відображають життя людей, їх історію, географію та культуру. Так слово акумулює в собі знання про лінгвокультурну спільноту, де остання означає групу людей, яка живе на одній території, говорить однією мовою і об’єднана спільною культурою, історією та стилем життя [3, с.6].

Варто зазначити, що лінгвокраїнознавство виділилося на фоні більш загальної науки – лінгвокультурології.

Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики та культурології і досліджує прояви культури народу, які закріпились у мові [12, с.9].

Об’єктом лінгвокультурології є взаємозв'язок та взаємодія культури й мови у процесі її функціонування. Предметом − мовна картина світу, тобто вивчення культурної семантики мовних знаків, що формуються при взаємодії двох різних  кодів, а саме мови і культури, з метою виявлення способів, якими мова втілює у своїх одиницях, зберігає та трансформує форму культури [5, с.6].

Предметом же сучасного лінгвокраїнознавства є вивчення культурної семантики мовних знаків, яка формується при взаємодії двох різних кодів – мови та культури, оскільки кожна мовна особистість є водночас і культурною особистістю. Тому мовні знаки здатні виконувати функцію «мови» культури, що виражається в здатності мови відображати культурно-національну ментальність її носіїв [12, с.30].

Тут виникає питання «мовного бар’єру», який може виникнути навіть за умови додержання всіх мовних норм. Так головним завданням науки  є показати мовцеві, для якого дана мова не є рідною, як історія, географія, культура, традиції та звичаї, стиль життя носіїв мови відображені в значеннях слів, словосполучень, фразеологічних одиницях, кліше, прислів’ях та приказках [3, с.6].

Разом з оволодінням іноземною  мовою відбувається засвоєння культурологічних знань і формування спроможності розуміти ментальність носіїв іншої  мови. Освітня цінність лінгвокраїнознавства полягає в тому, що знайомство з культурою мови, що вивчається, відбувається шляхом порівняння і постійної оцінки отриманих раніше знань, зі знаннями і поняттями про свою країну.

Лінгвокраїнознавство –  напрямок, що, з однієї сторони, включає  в себе вивчення мови, а з іншої  – дає нову інформацію про країну, мова якої вивчається. Отже, головна  мета лінгвокраїнознавства – забезпечення комунікативної компетенції в актах  міжкультурної комунікації, перш за все за допомогою адекватного  сприйняття мови співрозмовника і розуміння  оригінальних текстів [1, с.120].

Основним об’єктом лінгвокраїнознавства є фонові знання, якими володіють  члени певної мовної та етнічної спільноти, тому проблеми, які вирішує дана наука, частково покривають задачі соціолінгвістики. Лінгвокраїнознавство ставить задачу вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображає національні особливості культури народу – носія мови та сфери його існування [20, с.60].

Головна задача лінгвокраїнознавства – вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носія мови: реалій (позначень предметів та явищ, характерних для однієї культури і відсутніх в іншій), конотативної лексики (слів, що співпадають за основним значенням, але різняться за культурно-історичними асоціаціями), фонової лексики (позначення предметів та явищ, що мають аналоги в порівнюваних культурах, але різняться національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів). При цьому культурологічна і краєзнавча цінність, типовість і функціональність явищ є найважливішими категоріями відбору національно-культурного компоненту в навчанні іноземної мови [15, с.17].

В будь-якій мові існує група  слів, що має національну та культурну  конотацію або національно-культурний компонент в своєму значенні. Ця група слів має назву фонова лексика.

Фонова лексика (background vocabulary) – це слова, які не мають еквівалентів в інших мовах, тобто явища, відображені у цих словах, унікальні і мають місце лише в побуті певної спільноти, культурна конотація тут охоплює повне значення даних слів (плахта – жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини; мазанка – людське житло, зроблена з глини, сирцевої цегли та хмизу, обмазаного глиною). Такі слова не перекладаються; їх пояснюють з посиланням на явище, яке вони позначають. Ця лексика є предметом лінгвокраїнознавства [3, с. 9].

Фонова  лексика  на  позначення  реалій  не  є  однорідною  і  її  систематизація здійснюється за різними критеріями (за генетичним, тематичним, синтаксичним, часовим тощо). Виділяють також дві основні групи: денотативні реалії (лексичні одиниці, семантична структура яких повністю заповнена фоновою лексичною інформацією); і конотативні реалії (лексичні одиниці, які, окрім звичайних понять, виражають ще і смислові та емоційні фонові відтінки) [16, с. 178].

За композицією серед фонової лексики на позначення реалій можна виділити пряму фонову лексику (словосполучення з власними назвами, географічні назви-топоніми, лексика повторної номінації) та непряму фонову лексику  (фонові сполучення – контекстуальна лексика, фонові з’єднання – номінативна лексика, фонові позначення) [16, с. 179].

Інший важливий термін, який посідає не останнє місце в  теорії лінгвокраїнознавства – фонові знання (background knowledge).

Безумовно, адекватне розуміння  інформації на іноземній мові передбачає наявність певних знань про ту дійсність, яка передана цією інформацією. За цими знаннями як у країнознавстві, так і в порівняльному мовознавстві та теорії перекладу закріплено  означення «фонові»,  тобто сукупність  уявлень про те,  що  складає реальний фон, на якому розгортається картина життя іншої країни, іншого народу [11, с. 106].

Зазвичай фонові знання відображають комплекс стереотипів, які існують  в певній спільноті, і формує певну  систему понять лінгвокраїнознавства, з якою знайомий кожен носій мови і використовує ці поняття у своєму мовленні [3, с. 9]. Наприклад, назвавши когось такою-собі Опрою Уінфрі в розмові з американцем, останній одразу співвіднесе цей образ з телевізійною зіркою, яка веде денну програму, в якій люди обговорюють різні життєві проблеми [17, с. 169].

Тобто фонові знання – це  соціокультурні  знання,  які є характерними  лише  для певної  нації,  або національності, засвоєні  масою їх  представників та  відображені в картині світу певної  національної спільноти  [10, с. 104].

Презумпція (presupposition) – ще один не менш важливий термін, пов'язаний з лінгвокраїнознавством. Цей термін включає в себе знання, які співрозмовники мають у своєму розпорядженні ще до початку комунікації. Презумпція включає в собі знання про: 1) ситуацію спілкування, яка може бути офіційною/неофіційною; 2) статус співрозмовника, який може бути вищим або нижчим, ніж Ваш; 3) особливості мови, яка буде використовуватися, та невербальна поведінка [3, с. 10].

Комунікативна компетенція  передбачає вміння визначити статус і характеристики співрозмовника, здатність  зрозуміти, як з ним спілкуватися. Це вміння формується в процесі соціалізації, який, в свою чергу, є важливою складовою комунікативної компетенції.

Отже, для адекватного  сприйняття іноземного тексту важливо  оволодіти національно-культурним фоном слова, знанням того, які  елементи об’єктивної дійсності  відображаються і закріплюються  в значеннях слів, як проявляється бачення світу в різних лінгвокультурах [15, с. 94].

I.2 ПОНЯТТЯ Є – ЛЕКСЕМИ НЕМАЄ. РЕАЛІЇ. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕАЛІЙ

Ключовим поняттям лінгвокраїнознавства є поняття реалія.

Утворений від латинського  realis – «матеріальний, речовий, дійсний», термін реалія в повному обсязі зберігає етимологічне значення й визначається як «одиничний предмет, річ, те, що є,  існує»  [14].

Реалії – це речі, які  існують лише в певній спільноті  і неприсутні в побуті інших спільнот, а також слова, які позначають ці речі [3, с. 11].

Поряд  із тим усе більш  очевидною стає  тенденція  розвитку  полісемії  терміна  та  його  використання  як  для  найменування  самого предмета  реальної  дійсності,  так  і  його лексеми. У такому  разі  реалії  розглядаються як слова й словосполучення на  позначення  явищ  та  предметів,  специфічних для певної  країни,  іноді групи країн [14].

Реалія – це предмет, поняття, явище, що є характерним для історії, культури, побуту того чи того народу або країни та не трапляється в культурі інших націй [21, с. 20].

Реалії – це назви властивих  лише певним націям і народам предметів  матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних і фольклорних героїв, міфологічних істот і т.п. При зіставленні  мов, що позначають ці явища слова  відносять до безеквівалентної лексики  [20, с. 5].

Перші спроби теоретичного осмислення і практичного застосування фонових знань та реалій у культурі й мові припадають на другу половину 20 століття. З’являється низка праць, автори  яких  намагаються  розкрити  лінгвістичну  природу  фонових  знань,  показати особливості та своєрідність функціонування реалій у  кожній із мовних спільнот.

В основі будь-якої комунікації  лежить взаємне знання реалій, знання предмета комунікації між учасниками спілкування. В мовних явищах відображаються факти громадського життя даного колективу. Цілі вивчення іноземної  мови як засобу спілкування невід’ємно пов’язані з цілями вивчення громадського і культурного життя країн та народів, що говорять даною мовою [18, с. 32].

Слова з особливими культурно-специфічними значеннями відображають не лише стиль  життя, характерний для мовного  колективу, але і стиль мислення.

Не зважаючи на всі спільні  умови в житті кожного народу, існують притаманні лише йому реалії культури, побуту, середовища, яким в іншій культурі відповідають повні або часткові прогалини. Всі ці реалії знаходять відображення у мові, перш за все у вигляді мовних позначень даних специфічних елементів цивілізації, що несуть культурний відбиток (в національних словесних образах). Культурно-специфічні слова є понятійним знаряддям, що відображає минулий досвід нації стосовно дій і роздумів про різні речі певними способами [15, с. 89].

Якщо до безеквівалентної лексики відносити позначення реалій не лише повсякденного побуту, але  і назви особливостей державно-політичного  устрою, різних сфер виробничого і  культурного життя народу, то число  реалій в мові кожного народу досить велике [20, с. 5].

При зіставленні мов і  культур можна виділити наступні групи позначуваних реалій [20, с. 6]:

1) реалія, властива лише одному мовному колективу, відсутня в іншому (Am. drug store; Yellow Pages);

2) реалія присутня в  обох мовних колективах, але в  одному з них вона не відмічається  спеціально (Am. clover leaf – укр. автодорожнє сполучення у вигляді листка конюшини);

3) в різних спільнотах  схожі функції здійснюються різними  реаліями (Am. soda fountain – укр. кафе-морозиво);

4) схожі реалії функціонально  різні. Так, cuckoo’s call в народних віруваннях американців пророкує, скільки років дівчині залишилося до весілля, в російських – скільки років залишилося жити.