Особливості розвитку інтеграційних процесів в Південній Америці (МЕРКОСУР)

Згідно  з договором, протягом перехідного  періоду мав бути створений загальний  механізм лібералізації економіки. Такі питання, як встановлення спільного  зовнішнього тарифу та координація  макроекономічної політики, мали обговорюватися пізніше. На випадок, коли зниження тарифів  з тих чи інших причин не відбулося  б до серпня 1994 року, була розроблена так звана система адаптації. В межах цієї системи державам виділялось 4 роки для завершення процесу  лібералізації. Програма лібералізації  економіки була дуже широкою. Вона передбачала  поступове, лінійне, автоматичне зниження тарифів та ліквідацію всіх інших  торговельних бар'єрів. Загалом, до 1994 року передбачалося зниження митних тарифів до нуля та повна лібералізація  торгівлі. Отже, на 1995 рік спільний зовнішній  тариф становив в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 %. Однак існували винятки у телекомунікації та інформаційному секторі, які становили  12 % всієї тарифної системи.

     Майбутнє  торгівлі в МЕРКОСУР залежатиме від  збільшення торгівлі промисловими товарами. Це дозволить групі слабших країн (Уругваю та Парагваю) впевненіше виходити на ринки. Адже між Аргентиною та Бразилією  торгівля промисловими, особливо товарами харчової, хімічної та машинобудівної промисловості, розвивається найдинамічніше. Саме тому на ці галузі промисловості  припадає від 60 % до 70 % іноземних інвестицій. Крім того, особливістю МЕРКОСУР є  те, що основними торговельними партнерами Уругваю та Парагваю є 2 інші члени  організації.

     Порівняння  динаміки обсягів зовнішньоторговельного обороту свідчить про значне його зростання у 90-х роках XX ст., тобто  після створення МЕРКОСУР (табл. 4).

     Таблиця 3. Зовнішня торгівля МЕРКОСУР

     Як  уже згадувалося, раніше члени МЕРКОСУР шукали партнерів за межами Південної  Америки. Зараз ситуація змінилася. На перші місця в списках найважливіших  торговельних партнерів виходять країни-члени  союзу. Співпраця учасників спільного  ринку не обмежується лише торгівлею. Різко зросла їх інвестиційна діяльність. У країни поступають прямі іноземні інвестиції, особливо в автомобілебудування. З інвестиціями в цю галузь прийшли  такі компанії, як "Renault", "Daimler-Benz", "Volkswagen", "Hyundai", "Toyota", "Crysler", "Honda", "KIA", "FIAT" та інші.

     Успіхам МЕРКОСУР сприяла також його фінансово-економічна політика (табл. 5).

     Таблиця 5. Показники розвитку країн-членів і асоційованих членів МЕРКОСУР у 1995 році

     Вже в 1998 році майже 98 % обсягів торгівлі між чотирма членами блоку  не обкладається тарифами, які до 2004—2006 років будуть повністю ліквідовані. Раніше вважалось, іцо латиноамериканські країни виявляють більший інтерес  до НАФТА, однак трапилося навпаки. Чилі перша уклала договір з МЕРКОСУР у 1995 році. За нею статус асоційованого  члена отримала Болівія. Заявили  про свої наміри ввійти в МЕРКОСУР також Венесуела, Колумбія, Перу і  Еквадор. У жовтні 1997 року вони затвердили базовий проект договору про асоціацію  з МЕРКОСУР і продовжують переговори з офіційними представниками спільного  ринку щодо переміщення товарів  і організації контролю імпорту.

     З часу заснування організації обсяг  торгівлі між країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність створення зони вільної торгівлі і, відповідно, доцільність залучення  НОВИХ партнерів на своєму континенті. Тому в перспективі на основі розширення МЕРКОСУР планується створення Латиноамериканської  зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до якої приєднаються інші латиноамериканські країни.

     Соціальний  вимір МЕРКОСУР

     Як  згадувалося раніше, Асунсьйонський договір не містив соціальних питань. Передбачалося, що питання міграції та інші трудові питання розглядатимуться тільки після зміцнення спільного  ринку. Хоча дуже скоро ситуація змінилася  і ці питання були включені в директиви.

     У травні 1991 року, лише через 3 місяці після  підписання Асунсьйонського договору, міністри праці всіх країн-членів МЕРКОСУР зустрілися в Монтевідео. Вони підписали  декларацію, в якій йшлося про потребу  вирішення соціальних і трудових питань з метою покращення умов праці  в цих країнах. Тоді ж було оголошено  про створення Робочої групи. Вона почала працювати з середини 1992 року.

     Вони  також зобов'язалися співпрацювати  в галузі обміну всією необхідною інформацією щодо національного  законодавства в сферах зайнятості, соціального забезпечення та трудових відносин. У зв'язку з цим 26 червня 1992 року в Ля Лекас була створена Робоча Група №11 для вивчення трудових відносин, зайнятості та соціального  забезпечення. Після зустрічі в Оуро-Прето  вона стала Робочою Групою X" 10.

     Не  викликає сумніву той факт, що така увага до соціальних питань є результатом  наступного етапу інтеграції в МЕРКОСУР —створення зони вільної торгівлі. Адже важливим є зв'язок оплати праці  в державних і приватних структурах та конкурентоспроможності цих структур на спільному ринку. До речі, це питання  було причиною участі розвинутих країн  в торговельних угодах країн, що розвиваються. Свідченням цього є, наприклад, протоколи  з трудових питань, підписані в  межах НАФТА з ініціативи США.

     Для повного осягнення діяльності організації  необхідно розглянути її стосунки з  третіми країнами.

     Серед країн Південної Америки найдинамічніше та найефективніше стосунки з МЕРКОСУР розвиваються в Чилі та Болівії. Протягом 90-х років неймовірно розвинулись  торговельні та інвестиційні стосунки Чилі з Аргентиною. Країни-члени  МЕРКОСУР дають Чилі зрозуміти, що вона буде охоче прийнята в члени організації. Найбільшою перешкодою для повного  членства Чилі є її зовнішній тариф  на рівні 11 %. У МЕРКОСУР він коливається  від 0 до 20 % і становить в середньому 11,3 %.

     Другою  важливою перепоною є відносна стабільність економіки Чилі порівняно з країнами МЕРКОСУР, які все ще намагаються  досягти внутрішньої стабільності. Але, незважаючи на це, de facto інтеграція між Аргентиною і Чилі досягла  такого рівня, що коливання в певних галузях економіки однієї країни відчуваються у відповідних галузях  в іншій. Надзвичайно міцною є  фізична інтеграція Чилі з Аргентиною (траси, тунелі, газопроводи і т, д.). До того ж, Чилі знаходиться на шляху  МЕРКОСУР до країн Тихоокеанського  регіону. Отже, незалежно від того, стане Чилі повноправним членом чи ні, переговори щодо подальшої інтеграції Чилі з МЕРКОСУР триватимуть.

     У червні 1996 року, незважаючи на опозицію певних кіл всередині країн, була підписана Угода між МЕРКОСУР та Чилі про асоційоване членство. Зокрема, протестували представники традиційного сільськогосподарського сектора (пшениця, кукурудза, рис). Адже в процесі переговорів для них був встановлений графік для вдосконалення конкурентоспроможності. В іншому випадку вони були змушені перекваліфікувати свій бізнес. Але цей договір знайшов підтримку в Торговій палаті Чилі. Особливо рішення Чилі співпрацювати з МЕРКОСУР (навіть без повного членства) отримало імпульс після довгих вагань щодо участі в НАФТА.

     Що  стосується Болівії, то хоча вона є  членом Андської групи, її відносини  з МЕРКОСУР, особливо з Бразилією  та Аргентиною, є надзвичайно важливими. її торговельні та інвестиційні інтереси дуже відрізняються між собою  на регіональному рівні. Це породжує важливу стратегічну проблему для  уряду Болівії, який поки що нездатний  вирішити, як примирити інтереси Болівії  в Андській групі та в МЕРКОСУР. У грудні 1995 року Болівія підписала  перший договір з МЕРКОСУР, стосовно так званої історичної спадщини (надані в минулому концесії). Але якщо би Болівія стала повноправним членом МЕРКОСУР, вона мусила б денонсувати  свій договір з Андською групою, оскільки МЕРКОСУР забороняє участь членів організації в іншому регіональному  об'єднанні. Тому з 1996 року Болівія є  асоційованим членом МЕРКОСУР.

     Протокол  Оуро-Прето містить статтю, в якій йдеться про можливість укладення  секторальних договорів з членами ALADI. Її мета — максимальне зближення  країн Південної Америки. Адже ще в 1993 році Бразилія запропонувала створити Південноамериканську зону вільної  торгівлі. Крім того, ведуться переговори між МЕРКОСУР і Андською групою щодо створення зони вільної торгівлі між двома інтеграційними об'єднаннями. Якщо переговори будуть успішними, можливим буде наступний крок — створення  Південноамериканської зони вільної  торгівлі.

     Також необхідно розглянути стосунки МЕРКОСУР із країнами Західної півкулі. Першу  половину 90-х років можна охарактеризувати як етап зближення двох Америк, гармонізації міжамериканських відносин, апогеєм  якої стала зустріч глав 34 держав

     Західної  півкулі 10—13 грудня 1994 року в Майамі. На зустрічі було прийнято "Декларацію принципів партнерства для розвитку і процвітання: демократія, вільна торгівля і розвиток на Американському континенті" та План дій зі 100 пунктів, який проголошував прагнення створити до 2005 року Панамериканську зону вільної торгівлі.

     Однак уже невдовзі після саміту в Майамі оптимістичні сподівання поступаються значно прагматичнішим оцінкам майбутнього  континентальної зони вільної торгівлі.

     У 1995 році в Денвері (США) відбулася  зустріч міністрів закордонних  справ Західної півкулі. На ній йшлося про формування до 2005 року зони вільної  торгівлі обох Америк. На цій зустрічі МЕРКОСУР запропонував створити 5 робочих  груп у тих сферах, з яких зазвичай починається створення зони вільної торгівлі (доступ на ринок, інвестиції, торгівля, митні процедури і технічні питання). США, зі свого боку, запропонували створення 11 робочих груп (включно з проблемами довкілля і соціальними питаннями). У результаті було сформовано 7 робочих груп у таких галузях: доступ на ринок, інвестиції, торговельні санкції, митні процедури, санітарні заходи, правила щодо походження товару і технічні питання. До середини десятиліття розширення НАФТА ставало дедалі проблематичнішим. Конгрес США фактично заблокував вступ до неї Чилі, що здавалося вирішеним ще в 1994 році.

     21 березня 1996 року в Картахені  відбулася зустріч міністрів  торгівлі. На цій зустрічі учасники  вже не виявляли такого ентузіазму, як раніше.

     Одним з конкретних результатів цієї зустрічі було створення ще чотирьох робочих  груп: державних закупівель, права  інтелектуальної власності, торгівлі послугами і конкуренції. Але  загалом зустріч не була результативною. Наступним кроком була зустріч у  Бразилії, яка і формально, і фактично була господарем. Члени МЕРКОСУР підтримали її позицію щодо досягнення інтеграції через підписання регіональних угод, а не через прийняття нових  зобов'язань, які вже відображені  на регіональному і світовому (ВТО) рівнях.

     У той час, коли північноамериканський  інтеграційний проект натрапив на значні внутрішні перешкоди (фінансова  криза в Мексиці та її наслідки), помітнішу роль почав відігравати