Інтеграційні процеси в Західна Африка

    Створення ОАЄ сприяло підвищенню авторитету африканських держав на міжнародній  арені, дозволило координувати їх зовнішньополітичну діяльність. Вже на установчій конференції  ОАЄ у 1963 p. прозвучала рішуча вимога припинити військову окупацію континенту, вивести іноземні війська з його території, ліквідувати іноземні бази в Африці. У резолюції "Загальне роззброєння", яку було прийнято на конференції, містилася колективна вимога про загальне і повне роззброєння заради збереження миру і безпеки. За рекомендацією Першої сесії Ради міністрів (Аддис-Абеба, 1963), яка прийняла резолюцію "Роззброєння і ядерні випробування", майже всі африканські держави приєднались до Договору 1963 p. про заборону випробування ядерної зброї, Перша сесія Асамблеї ОАЄ (Каїр, 1964) прийняла резолюцію про перетворення Африки на без'ядерну зону. Більшість країн – членів ОАЄ підписали Договір 1968 p. про нерозповсюдження ядерної зброї. ОАЄ добивається перетворення Індійського океану на зону миру. Учасники 17-ої сесії Асамблеї (Фрітаун, 1980) у спеціальній резолюції висунули вимогу демілітаризації Індійського океану і пове­р­нення Маврикію о. Діего-Гарсія, який був у 1965 p. перетворений на потужну базу військово-морського флоту і військово-повітряних сил США [15, 152]. 

    ОАЄ сприяла досягненню єдності позицій африканських держав з низки актуальних міжнародних проблем, у тому числі, близькосхідної. У резолюціях сесій Асамблеї, які проходили у 70-80-х pp. та інших документах ОАЄ було виражено солідарність з палестинським народом, висунуті вимоги про звільнення Ізраїлем окупованих арабських територій. 

    Одним із найбільш важливих напрямів діяльності ОАЄ була боротьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расистських  режимів в Африці. Вона велась у  різних формах, що включали як надання  моральної й матеріальної допомоги національно-визвольним рухам, так і підтримку ідеї деколонізації на міжнародних форумах, перш за все в ООН. Одночасно зі Статутом ОАЄ було прийнято документ "Деколонізація", що визначав заходи, які держави-члени зобов'язувалися здійснювати з метою досягнення національної незалежності всіма країнами континенту. ОАЄ зробила значний внесок у боротьбу за національну незалежність народів португальських колоній і народу Зімбабве, боролась за звільнення народів Південної Африки від колоніального і расового гніту, вимагала ліквідувати систему апартеїду, прийняття щодо ПАР всеохоплюючих санкцій, виступала за припинення незаконної окупації Намібії південноафриканськими військами, вимагала розв'язання намібійської проблеми на основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 p. Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьби проти расистських і колоніальних режимів, ОАЄ збільшила матеріальну і військову допомогу СВАПО, якого вона вважала єдиним законним представником намібійського народу [15, 152-153]. 

    Антиколоніальна, антирасистська боротьба ОАЄ була невіддільною від її боротьби проти неоколоніалізму, імперіалізму. У резолюції 7-ої сесії  Ради міністрів ОАЄ (Аддис-Абеба, 1966) боротьба проти імперіалізму і за визволення Африки визнана однієї з основних цілей ОАЄ. У Статуті організації боротьбу проти неоколоніалізму "у всіх його формах і проявах" віднесено до найбільш важливих її завдань. ОАЄ засуджувала провідні кола Заходу за дії, що характеризувала як втручання до внутрішніх справ африканських держав, дестабілізацію положення в Африці, організацію чи заохочення агресії проти деяких з них. У резолюціях 18-ої сесії Асамблеї (Найробі, 1981), 19-ої сесії (Аддис-Абеба, 1983 p.,), 20-ї сесії (1984 p. Аддис-Абеба), 21-ої сесії (Аддис-Абеба, 1985) і в багатьох інших документах ОАЄ провідні держави на чолі з США засуджувались за співробітництво з ПАР, невиконання рішення Ради Безпеки ООН про запровадження проти цієї країни санкцій [15, 153]. 

    ОАЄ надавала великого значення проблемі подолання економічної та соціальної відсталості африканських країн, яка залишилась від колоніалізму. На 2‑ій надзвичайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) було схвалено "Лагоський план дій" з рекомендаціями з економічного розвитку африканських держав на період до 2000 p., виконання яких покликано сприяти досягненню ними господарської самостійності. 

    Як  говорилося вище, наступником ОАЕ  є Африканський союз. 

    Одним з основоположних принципів діяльності АС проголошено повагу до державних  кордонів держав-членів організації, які існували на момент отримання ними незалежності. Це представляє особливу актуальність для країн Африканського континенту, оскільки небезпека можливого розпалювання місцевими елітами і ТНК територіальних суперечок, міжетнічних конфліктів, сепаратистських настроїв і організації державних переворотів з метою контролю над покладами корисних копалин (особливо в прикордонних районах) залишається цілком реальною. Військові перевороти в Гамбії, Заїрі, Кот-д'Івуарі, Нігері, Руанді, Сьєрра-Леоне та ін. країнах, що зробили вплив на сусідні держави, – яскраве тому підтвердження. 

    В Установчому акті АС акцентується увага  на взаємозалежності держав-членів. Передбачається також право Союзу на підставі рішення Асамблеї глав держав і урядів (прийнятому ⅔ голосів) на пряме (у тому числі озброєне) втручання у внутрішні справи держави-члена у разі виникнення на його території геноциду, військових злочинів і злочинів проти людства. Принципово новим є положення, згідно якому до участі в роботі АС не допускаються представники урядів, що прийшли до влади неконституційним шляхом. В Установчому акті визначений також комплекс заходів по забезпеченню виконання рішень Асамблеї АС, у тому числі введення політико-економічних санкцій (позбавлення права голосу на Асамблеї, припинення транспортних і телекомунікаційних зв'язків з державою-"ослушницею" та ін.), застосування яких буде сприяти втіленню в життя колективних рішень. Виконання нових положень повинне сприяти підвищенню політичної відповідальності африканських лідерів [29]. 

    В назвах як самої організації ("Африканський союз"), так і її самого найвищого  виконавського органу ("Комісія  АС") виразно видна певна аналогія зі структурами Європейського союзу. Це свідчить про твердий намір  лідерів африканських держав у інтеграційному процесі враховувати успішний досвід ЄС і існуючих об'єднань Південно-східної Азії і Латинської Америки. 

    АС  покликаний замінити не тільки ОАЄ, але  й Африканське економічне співтовариство (АЕС), яке повинне було протистояти  негативним аспектам глобалізації шляхом сприяння соціально-економічному розвитку Африки. Визначення принципів, цілей і стратегії розвитку АЕС тривало з 1976 по 1989 р. Процес досягнення економічної інтеграції в рамках АЕС був розрахований на 34 роки і передбачав шість етапів. Сама організація була створена в 1991 р., але її діяльність не принесла суттєвих практичних результатів [29]. 

    Другий  самміт АС відбувся 9-12 липня 2003 р. в  столиці Мозамбіку м. Мапуту. Крім виборів Голови АС і його заступників, розглядалися питання по інтеграції до структури Союзу програми НЕПАД і формування Ради миру і безпеки (СМБ). Головою АС на 2003-2004 р. був вибраний президент Мозамбіку Жоакім Чіссано, а головою Комісії АС – колишній президент Малі Альф Умар Конаре [29]. 

    Відродження ідеї африканської єдності, яка реалізувалася у формі створення Африканського союзу, йшло практично паралельно з розробкою концепції "Африканського ренесансу", проголошеної президентом ЮАР Табо Мбекі. Задачами відродження, крім створення демократичних політичних систем, успішної боротьби проти пандемії СНІД; відновлення культур Африки, заохочення художньої творчості і доступ до передової науки і технології були оголошені також досягнення стійкого економічного розвитку. 

    З перших днів свого існування АС зіткнувся  з певними проблемами: протистояння лідерів при узгодженні на самміті в м. Лусака (2001 р.) кандидатури нового Генерального секретаря ОАЄ (він повинен був вести роботу по її перетворенню в АС), затяжний (вісім раундів) процес виборів постійного голови Комісії АС і його заступників на Асамблеї АС в 2003 в м. Мапуту [29]. 

    Серйозною проблемою для керівництва АС є брак фінансових коштів. В жовтні 2003 заборгованість по сплаті членських  внесків 11-ти країн-членів організації  склала 44 млн. дол. США, і вони були позбавлені права виступати на засіданнях Союзу. Таке положення справ ставить АС в залежність від зовнішнього фінансування, обмежує свободу дій і безпосередньо відображається на його здібності здійснювати миротворчі місії. Наприклад, після відмови африканських лідерів засудити політику президента Зімбабве Роберта Мугабе Європейський Союз заморозив виділення 250 млн. євро, призначених для миротворчої діяльності АС. Дата інавгурації Всеафриканського парламенту (ВАП) в столиці Ефіопії м. Аддис-Абеба, призначене на 31 січня 2004 р., перенесена на 18 березня 2004 р. (протокол, визначальний його повноваження, функції і склад, хоч і прийнятий одноголосно членами АС, до цих пір не набув чинності – не був ратифікований половиною країн-членів). До теперішнього часу не набув чинність протокол про створення Ради миру і безпеки (РМБ) – органу, що володіє широкими повноваженнями і покликаний на практиці забезпечити заходи по досягненню стабільності в Африці. Затягується також процес створення Африканського суду. Такі затримки свідчать про небажання лідерів деяких африканських держав (не дивлячись на формальну підтримку курсу АС) обмежувати свої інтереси і про певні суперечності деяких англомовних країн з франкомовними. 

    Процес  формування структур АС привертає увагу  міжнародних організацій. На самміті в Мапуту були присутні генеральний секретар ООН Кофі Аннан, президент Єврокомісії Романо Проді і виконавчий директор Міжнародного валютного фонду Херст Келер. Глави деяких держав Африки сприйняли як вияв неповаги до континенту в цілому і до АС зокрема той факт, що президент США Джордж Буш, здійснюючи поїздку по низці африканських країн безпосередньо напередодні і в дні проведення самміту Африканського союзу (7-12 липня 2003), не відвідав Мозамбік [29]. 

    Африканський  союз в якості наступника ОАЄ тільки починає свою діяльність. Задачі, структура і механізми функціонування інститутів АС визначені поки тільки в загальному вигляді. Проблеми африканської єдності і ініціативи по його досягненню (у тому числі сам Установчий акт АС) добре відомі лише вузькому колу політиків, урядових урядовців і учених. Потрібно буде багато часу і зусиль для визначення функцій, забезпечення фінансових та інших коштів, необхідних для нормальної діяльності інститутів в структурі Африканського Союзу. 

    Враховуючи реалії африканської дійсності, об'єктивні труднощі і проблеми суб'єктивного характеру, з якими АС зіткнувся вже на початку свого існування, більшість зарубіжних і вітчизняних дослідників вважають, що його створення відкрило новий розділ в історії Африканського континенту. Створення АС означає безумовний крок вперед в розвитку ідеї і практики африканської інтеграції і може сприяти виробленню державами континенту єдиної позиції перед лицем глобальних викликів сучасності [29]. 

    Висновки 

    Отже, економічна інтеграція – це процес об'єднання елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань. 

    Економічна  інтеграція має в своїй основі ряд об'єктивних чинників, серед  яких найважливіше місце займають: 

    –      збільшена інтернаціоналізація  господарського життя; 

    –      поглиблення міжнародного розподілу  праці; 

    –      загальносвітова по своєму характеру  науково-технічна революція; 

    –      підвищення ступеня відвертості  національних економік. 

    Всі ці чинники взаємообумовлені. 

    Історичними особливостями інтеграційних процесів в регіоні Західної Африки можна  вважати довгий період перебування  цього регіону в колоніальній залежності, що не могло не накласти відбиток на характер економічних і соціальних зв’язків. Перебуваючи в складі однієї держави, країни регіону, після здобуття незалежності, опинились перед тими ж проблемами, що й наша країна, здобувши незалежність і вийшовши із складу СРСР. Тобто порушились зв’язки з колишніми метрополіями, а оскільки їхня залежність визначала характер їхнього господарства, то цей розрив був досить болісний в економічному плані. 

    Таким чином інтеграційні процеси на досліджуваній  території є об’єктивною необхідністю в обставинах, що склалися.  

    Одним із найбільш важливих напрямів діяльності ОАЄ була боротьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расистських режимів в Африці. Вона велась у різних формах, що включали як надання моральної й матеріальної допомоги національно-визвольним рухам, так і підтримку ідеї деколонізації на міжнародних форумах, перш за все в ООН. Одночасно зі Статутом ОАЄ було прийнято документ "Деколонізація", що визначав заходи, які держави-члени зобов'язувалися здійснювати з метою досягнення національної незалежності всіма країнами континенту. ОАЄ зробила значний внесок у боротьбу за національну незалежність народів португальських колоній і народу Зімбабве, боролась за звільнення народів Південної Африки від колоніального і расового гніту, вимагала ліквідувати систему апартеїду, прийняття щодо ПАР всеохоплюючих санкцій, виступала за припинення незаконної окупації Намібії південноафриканськими військами, вимагала розв'язання намібійської проблеми на основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 p. Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьби проти расистських і колоніальних режимів, ОАЄ збільшила матеріальну і військову допомогу СВАПО, якого вона вважала єдиним законним представником намібійського народу. 

    Основними завданнями інтеграційних процесів в регіоні можна назвати боротьбу з бідністю, тобто економічний чинник інтеграції, боротьбу із збройними конфліктами, тобто соціальний чинник інтеграції.