Інтеграційні процеси в Західна Африка

Вступ 

    Актуальність  дослідження. Пошуки форм і методів  підтримання миру і розвитку багатопланового  міжнародного співробітництва мали своїм наслідком появу після  закінчення другої світової війни чисельної  кількості різноманітних міжнародних  організацій. Вони утвердилися як на глобальному рівні у формі універсальних установ, так і на регіональному рівні у формі різних за своїми цілями регіональних організацій. 

    Паралельне  створення регіональних та універсальних  організацій віддзеркалювало неоднозначне бачення оптимальних форм міжнародного співробітництва. Ще під час другої світової війни, коли вироблявся проект нової світової міжнародної організації, висловлювалися різні думки. Так, на тегеранській конференції (1943 p.) Ф.Рузвельт пропонував утворити єдину організацію безпеки, вважаючи, що підтримка порядку у післявоєнному світі має здійснюватися "чотирма поліцейськими", а саме СРСР, США, Великою Британією та Китаєм. Й.Сталін пропонував створити один комітет для Європи і один – для Далекого Сходу. Пропозиції У.Черчілля зводилися до утворення трьох регіональних комітетів: по одному для Європи, Далекого Сходу та Американського континенту. 

    Життя підказувало доцільність як універсальних, так і регіональних організацій. Причому серед утворених після  війни організацій регіональні кількісно майже вдвічі переважали універсальні, глобальні. Не залишив цей процес в стороні і такий регіон як Західна Африка 

    Таким чином, сказане вище, а також необхідність вивчення процесу інтеграції в регіоні  Західна Африка зумовили актуальність теми дослідження даної курсової роботи. 

    Об’єкт  дослідження. Об’єктом дослідження  даної курсової роботи виступають інтеграційні процеси як щабель розвитку міжнародних  відносин. 

    Предмет дослідження. Предметом дослідження  даної курсової роботи є особливості інтеграційних процесів в регіоні Західна Африка. 

    Мета  дослідження. Метою роботи є дослідження  інтеграційних процесів в регіоні  Західна Африка, встановлення їх особливостей, а також узагальнення результатів  дослідження. 

    Мета  роботи передбачає виконання таких завдань: 

    1.     Дослідити процес міжнародної  економічної інтеграції. 

    2.     Розкрити історичні особливості  інтеграційних процесів в регіоні  Західна Африка. 

    3.     Дослідити Сучасні тенденції  або регіональні особливості  інтеграції в країнах Західної Африки. 

    Методи  дослідження. Для розв'язування поставлених  завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний  аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда. 

    Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено  досліджувану тему. Обраний напрям дослідження пов'язаний з реалізацією  національних та міжнародних законодавчих актів. В роботі використовувались  також інформаційні ресурси Інтернету, зокрема матеріали міжнародних форумів з інтеграційних питань. 

    Практична цінність полягає у набутті автором  курсової роботи практичних навичок  і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного опрацювання  літератури та узагальнення інформації. 

     

 

Розділ 1. Міжнародна економічна інтеграція 

    1.1. Інтеграція як одна із тенденцій  розвитку сучасного суспільства 

    Розвиток  інтернаціоналізації виробництва  породжує нові організаційні форми, які дозволяють подолати перешкоди, що створюються державними кордонами. Найважливішою з таких форм стала економічна інтеграція, яка являє собою широке міждержавне об'єднання, діюче у відповідності зі спеціальними угодами і що володіє своєю організаційною структурою, представленою керівними і іншими установами. У рамках об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових в порівнянні з іншими країнами, умовах [30, 431]. 

    Економічна  інтеграція – це процес об'єднання  елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань [30, 432]. 

    Розвиток  продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків  і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції. 

    Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємне пристосування всіх структур національних господарств. 

    Економічна  інтеграція суттєво відрізняється  від економічного співробітництва  країн. На етапі економічної інтеграції: 

    а) формується міжнародний господарський  комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської  діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному  та наддержавному рівнях; 

    б) зростає можливість об'єднання різноманітних  ресурсів для спільного вирішення  соціально-економічних проблем; 

    в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах; 

    г) інтеграційне співробітництво має  комплексний і довготривалий  характер [8, 147]. 

    Інтеграція  має декілька рівнів: 

    а) взаємодія на рівні підприємств  та організацій (створення ТНК, МНК); 

    б) взаємодія на рівні держав; 

    в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; 

    г) інтеграційне угруповання як результат  міжнародного об'єднання [8, 148]. 

    Для розвитку інтеграційних процесів необхідна  наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є: 

    а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік; 

    б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню; 

    в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються; 

    г) досить тривалий період і досвід взаємного  економічного співробітництва групи  країн; 

    д) цілеспрямована діяльність державних  органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [8, 148]. 

    Важливе значення для розвитку міжнародної  економічної інтеграції має наявність  спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування. 

    У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів: 

    1 – зона вільної торгівлі; 

    2 – митний союз; 

    3 – спільний ринок; 

    4 – економічний союз; 

    5 – повна інтеграція [8, 148]. 

    Кожний  із наступних етапів передбачає ширшу  інтеграцію і має свої особливості. 

    Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.1. 

    Таблиця 1.1 

    Етапи міжнародної економічної інтеграції [8, 149]

 
 

    Як  правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших  форм. Все залежить від того, які  завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше. 

    Сьогодні  у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед  них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС). 

    Офіційно  до 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз. 

    Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Згодом воно розширялося  завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. – Греція в 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 90-х роках в ЄЕС нараховувалося 12 членів, ведуться переговори про вступ ще ряду країн. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції, що виразилося в переході від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку загальних законодавств і т.д. [30, 432] 

    Утворився Європейський Союз в 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних  регіональних організацій, створених  шестіркою провідних європей­ських  країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом: 

    1) Європейського об'єднання вугілля  і сталі (угода укладена в  1951 p., а набула чинності в 1952 p.); 

    2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення  ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.); 

    3) Європейського співтовариства з  атомної енергії (угода набула  чинності в 1958 p.) [8, 150]. 

    Розвиток  інтеграції в рамках ЄС пройшов всі  етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу. 

    В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни – з 1995 p.). У даний час Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. 

    Механізм  функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають  наднаціональні або міждержавні  органи та елементи національно-державного регулювання. 

    Таким чином, економічна інтеграція є процесом об'єднання та взаємного структурного наближення національних економік, який приводить до появи спільного  ринкового простору, створення інтернаціональних  форм господарювання, збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого узгодження економічної політики та спільного регулювання на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії.