Международная торговля

На сучасному етапі диверсифікації світогосподарських зв’язків міжнародна торгівля грає зростаючу роль у господарському розвитку країн, регіонів, всього світового співтовариства. Сучасні темпи росту світової торгівлі склали в 2005 р. — 5,8%, в 2006 р. — 10,7%, в 2007 р. — 7,0%, в 2008 р. — 9,9%, в 2009 р. — 7,2%, в 2010 р. — 3,3%, в 2011 р. — (-11%), що за динамікою і вартісними показниками випереджає темпи росту світового виробництва, які

склали в 2005 р. — 2,7%, в 2006 р. — 4,0%, в 2007 р. — 3,5%, в 2008 р. — 3,9%, в 2009 р. — 3,8%, в 2010 р. —3,2%, в 2011 р. — (-2,4%). Крім того, темпи росту світової торгівлі також перевищують динаміку ВВП, який склав в 2005 р. — 3,7%, в 2006 р. — 4,9%, в 2007 р. — 4,7%, в 2008 р. — 5,1%, в 2009 р. — 5,0%, в 2010 р. — 2,9%, в 2011 р. — (-1,0%). У номінальному виразі торгівля продемонструвала за останні роки феноменальний ріст. Так, після кризи 2001 р. номінальний обсяг торгівлі скоротився на 4%, світовий експорт зріс з 6,2 трлн. дол. США до 16,0 трлн. дол. США в 2008 р., середній темп росту за цей період склав 15%, тобто в доларовому еквіваленті обсяг світової торгівлі практично потроївся. Відносно стійке зростання міжнародної торгівлі, що спостерігалося протягом 2005-2007 рр., є наслідком ряду чинників, а саме:

1. посилення міжнародного розподілу праці й інтернаціоналізації виробництва;
2. науково-технічний прогрес, сприяючий обновленню основного капіталу, створення нових галузей економіки, які прискорюють реконструювання старих;
3. активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому ринку;
4. регулювання (лібералізація) міжнародної торгівлі через заходи СОТ/ГАТТ;
5. лібералізація міжнародної торгівлі, перехід багатьох країн до режиму, який базується на відміні кількісних обмежень імпорту і суттєвого зниження мита — створення вільних економічних зон;

е) розвиток процесів торгово-економічної інтеграції: усунення регіональних бар’єрів, формування загальних ринків, зон вільної торгівлі.

Зниження внутрішнього попиту в розвинених країнах влітку-восени 2008 року призвело до обвалу світової торгівлі, падіння цін на сировину та готову продукцію. У результаті, у більшості розвинутих країн різко уповільнюються темпи росту ВВП і промислового виробництва.

Таблиця 2.2 – Фактичний ріст обсягу світового виробництва в 2005-2011 роках

Дані таблиць наглядно свідчать про глибокі кризові  явища, що збереглися і впродовж 2009 р. Однак, зазначаємо, що позитивні темпи  росту виробництва продукції вдалося зберегти Китаю та Індії. Останнім часом залежність більшості країн світу від зовнішньої торгівлі постійно зростає. Ступінь відкритості світового господарства підвищується, що стимулює його розвиток. Однак при цьому підвищується залежність економічного становища окремої країни від розвитку світової економіки в цілому.

 Таблиця 2.3 – Темпи росту ВВП в 2005-2011 роках

Динамізм міжнародної  торгівлі і підвищення її значення в світовій економіці обумовлено об’єктивним процесом глобалізації, а саме ростом взаємозалежності більшості  країн світу. У рамках сучасного  всесвітнього розподілу праці найбільш розвинутими є країни Західної Європи, США, Японія. Однак, за останні роки лідером світової економіки становиться Китай, який до 2015-2020 рр., за прогнозами спеціалістів, за абсолютними показниками економіки досягне рівня США. Також треба звернути увагу на той факт, що зовнішньоторговельний оборот країн, що розвиваються, збільшується на основі економічної залежності від країн Заходу. Але при цьому їх доля у світовій торгівлі не збільшується. Як відомо, міжнародний розподіл праці дає можливість кожній країні отримати вигоду за рахунок раціонального розміщення своїх продуктивних сил незалежно від природного чинника. Однак цьому процесу заважають, перш за все, торгові бар’єри як прояв дискримінації одних країн відносно інших, незбалансоване ціноутворення, яке створює «ножиці цін» між промислово розвинутими і країнами, що розвиваються в рамках світового ринку.

Динамічний ріст виробництва  окремих країн (Китай, Південна Корея, Індія, Бразилія, Аргентина тощо), підвищення їх науково-технічного і економічного потенціалу створює умови для  взаємної зацікавленості у розвитку ринку на базі подальшого розподілу  праці. У цих рамках ефективніше  реалізується концепція розвитку галузі виробництва для ринку. Структура експорту все більш насичується товарами обробної промисловості: машинобудування, приладобудування, електроніки, текстильної, взуттєвої.

У результаті постійно зростаючих масштабів активності та ступеню залучення окремих країн і регіонів до процесів міжнародного обміну в темпах їх росту і напрямках зовнішньоторговельної діяльності, перш за все експортної, суб’єктів світової торгівлі проявляються помітні відмінності Так, США займали лідируючі позиції у світовій торгівлі з середини 90-х років ХХ століття. Її частка складала в 1985 р. — 11,6%, в 1993 р. — 12,4%, в 1997 р. — 12,6%. На сучасному етапі розвитку торговельних відносин США поступово втрачають домінуючу роль в системі міжнародного обміну, що по в’язано зі зниженням конкурентноздатності американського виробництва.

На світових ринках готової  продукції домінують країни ЄС. Їх сукупна частка у світовому експорті перевищує 12%. При цьому значна частина продукції реалізується в межах ЄС, що ускладнює доступ іноземних товарів на європейський ринок. Зазначимо, внутрішньорегіональний експорт ЄС складає близько 70% від загального обсягу експорту. Отже, ЄС — це найкрупніший у світі торговий блок від якого багато країн й інтеграційних блоків, з якими ЄС має торгові угоди на основі географічної близькості або історичного минулого, значно залежить від експортних операцій з ним.

Серед країн-членів ЄС найкрупнішим експортером товарів у світі залишається Німеччина. Експорт цієї країни склав в 2006 р. — 1112,0 млрд дол. США; у 2007 р. — 1327,0 млрд дол. США, що на 19,3% більше в порівнянні з попереднім періодом; в 2008 р. Експорт збільшився на 10,2% (1461,9 млрд дол. США). Однак в 2008 р. частка країни у світовому експорті знижується і складає 9,1%. У 2009 р. на експорт Німеччини приходиться 9,8%. Для порівняння частка експорту Китаю в 2009 р. склала 9,9%. Сила німецької економіки полягає у великій конкурентноспроможності товарів на світовому ринку і високої експортної частки у ВВП (середньорічна доля складає 45%).

Отримані наукові результати надали змогу визначити та обґрунтувати сучасні тенденції розвитку міжнародних торгівельно-економічних відносин.

По-перше, США багато років  є «локомотивом» економічного росту в світі. Значна частка приросту американського експорту обумовлена найбільш швидким ростом ринків, що розвиваються.

По-друге, зниження темпів економічного росту в США (кінець 2008-2009 рр.) створило додатковий тиск на японський експорт, 20% якого припадає на США. Темпи росту промислового виробництва Японії склали в 2009 р. — 1,3%, в 2010 р. — (-0,6%), в 2011 р. — (-17,0%).

По-третє, країни Азії, а саме Китай, Індія, Пакистан, за останнє десятиріччя досягли значного росту ВВП, темпів промислового виробництва, експорту товарів. Позитивні тенденції економічного розвитку цих країн пояснюються динамічним ростом інвестицій і чистого експорту. Але в регіоні, починаючи з 2008 р., спостерігається зниження темпів економічного росту внаслідок уповільнення росту у провідних розвинутих країнах і підвищення цін на енергоносії й сировину. Так, у Китаї спостерігається зниження темпів росту ВВП (табл.2.3) під впливом уповільнення росту експорту, а також інших стримуючих чинників, таких як жорстка кредитно-грошова політика, підвищення курсу національної валюти, подорожчання робочої сили[20, с. 93].

По-четверте, уповільнення темпів росту експорту характерно і для Західної Європи, що обумовлено, перш за все, зниженням попиту з боку країн Східної і Західної Азії. Ринки, що розвиваються, відіграють все більш активну роль у підтримці світового економічного росту

Основна тенденція сучасності — збільшення частки у світовій торгівлі країн, що розвиваються. Вони швидко нарощують як обсяги ВВП, так і торгівельний обіг. Одночасно в багатьох розвинутих країнах за рахунок різкого зниження темпів росту ВВП їх частка у світовій торгівлі продовжує зменшуватися, що обумовлено зниженням глобального попиту і протекціоністськими заходами, які застосовують деякі країни.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ ТА В СВІТІ

3.1 Вдосконалення механізму експортно-імпортної діяльності

Головною проблемою зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність в тих секторах міжнародного ринку  продукції та послуг, які розвиваються найбільш динамічно і визначають майбутнє світової економіки. В українському експорті сьогодні переважають товари з незначним рівнем доданої вартості і невисоким компонентом високих  технологій. За Україною дедалі більше закріплюється імідж постачальника  напівфабрикатів, які виробляються галузями з високим рівнем капітало-, енерго- і матеріалоємності, трудомісткості (головним чином, праці середньої кваліфікації), а також низьким рівнем екологічності.

Стратегічною метою України  і надалі повинна бути зовнішня торговельна  політика, зорієнтована на нарощування  експорту, однак модель такої політики потребує істотних змін. Безперспективним є продовження нинішньої політики, за якої збільшення експорту відбувається внаслідок «виштовхування» за кордон продукції, що не має збуту на внутрішньому ринку (через обмежений платоспроможний  попит), тим більше, коли це автоматично  призводить до зростання імпорту  енергоресурсів.

Одним із пріоритетних напрямів вирішення цієї проблеми є вдосконалення  механізму експортно-імпортної діяльності, що реалізується такими заходами:

1. проведення ревізії законодавства України, що регулює зовнішню економічну діяльність;
2. внесення змін, які б забезпечили реалізацію наведених вище стратегічних пріоритетів України та адаптацію національного законодавства до норм СОТ;
3. розробка і реалізація національної програми підвищення конкурентоспроможності виробників у стратегічно важливих для України секторах;
4. створення комплексів технологічно пов'язаних конкурентоспроможних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати експорт як товарів, так і науково-технічних, інжинірингових, освітніх, інформаційних та інших послуг;
5. підвищення конкурентоспроможності підприємств-експортерів шляхом створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами;
6. збільшення закупівель за кордоном ліцензій на новітні технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з метою створення нових конкурентоспроможних національних виробництв. На думку експертів УЦЕПД, для цього Державний інноваційний фонд України варто перетворити в акціонерну комерційну структуру із залученням державного і приватного українського капіталу;
7. більш активне впровадження в Україні міжнародних стандартів, вимог і процедур сертифікації, які забезпечать відповідність національної продукції та послуг міжнародним стандартам;
8. скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації при експорті; поширення практики визнання українських сертифікатів за кордоном;
9. вжиття заходів політичного, дипломатичного і законодавчого характеру, які б сприяли участі України в крупних міжнародних (виробничих, науково-технічних, науково-виробничих) коопераційних проектах у пріоритетних для вітчизняної економіки галузях. При цьому пріоритет має віддаватись:

1) відновленню коопераційних зв'язків з Росією;

2) входженню в міждержавні програми ЄС;

3) участі в регіональних і глобальних коопераційних проектах (в ракетно-космічній галузі, в сферах інформатики і телекомунікацій, енергетики, АПК, охорони здоров'я та екології, розвитку міжнародних транспортних коридорів, вирішення фундаментальних наукових проблем).