Международная торговля

На відміну від названої моделі, за умов зростаючих витрат, з’являється  неповна спеціалізація виробництва  в обох країнах. Тобто, у процесі  спеціалізації кожної країни на виробництві  товарів на основі порівняльних переваг  відносні ціни товарів будуть рухатися у напрямку зближення доки не зрівняються. Ця модель, навіть якщо обидві країни мали б ідентичні криві виробничих можливостей (що є майже неймовірним), все одно передбачала б можливість взаємовигідної торгівлі.

Наступна концепція, що досліджувала вплив міжнародної торгівлі на дохідність факторів у двох країнах, є модель Хекшера-Оліна. За цією теоремою країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребує більшою мірою тих факторів виробництва, які є у відносно достатній кількості в країні за меншими цінами, та імпортувати ті товари, під час виробництва яких більшою мірою використовуються ті фактори, на які ця країна є бідною та які наявні за більш високими цінами. Тобто країна, багата на працю, буде експортувати працемісткі  товари та імпортувати капіталомісткі товари. Отже, у теоремі Хекшера-Оліна стверджується, що розбіжність в абсолютних цінах на товари між двома країнами і є причиною виникнення торгівлі.

Також існують альтернативні  теорії міжнародної торгівлі, що виникли в результаті послаблення або відміни численних припущень, що існували в класичних теоріях.

На основі економії масштабу сформувалася перша альтернативна теорія міжнародної торгівлі. Економія масштабу полягає в тому, що, за умови збільшення використання факторів виробництва, темпи зростання обсягів певного товару будуть більшими. Існує декілька моментів, пов’язаних з цією теорією. По-перше, процес вибору того чи іншого товару для спеціалізації виробництва є суттєво випадковим, хоча в реальному житті може бути зроблений історично. По-друге, дві країни повинні бути абсолютно ідентичними для того, щоб отримати виграш на основі економії масштабу. По-третє, як було зауважено С.Лідером у 1961 р., країна експортує ті промислові товари, великий ринок яких є всередині країни, тобто товари, привабливі для національних споживачів.

Згідно з моделлю технологічного розриву, яка була сформульована у 1961 р. М. Позером, більша частина торгівлі між розвинутими країнами ґрунтується на представленні все нових продуктів і виробничих процесів, що надає як фірмі, так і країні тимчасову монополію на світовому ринку, що часто базується на патентах і авторських правах, які видаються для заохочення інновацій.

Узагальненням і розширенням  моделі технологічного розриву є модель життєвого циклу продукту, яка була створена Р. Верноном у 1966 р. Згідно з цією моделлю, відразу після впровадження нового продукту його виробництво вимагає наявності висококваліфікованої робочої сили. Отже, порівняльні переваги виробництва передаються від розвинутих країн до країн з низькою вартістю робочої сили.

Іншими сучасними концепціями  міжнародної торгівлі є неорікардіанська та неокласична теорії. Неорікардіанська модель полягає в тому, що існують дві країни та два основних фактори виробництва — праця й оборотний капітал.

Однією з найважливіших  проблем, які розглядають теорії міжнародної торгівлі, є проблема виграшу від залучення країни до міжнародної торгівлі. Так, необхідно наголосити, що загальний обсяг виграшу від торгівлі можна визначити, проте не існує достатніх теоретичних розробок, які б визначали у який спосіб цей виграш буде розподілено між країнами, що залучаються до міжнародної торгівлі [11, c.49-51].

Основними показниками міжнародної  торгівлі є: величина загального експорту та імпорту країн, торговельне сальдо країн, питома вага експорту (імпорту) країни в загальному світовому експорті (імпорті) та ін. [10, c. 464-466].

Сучасна міжнародна торгівля характеризується різноманітністю видів, які можна систематизувати за такими ознаками:

1. за специфікою об’єкта:
1. торгівля товарами (сировинними; паливними; продовольчими; напівфабрикатами; готовими виробами):
2. виробничого призначення;
3. невиробничого призначення;
4. торгівля послугами (виробничими; транспортними; експедиторськими; консультаційними; консигнаційними; посередницькими; туристичними; маркетинговими; обліковими; орендними; ліцензійними; іншими послугами);
2. за специфікою взаємодії суб’єктів:
1. традиційна (проста) торгівля — експорт та імпорт товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів;
2. торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;
3. зустрічна (компенсаційна) торгівля — обмін товарами, що ґрунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів щодо закупівлі в імпортерів частини або повністю експортованих товарів;
3. за специфікою регулювання:
1. звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за цих умов застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків — кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо;
2. торгівля в режимі найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій;
3. дискримінаційна торгівля виникає унаслідок застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів, що дискримінують права торговельного партнера;
4. преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій взаємно або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються [13, c.29-30].

 

1.2 Основні методи регулювання зовнішньоторговельної діяльності на державному рівні

 

Зовнішньоекономічна політика будь-якої країни є реакцією на посилення  впливу світової економіки на розвиток окремих країн і, в першу чергу, спрямована на захист національного виробника та забезпечення потреб внутрішнього ринку на високому рівні.

Зовнішньоекономічна політика - це діяльність держави з регулювання  економічних відносин країни з іншими країнами, яка формується на основі теорії і практики ринкової економіки. Фундаментом зовнішньоекономічної політики будь-якої держави є її конституція, національні традиції та норми міжнародних угод. Важливою складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, тобто сукупність принципів, методів та інструментів впливу на розвиток зовнішньої торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей і реалізація національних інтересів. Особливим завданням держави є посилення контролю за зовнішніми торговельними операціями з метою підвищення ефективності експорту й імпорту.

Державне регулювання  зовнішньої торгівлі може бути як одностороннім, так і багатостороннім. Одностороннє передбачає застосування певних методів  регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без  погодження з іншими торговельними  партнерами. Багатостороннє регулювання  передбачає попереднє узгодження механізмів регулювання між країнами, з якими  укладено торговельні угоди.

Залежно від масштабів  втручання держави в зовнішньоторговельну діяльність розрізняють чотири види політики:

1. політика ізоляції (автаркія) – це політика абсолютного виключення країни зі світових господарських зв'язків;
2. політика протекціонізму  - це політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;
3. політика вільної торгівлі (фритредерство)  - це політика зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі; 
4. політика насичення дефіцитного ринку  - є ефективною лише за наявності значного дефіциту товарів на національному ринку, відкритому для всіх.

Політика протекціонізму передбачає використання різних методів  для захисту національної економіки, що можна побачити на рис. 1.1.

Митне регулювання - це регулювання  питань, пов'язаних із встановленням  мита та митних зборів, здійсненням митного контролю. Механізм митного регулювання регламентується нормативно-правовими актами країн. Правові норми визначають принципи митного регулювання кожної країни, ставки митних тарифів, порядок розрахунку різних видів мита, сферу застосування особливих видів мита, надання пільг. Варто відзначити, що запровадження митних тарифів сприяє загальному зниженню ефективності світової економіки, тому що митні тарифи заохочують національні підприємства виробляти на території своєї країни продукцію, яку ефективніше можна виробляти за кордоном. Відповідно, це спричиняє неефективне використання ресурсів.

   

   

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 – Види методів  регулювання зовнішньоторговельної  діяльності за характером впливу на економічні процеси

У світовій практиці більшість  країн надають перевагу субсидуванню національних виробників (особливо молодої  галузі доти, доки вона не зможе конкурувати  самостійно), ніж обмеженню імпорту. Це дає їм змогу встановлювати  нижчі ціни на свою продукцію порівняно  з цінами на імпортовані товари. Разом з тим, питання про вигоди, які отримує країна від надання субсидій, є суперечливим, оскільки на практиці більшість субсидій не забезпечують суттєвих зрушень у підвищенні конкурентоспроможності продукції місцевих виробників на світовому ринку. До того ж, досить часто субсидії не стимулюють ефективну діяльність виробників, а навпаки, захищають неефективні виробництва.

Важливим адміністративним методом державного регулювання  зовнішніх торговельних операцій є  квотування (або контингентування). Квота - це кількісне обмеження на певний період обсягу конкретних товарів, які ввозяться або вивозяться з країни, і як правило, передбачає видачу ліцензій на імпорт фізичним і юридичним особам. Основою таких кількісних обмежень можуть бути зобов'язання країн на основі норм міжнародних угод, а також необхідність дотримання національних інтересів. Згідно із встановленими квотами експорт та імпорт товарів здійснюється за ліцензіями. Системи ліцензування, які використовують різні країни, характеризуються значним різноманіттям форм і процедур.

Вимоги ліцензування торгівлі можуть не лише обмежити імпорт або  експорт товарів, включених до переліку ліцензованих за імпортом та експортом, а й призвести до погіршення торгівлі у зв'язку з додатковими витратами, затримками в часі та невизначеністю, пов'язаною з процедурою ліцензування.

Ліцензія - це дозвіл, який встановлює умови та дає право ввозити  і вивозити певну кількість товару. Зазвичай ліцензії видаються урядовими  органами та є заходом оперативного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Ліцензування використовується країнами на визначені періоди часу за окремими товарами, включеними до переліку продукції загальнодержавного значення, а також за окремими країнами та групами країн у тих випадках, коли цього вимагає стан платіжних відносин або інші економічні та політичні умови [17, с.362-363].

«Добровільне» обмеження  експорту (ДОЕ) — це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов’язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару. Такі угоди укладаються, якщо імпортуюча країна спонукає свого торгового партнера «добровільно» скоротити свій експорт.

Приводом для ДОЕ звичайно слугують заяви національних товаровиробників про те, що ввезення того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивезення певного товару. Угода підписується під тиском імпортера, і тому «добровільність» є поняттям відносним [9, c.189 ].

Таким чином можна зробити  висновок про те, що міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій.

Міжнародна торгівля є  важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  таким чином збільшувати загальний  обсяг виробництва.

 

РОЗДІЛ 2 РОЛЬ І МІСЦЕ МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО  ГОСПОДАРСТВА

2.1 Світовий товарний ринок

 

Світова організація торгівлі — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона здійснює нагляд за багатосторонньою торговельною системою, підтримує торговельні потоки шляхом стимулювання недискримінаційної, прогнозуємої торговельної політики в країнах — членах СОТ, ліквідує торговельні бар’єри за допомогою проведення багатосторонніх переговорів, створює безсторонні процедури розв’язання торговельних конфліктів між країнами-членами.

Головною метою СОТ  є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв’язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Завдання СОТ:

1. нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;
2. забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;
3. розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;
4. нагляд за торговельною політикою країн;
5. обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.