Глобалізація

Таким чином, розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., складається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем  очевидний вияв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

1.2. Глобальні проблеми сучасності.

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і ха­рактеру, з них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і роки XX ст. звернули увагу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді та ін.: обмеженість ресурсів, перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналізація госпо­дарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-техніч­ного прогресу, глобальна комп’ютеризація тощо [34, c.40-42].

Галузь економічної науки, яка займається ключовими планетарни­ми проблемами сучасності і майбутнього людської цивілізації, одержа­ла назву “глобалістика”. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого кола держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що вимага­ють рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення за­гальної загрози або запобігання регресу в умовах життя людей.

Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загостреня можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації, вони вимагають для свого рішення співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші. Уважний погляд на них дозволяє помітити, що глобальні проблеми тісно взаємопов’язані, зокрема,  енергетична і сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна   з демографічною, демографічна   з продовольчою і т.д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи вже про пошуки шляхів їх вирішення, являє собою складну наукову задачу. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола цих проблем, наслідків і шляхів їх дозволу постійно видозмінюються.

У 90-і рр. склалася приблизно наступна класифікація глобальних проблем.

1.               Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).

2.               Проблеми, пов’язані з природньо-економічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча,проблема збереження клімату, проблеми Світового океану, і т.д.).

3.               Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорон здоров’я).

4.               Змішані проблеми, виникнення і невирішенність яких таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).

5.               Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і інш.).

Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі автори вважають, що на першому місці серед глобальних проблем як і раніше залишається питання запобігання ядерній війні, інші на перше місце ставлять екологічну проблему, треті - демографічну, продовольчу або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу [13, c. 10-15].

Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких пов’язана передусім з інтернаціоналізацією господарського життя. Тому глобальні проблеми є об’єктом досліджень в області світової економіки, соціології, права, біології, географії, екології, океанології і інш. Сьогодні почала розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох послідовних рівнях - глобальному, регіональному, на рівні країни.

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій для їх вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому виклику лише об’єднавши зусилля і ресурси, бо розв’язання глобальних проблем вимагає величезних витрат. За деякими оцінками щорічні витрати на розв’язання глобальних проблем повинні складати приблизно один трлн. долл. Знайти такі значні кошти досить складно, зараз людство не має в своєму розпорядженні таких коштів, оскільки на кінець 90-х рр. річний світовий валовий продукт склав близько 30 трлн долл. Тому можливості розв’язання глобальних проблем залежать від визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових коштів.

Таким чином, саме ці питання вимагають особливо пильної уваги.  Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розв’язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, CОТ, регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.

Що стосується причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що відносяться до ведучих сфер сучасного життя [13, 14].

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які в своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов’язується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім,  конференція Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.

Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила Уругвайський раунд переговорів (про зниження тарифів і інших обмежень в торгівлі).

І нарешті, це возз’єднання Німеччини і ліквідація СЄВ і Варшавського пакту.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній (протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер надає важливе значення закінченню  “холодної” війни і подоланню ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби  транспорту і зв’язку створюють досі небачені  можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п’яте, суспільний чинник. Послаблення  ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному і емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності [26, c.69-71] .

Перше питання, яке виникає в зв’язку з цим, звучить так: в якій мірі ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося  “інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для характеристики розвитку міжнародних економічних зв’язків ще в кінці XIX - початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об’єднання в середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг:  “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній, глобальний характер.

Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.

У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності справді вражають.

Варто почати  з того, що раніше міжнародні економічні зв’язки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської, фактично і американської), що сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють  країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння) [6, c. 41-43].

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.

А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими  країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.

Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така  значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що розвиваються,  а також країн з перехідною економікою[29, 30].

Абсолютно  нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].

Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як боргових зобов’язань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов’язані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів (деривативів), насамперед ф’ючерсів і опціонів [2].

В  цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є  “слугою”, стала мати все більший вплив на  “господаря”, фінансовий  “хвіст” став частково управляти економічною  “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2) глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі і в США.

1.4.Взаємозалежність в процесі глобалізації

Процеси глобалізації визначають одну з магістральних тенденцій розвитку сучасної світової політики. В них відображається зростання взаємозалежності, взаємопов’язаності світу, що змінює контекст виникнення та розвитку міжнародних конфліктів, впливаючи також на можливі шляхи їх вирішення. Незважаючи на поширеність використання терміну „глобалізація”, єдності в його розумінні немає, а сфера застосування є надзвичайно широкою  - від філософських есе до спеціалізованих досліджень в галузі економіки, техніки та інформатики.

З метою дослідження міжнародних конфліктів, ми розглядатимемо глобалізацію в її політичних проявах, оцінюючи вплив, що вона здійснює на міжнародну систему. При цьому економічні, технологічні та культурні прояви глобалізації будуть важливими, але не першорядними. Кожен з них має власне значення, і відповідаючи на питання про історичний початок процесів глобалізації, можна мати на увазі цю різноманітність. Так, процеси економічної глобалізації часто датуються епохою Великих географічних відкриттів та початком формування глобальної економічної системи; початком культурної глобалізації різні вчені вважають чи-то формування єдиної ойкумени „осьового часу”, чи-то винахід алфавіту, чи-то поширення світових релігій; більше однозначності спостерігається у спробах визначити хронологічний початок технологічної глобалізації – здебільшого відлік ведеться від створення сучасних систем зв’язку, винаходу телефону, телеграфу, кінематографу та сучасних комунікаційних систем.

Як всі ці процеси впливали на світову політику? Найбільш вдалу відповідь можна знайти в теорії неолібералізму із їхніми концепціями взаємної залежності, вразливості та чутливості. Політичне значення географічних відкриттів, винаходу технічних засобів зв’язку та спільних засобів комунікації, формування єдиного культурного простору полягає у збільшенні взаємної залежності суверенних акторів; часткове подолання внаслідок цього принципової анархічності міжнародної системи. Детальніше із неолібералізмом можна ознайомитись в роботах його основоположників Р. Кеохейна та Дж. Ная; в контексті даної лекції ця теорія матиме значення як ефективний засіб аналізу сучасних міжнародних конфліктів, що виникають у вже зміненому середовищі.